Читання Біблії зміцнює мене впродовж життя

Розповів Марсо Леруа

«НА ПОЧАТКУ Бог створив Небо та землю»,— прочитав я в Біблії, усамітнившись у своїй кімнаті. Чому я почав читати цю книгу таємно від інших? Тому що мій батько був закоренілим атеїстом і йому б не сподобалося, якби він побачив Біблію у мене в руках.

Ніколи раніше я не читав Біблії, і початкові слова з Буття були для мене, наче спалах яскравого світла. Я подумав: «Тут є пояснення гармонійності фізичних законів, які завжди мене захоплювали!» З великим запалом я читав Біблію з восьмої вечора до четвертої ранку. Так розвинулась моя звичка читати Боже Слово, яку я маю і досі. Дозвольте розповісти, як читання Біблії зміцнює мене впродовж життя.

«Тобі доведеться читати її кожного дня»

Я народився 1926 року у Вермелі, шахтарському селі на півночі Франції. Під час Другої світової війни вугілля вважалося товаром національного значення. Тому мене, як гірника, звільнили від військової служби. Однак, аби поліпшити своє життя, я почав вивчати радіо та електрику, і побачив, що фізичні закони дуже гармонійні. Коли мені був 21 рік, одногрупник дав мені першу Біблію, кажучи: «Цю книгу варто читати». Я ще не дочитав її до кінця, але вже був переконаний, що Біблія — це Боже Слово, об’явлення, яке Бог дав людям.

Думаючи, що мої близькі теж із захопленням читатимуть Біблію, я дістав вісім примірників. Мене здивувала їхня реакція — вони висміювали мене і чинили протидію. Забобонні родичі застерігали: «Коли ти вже почав читати цю книгу, тобі доведеться читати її кожного дня!» Я саме так робив і ніколи не жалкував про це. Читання Біблії стало моєю звичкою на все життя.

Декотрі родичі зрозуміли, що я цікавлюся Біблією, і передали мені публікації, які отримали від Свідків Єгови. Брошура «Один світ, один уряд» * (зображена на цій сторінці французькою) пояснювала, чому Біблія говорить про Боже Царство як єдину надію для людства (Матв. 6:10). Тепер я мав твердий намір ділитися цією надією з іншими.

Одним з перших, хто прислухався до біблійної звістки, був мій друг дитинства,  Ноель. Він сповідував католицьку релігію і домовився, щоб ми зустрілися з чоловіком, який вчився на священика. Мені було страшно, але з Псалма 115:4—8 і Матвія 23:9, 10 я довідався, що Бог не схвалює використання ідолів у поклонінні та вживання релігійних титулів, якими звертаються до представників духівництва. Це додало мені мужності обстоювати мої нові погляди. У результаті Ноель прийняв правду і до сьогодні вірно служить Єгові.

Також я відвідав свою рідну сестру. Її чоловік мав спіритичні книжки, і йому дошкуляли демони. Хоча спочатку я почувався безсилим, такі біблійні вірші, як Євреїв 1:14, запевнили мене в підтримці ангелів Єгови. Коли чоловік моєї сестри застосував біблійні принципи і позбувся всього окультного, він звільнився від впливу демонів. Разом з моєю сестрою вони стали ревними Свідками.

У 1947 році до мене постукав один Свідок, Артур Еміот, який був американцем. Я зрадів і запитав його, де збираються Свідки. Він відповів, що в Льєвені, приблизно за десять кілометрів звідси, є група. В той час було важко купити велосипед, тож я кілька місяців пішки добирався на зібрання і назад. Праця проповідування у Франції була заборонена впродовж восьми років. По всій країні налічувалося тільки 2380 Свідків, багато з яких були польськими іммігрантами. Але 1 вересня 1947 року Свідки Єгови у Франції знову отримали свободу проповідувати. У Парижі відновив свою діяльність філіал, що розмістився на віллі Гібера. Оскільки у Франції не було жодного піонера, в грудні 1947 року у виданні «Інформатор» (тепер «Наше служіння Царству») з’явилося заохочення служити сталими піонерами, які мали проповідувати 150 годин щомісяця. (У 1949 році кількість годин знизилась до 100). Цілковито погоджуючись з Ісусовими словами в Івана 17:17, «[Боже] слово — це правда», я охрестився 1948 року, а в грудні 1949-го став піонером.

З в’язниці знову до Дюнкерка

Спершу мене призначили до міста Ажена на півдні Франції, але мені не довелося довго там служити. Через те що я залишив роботу в шахтах, мене могли призвати до військової служби. Я відмовився від армії, тому потрапив у в’язницю. Мені не дозволяли мати Біблію, але я зміг дістати кілька сторінок з книги Псалмів. Читаючи їх, я отримував підбадьорення. Після звільнення я стикнувся з вибором: продовжити повночасне служіння чи припинити його, щоб влаштувати своє життя. І мені знову допомогла Біблія. Я роздумував над Павловими словами з Филип’ян 4:11—13: «Все мені під силу завдяки тому, хто мене зміцнює». Я вирішив продовжувати піонерське служіння. У 1950 році мене призначили служити в Дюнкерку, місті, де я проповідував раніше.

Я приїхав туди з порожніми руками. Місто зазнало руйнувань під час Другої світової війни, і знайти житло було нелегко. Я вирішив відвідати сім’ю, якій колись проповідував. Господиня дуже втішилася: «Пане Леруа, вас звільнили! Мій чоловік каже, що, якби таких людей, як ви, було більше, вı́йни ніколи б не починалися». Ця сім’я мала будиночок для гостей, тому запросила мене пожити в ньому до початку туристичного сезону. В той день рідний брат Артура Еміота, Еванс, запропонував мені роботу *. Він працював перекладачем у порту і шукав нічного сторожа для охорони корабля. Еванс представив мене одному з капітанів. Після ув’язнення я був худий, як скіпка. Коли Еванс пояснив, чому я так виглядаю, капітан дозволив мені брати їжу з холодильника. Того ж дня я знайшов житло, роботу і їжу! Моя впевненість в Ісусових словах з Матвія 6:25—33 справді зміцнилась.

