Коли Бог Єгова давав керівництво ізраїльському народу, він наказав знищити певні речі, людей і навіть цілі міста або відокремити їх для священних цілей, щоб їх не використовували у звичний спосіб чи негідно. Лексикографи Л. Келер і В. Баумгартнер пояснюють, що слово хе́рем означає «річ або особу, яка присвячена (для знищення або для використання у священних цілях і тому відокремлена від негідного використання)», а каузативна форма дієслова хара́м означає «вилучити (тобто... ізолювати від суспільства та життя, присвятити для знищення)» (Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 334). Присвячене у певному розумінні ставало для ізраїльтян забороненим. В арабській мові споріднене слово досі має схоже значення. Для мусульман з арабських країн священна територія Мекки і Медини — це харам; а гарем (харім) шейха завжди був місцем, в яке міг входити лише власник або його євнухи.

Вперше про присвячення для знищення згадується в Законі. У книзі Вихід написано: «Той, хто приносить жертви іншим богам, крім Єгови, має бути присвячений для знищення [форма слова хара́м]» (Вх 22:20, прим.). Ця постанова стосувалася також самих ізраїльтян, як це видно з випадку, який стався в Шиттімі. Там через ідолопоклонство загинуло близько 24 000 осіб (Чс 25:1—9). Людина, яка володіла речами, присвяченими для знищення, також могла бути знищена. Наприклад, Бог попередив ізраїльтян щодо релігійних зображень ханаанських народів: «Не приносьте цієї гидоти [ідолів] у свій дім, щоб ви не були присвячені для знищення [хе́рем], як вони. Бридьтеся ними і відчувайте до них відразу, бо вони мають бути знищені» (Пв 7:25, 26, прим.).

Присвячення не завжди означало знищення. Речі, тварини і навіть поля могли бути присвячені Єгові і таким чином стати святими, призначеними для використання у святині або для священиків. Але це не стосувалося присвяченої для знищення людини. Присвячене не можна було викупити за жодну ціну, і в цьому полягала головна відмінність між присвяченим та освяченим (Лв 27:21, 28, 29; пор. Лв 27:19, 27, 30, 31; Чс 18:14; ІсН 6:18, 19, 24; Єз 44:29; Езд 10:8).

Ханаанці. Під час завоювання Ханаану ізраїльтяни мали присвятити для знищення багато міст і цілі народи. Ще до того, як ізраїльтяни ввійшли в цей край, на них у Негеві напав цар Арада. Тоді вони дали обітницю присвятити міста його царства для знищення, і Єгова її схвалив (Чс 21:1—3). А коли з Ізраїлем почали воювати царі Сигон і Ог, які правили на Сх. від Йордану, їхні царства теж присвятили для знищення, в результаті чого ізраїльтяни вигубили всіх людей у їхніх містах, а худобу та іншу здобич забрали собі (Пв 2:31—35; 3:1—7). Згодом на рівнинах Моаву, перед тим як ізраїльтяни перейшли Йордан, Єгова вкотре наголосив, наскільки важливо підтримувати чисте поклоніння й уникати згубного впливу. Він постановив вигубити сім народів, які населяли Обіцяний край та поклонялися ідолам, і наказав ізраїльтянам стати виконавцями цього вироку (Пв 7:1—6, 16, 22—26). Запропонувати мир можна було лише тим містам, які лежали далеко і не належали цим народам; але народи, які Бог присвятив для знищення, мали бути вигублені. Єгова пояснив це так: «Щоб вони не навчили вас тих гидких речей, які роблять для своїх богів, і щоб ви не почали грішити проти вашого Бога Єгови» (Пв 20:10—18). Якби ізраїльтяни пощадили хоч когось з цих народів, їхні фальшиві вчення неодмінно впливали б на Божий народ і занечистили б його поклоніння. Знищення тих народів захищало життя ізраїльтян. Але було щось важливіше: це оберігало чисте поклоніння Єгові Богу, Правителю всесвіту. Кожен в ізраїльській сім’ї, хто ставав відступником, та цілі ізраїльські міста в Обіцяному краю, серед жителів яких ширилося відступництво, також мали бути знищені (Пв 13:6—17).

