Ми можемо черпати сили з потіхи, яку отримуємо від рідних, друзів та одновірців.

Добрі й приємні слова друга подібні до заспокійливого бальзаму, який загоює рани й відсвіжає (Прип. 16:24; 18:24; 25:11). Хоча правдиві християни іноді самі потребують потіхи, вони виявляють ініціативу, щоб «потішати тих, хто теж страждає, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримують від Бога» (2 Кор. 1:4; Луки 6:31). Антоніо, обласний наглядач у Мексиці, знає це з власного досвіду.

Коли Антоніо діагностували лімфому, вид раку крові, його охопив розпач. Все ж він старався подолати негативні почуття. Що робив Антоніо? Він вчив напам’ять пісні Царства і співав їх, роздумуючи над словами. Також він відчував неабияке полегшення, коли молився вголос і читав Біблію.

Однак Антоніо визнає, що найбільшою підтримкою для нього були одновірці. Він каже: «Коли ми з дружиною відчували тривогу, то просили родича, який служить старійшиною збору, прийти і помолитися з нами. Це підбадьорювало і заспокоювало нас. По суті, завдяки підтримці нашої родини і духовних братів та сестер нам вдалося досить швидко подолати негативні почуття». Антоніо дуже вдячний за таких сердечних і дбайливих друзів.

У важкі часи нам не обійтись і без допомоги святого духу. Апостол Петро говорив, що Божий святий дух є «даром» (Дії 2:38). Це стало очевидним в П’ятидесятницю 33 року н. е., коли багатьох християн було помазано святим духом. Але в ширшому розумінні святий дух є даром, який доступний кожному з нас. Цього дару ніколи не забракне. Чому б нам не молитися про святий дух, аби мати його вдосталь? (Ісаї 40:28—31).

Апостолові Павлу доводилось зносити чимало випробувань. Якось він мало не помер (2 Кор. 1:8—10). Проте загроза смерті не сповнювала Павла хворобливим страхом. Апостола потішало те, що Бог підтримував його. Він написав: «Благословенний хай буде Бог і Батько нашого Господа Ісуса Христа — Батько глибокого співчуття та Бог усілякої потіхи. Він потішає нас у всіх лихах» (2 Кор. 1:3, 4). Павло не дозволив жалю до себе поглинути його. Натомість випробування, яких він зазнав, допомогли йому розвинути співчуття. Завдяки цьому Павло міг нести справжню потіху іншим у важкі часи.

Одужавши, Антоніо повернувся до роз’їзної праці. Він завжди цікавився одновірцями, але після одужання вони разом з дружиною докладали особливих зусиль, щоб відвідувати і підбадьорювати хворих. Приміром, одного разу Антоніо відвідав християнина, який був серйозно хворий, і довідався, що цей брат не хотів ходити на зібрання. «Це не тому, що він не любив Єгову чи братів,— пояснює Антоніо,— а через хворобу, яка емоційно виснажила його настільки, що він почувався нікому непотрібним».

Тож Антоніо вирішив підбадьорити хворого брата і попросив його помолитися на товариській зустрічі. Хоча брат мав почуття невпевненості, він прийняв пропозицію. Антоніо пригадує: «Його молитва була дуже зворушливою, і після цього він став іншою людиною. Цей брат знову відчув себе потрібним».

Дійсно, тою чи іншою мірою всім нам доводиться зносити певні труднощі. Але, як сказав Павло, завдяки цьому ми можемо по-справжньому потішати тих, хто потребує підбадьорення. Тож виявляймо співчуття до одновірців і наслідуймо нашого Бога, Єгову. Так ми станемо джерелом потіхи для інших.