 Коли розпочався туристичний сезон, мені разом з напарником у піонерському служінні, Саймоном Аполінарським, довелося шукати інше помешкання, але ми твердо вирішили залишатись у нашому призначенні. Нам запропонували жити в старій конюшні, де ми спали на солом’яних матрацах. Цілі дні ми проводили в служінні. Ми проповідували власнику конюшні, і він став одним з багатьох, хто прийняв правду. Це було незадовго до того, як у місцевій пресі з’явилася стаття, що перестерігала мешканців Дюнкерка про «активну діяльність Свідків Єгови в цьому регіоні». А втім, єдиними Свідками в тому місті були ми з Саймоном і невелика група вісників. У боротьбі з труднощами нам допомагали роздуми над християнською надією і над тим, як Єгова дбає про нас. У 1952 році моє призначення змінилося, в Дюнкерку на той час служило приблизно 30 активних вісників.

Зміцнений для нових завдань

Побувши недовго в місті Ам’єн, я отримав призначення служити спеціальним піонером у Булонь-Бійанкурі, передмісті Парижа. Я проводив біблійні вивчення з багатьма людьми, і деякі з них пізніше розпочали повночасне та місіонерське служіння. Молодий чоловік, на ім’я Ґі Мабіла, який прийняв правду, служив районним, а потім обласним наглядачем. Згодом він наглядав за будівництвом друкарні у нинішньому Бетелі в Лув’є, неподалік від Парижа. Часті розмови на біблійні теми під час служіння закарбовували Боже Слово в моєму розумі, приносили радість і допомагали поліпшувати моє вміння навчати.

Потім 1953 року мене несподівано призначили служити районним наглядачем в Ельзас-Лотарингію, район, який з 1871-го по 1945 рік двічі приєднувався до Німеччини. Отож я мусив трохи вчити німецьку. Коли я почав районну працю, в тій місцевості було лише кілька автомобілів, телевізорів та друкарських машинок і жодного радіоприймача чи комп’ютера. Однак я не почувався нещасним чи відірваним від життя. По суті, це був найрадісніший період у моєму житті. Дотримуватися біблійної поради мати «око... зосереджене на чомусь одному» було простіше, бо в той час не існувало так багато відволікань від служіння Єгові, як сьогодні (Матв. 6:19—22).

У 1955 році в Парижі пройшов конгрес «Тріумф Царства», який став для мене незабутнім. Там я зустрів свою майбутню дружину, Ірен Коланську, яка розпочала повночасне служіння на рік раніше за мене. Її батьки-поляки довгий час були  ревними Свідками. У Франції їх відвідав Адольф Вебер, що працював садівником у брата Рассела. Він приїхав до Європи звіщати добру новину. Ми з Ірен одружилися 1956 року, і вона приєдналася до мене в районному служінні. Якою ж чудовою підтримкою в житті стала для мене Ірен!

Через два роки на мене чекала інша несподіванка — мене призначили обласним наглядачем. Оскільки не вистачало досвідчених братів, я продовжував відвідувати деякі збори як районний наглядач. Це був дуже насичений час! Крім того, що я проповідував 100 годин щомісяця, кожного тижня я виголошував промови, відвідував три книговивчення, перевіряв документи і готував звіти. Як я мав викупляти час для читання Божого Слова? Я бачив лише один вихід — виривати сторінки зі старої Біблії і брати з собою. Коли мені доводилося чекати на когось у домовленому місці, я витягував сторінки і читав. Такі короткі моменти духовного відсвіження зміцнювали моє рішення залишатись у призначенні.

У 1967 році нас з Ірен запросили служити у Бетелі в Булонь-Бійанкурі. Мене призначили виконувати обов’язки у відділі служіння, і вже більше 40 років я маю таку честь. Серед моїх обов’язків є завдання відповідати на листи з біблійними запитаннями, і це приносить мені велику радість. Як же приємно глибоко досліджувати Боже Слово і «обороняти... добру новину»! (Фил. 1:7). Також я з задоволенням проводжу біблійне обговорення на ранковому поклонінні перед сніданком. У 1976 році мене призначили членом комітету філіалу у Франції.

Найкращий життєвий шлях

Хоча я переживав нелегкі часи, найважче мені зараз, коли через старість і проблеми зі здоров’ям ми з Ірен не можемо робити того, що хотіли б. Проте читання і дослідження Божого Слова живить нашу надію. Ми з радістю добираємося автобусом до території збору, щоб ділитися цією надією з іншими. Разом у повночасному служінні ми провели більш ніж 120 років і щиро заохочуємо всіх, хто хоче прожити захопливе, радісне і змістовне життя, йти цим шляхом. Коли цар Давид писав слова, які містяться в Псалмі 37:25, він «постарівся», але, подібно до нього, я можу сказати: «Не бачив я праведного, щоб опущений був».

Впродовж мого життя Єгова зміцнював мене через своє Слово. Понад 60 років тому мої рідні передрекли, що читання Біблії стане звичкою на все життя. Вони були праві. Це стало моєю щоденною звичкою, про яку ніколи не жалкував!

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 5]

Я з Саймоном

[Ілюстрація на сторінці 5]

Моя перша Біблія була подібна до цієї

[Ілюстрація на сторінці 5]

В обласному служінні

[Ілюстрація на сторінці 6]

У день весілля

[Ілюстрація на сторінці 6]

Нам з Ірен приємно читати і вивчати Боже Слово