Єрихон був першим містом на Зх. від Йордану, яке мало бути повністю знищене. Залишити дозволялося лише вироби з металу, щоб використовувати їх у святому наметі. З усіх мешканців міста врятувалася лише Рахав, яка виявила віру, та її рідні. Попри суворе застереження Ісуса Навина про те, що непослух призведе до знищення усього народу, Ахан взяв дещо із заборонених речей і сам став тим, хто має бути знищеним. Лише його смерть могла врятувати увесь народ від такого ж вироку (ІсН 6:17—19; 7:10—15, 24—26).

Гівонітяни. Після Єрихона мало бути знищено багато інших міст (ІсН 8:26, 27; 10:28—42; 11:11, 12). Стосовно них у Біблії сказано: «Окрім Гівона, в якому мешкали хіввеяни, жодне місто не уклало з ізраїльтянами угоди про мир. Всі інші міста вони взяли боєм. Єгова дозволив, щоб вороги стали впертими та воювали з Ізраїлем. Він зробив це для того, щоб знищити їх, бо вже не мав підстав виявляти до них милосердя. Вони мали бути вигублені, як Єгова звелів Мойсеєві» (ІсН 11:19, 20).

Поразка ассирійців. Ассирійський цар Сінаххеріб вихвалявся, що жоден бог не зміг врятувати народи, які вирішили знищити його прабатьки (2Хр 32:14). Втім, правдивий Бог Єгова довів, що погрози Сінаххеріба були порожніми, оскільки фальшиві боги Ассирії не допомогли йому знищити Єрусалим. Зрештою через впертість та бунтарство народу Єгова присвятив увесь юдейський край для знищення і віддав його в руки Навуходоносора, який спустошив його (Єр 25:1—11; Іс 43:28). Згодом Вавилон і сам був приречений на цілковите знищення (Єр 50:21—27; 51:1—3; пор. Об 18:2—8).

Інші згадки. Коли ізраїльтяни заселили Обіцяний край, було прийнято рішення присвятити для знищення жителів Явеш-Гілеада, бо вони не підтримали покарання веніяминівців, які вчинили велике зло (Сд 21:8—12). Цар Саул не повністю виконав наказ присвятити для знищення амаликітян, їхнього царя і все, що в них було, виправдовуючи це тим, що збережених тварин планували принести в жертву Єгові. Тоді Самуїл сказав йому, що «послух ліпший від жертви» і що його царське правління буде віддане іншому (1См 15:1—23). Цар Ахав теж виявив непослух, коли пощадив сирійського царя Бен-Гадада II (1Цр 20:42). Аммонітяни й моавітяни вигубили мешканців гористого краю Сеїр (2Хр 20:22, 23).

Присвячення для знищення згадується в багатьох пророцтвах. В Малахії 4:5, 6 Єгова каже: «Перед приходом великого і грізного дня Єгови я посилаю до вас свого пророка Іллю... щоб я не прийшов, не вдарив землю і не спустошив її». (Пор. Мт 24:21, 22.) В Даниїла 11:44 говориться, що «північний цар» «виступить у великій люті, щоб губити й нищити багатьох» (Дн 11:44). Інше пророцтво згадує, що Єгова вирішив присвятити для знищення «всі народи», тому що розгнівався на них (Іс 34:2; пор. Об 19:15—21). Про переможну «дочку Сіону» сказано, що вона присвятить нечесно здобуті статки ворожих народів «правдивому Господу всієї землі» (Мих 4:13). Стосовно Єрусалима передрікалося, що місто буде врятоване від ворогів, заселене і «більше ніколи не буде засуджене на знищення» (Зх 14:11; пор. Об 22:3).

Ці вірші узгоджуються зі сказаним у Повторення Закону 7:9, 10: «Ви добре знаєте, що ваш Бог Єгова — правдивий і вірний Бог, який дотримується своєї угоди та виявляє віддану любов тисячам поколінь тих, хто любить його і виконує його заповіді. А тим, хто його ненавидить, він відкрито відплатить, знищивши їх. Він без зволікань відплатить тим, хто його ненавидить». Божий Син, який віддав своє життя як викуп, сказав: «Хто виявляє, що вірить у Сина, той має вічне життя. Хто ж Сина не слухається, той життя не побачить, і на ньому перебуває гнів Божий» (Ів 3:36). Прокляті «козли» з пророчого прикладу, записаного в Матвія 25:31—46, безсумнівно, є тими, на кому перебуває гнів Божий і хто присвячений для вічного знищення.

В Септуагінті слово хе́рем зазвичай перекладається грецьким словом ана́тема. (Див. ОБІТНИЦЯ; ПРОКЛЯТТЯ.)