Справжня сутність упередження

«Виженіть упередження через двері, і вони залізуть до вас через вікно» (Фрідріх II, король Пруссії).

РАЄШ живе в індійському селі Паліяд. Як і іншим з касти «недоторкуваних», йому доводиться йти 15 хвилин пішки, щоб набрати води. «Ми не маємо права користуватися тими водяними колонками в селі, до яких ходять люди з вищих каст»,— пояснює він. Коли Раєш вчився в школі, він та його друзі не могли навіть торкатися м’яча, яким інші діти грали у футбол. Він каже: «Ми бавилися у футбол камінцями».

«Я відчуваю, що інші ненавидять мене, але не розумію чому»,— каже Крістіна, молода дівчина з Азії, котра мешкає в Європі. Вона додає: «Це дуже неприємно. Тому я переважно уникаю людей, але від цього мені не стає легше».

«Вперше я зіткнувся з упередженням у 16 років,— розповідає Стенлі із Західної Африки.— Зовсім незнайомі люди казали мені забиратися з міста. Деяким моїм одноплемінникам спалили будинки. Банківський рахунок мого батька було заморожено. Тому-то я почав ненавидіти людей з того племені, яке нас дискримінувало».

Раєш, Крістіна та Стенлі стали жертвами упередження, і таких жертв дуже багато. Коїширо Мацуура, Генеральний директор Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), каже: «Сотні мільйонів людей страждають сьогодні від расизму, дискримінації та ксенофобії. Негуманні вчинки, підґрунтям яких є неуцтво та упередження, розпалили у багатьох країнах міжнаціональну ворожнечу і стали причиною величезних людських страждань».

Якщо ви ніколи не відчували на собі упередження, то вам, мабуть, важко зрозуміти, наскільки це боляче. «Одні мовчки терплять упереджене ставлення. Інші відплачують ще більшим упередженням»,— пишеться у книжці «Віч-на-віч з упередженням» (англ.). Тож як упередження руйнує людські долі?

Якщо ви належите до якоїсь меншини, то, можливо, помічаєте, що люди уникають вас, недружелюбно дивляться на вас або зневажливо висловлюються про вашу  культуру. Вам важко отримати роботу, хіба що ви погоджуєтесь на непрестижну, якої не хоче ніхто інший. Може бути, що вам нелегко знайти житло. Мабуть, однокласники ваших дітей погано до них ставляться і стороняться їх.

Більше того, упередження може спонукувати людей до насилля і навіть вбивства. Авжеж, сторінки історії рясніють жахливими прикладами насилля, зокрема масових вбивств, геноцидів і так званих етнічних чисток. Причиною всього цього було упередження.

Упередження впродовж історії

Колись головним об’єктом упередження були християни. Наприклад, невдовзі після Ісусової смерті проти них піднялася хвиля жорстокого переслідування (Дії 8:3; 9:1, 2; 26:10, 11). Минуло два століття, а християни і далі страждали від гонінь. У III столітті н. е. історик Тертулліан писав: «Тільки-но з’являється якась пошесть, люди відразу кричать: «Вкинути християн левам!»

Але, починаючи з часів хрестових походів в XI столітті, непопулярною меншиною в Європі стали євреї. Пізніше на континент прийшла бубонна чума, яка лише за кілька років відібрала життя чверті населення. Люди почали звинувачувати у цьому євреїв, оскільки ще до того ненавиділи їх. Ось що написала Дженетт Ферелл у своїй книжці «Невидимі вороги» (англ.): «Чума послужила виправданням для ненависті, а ненависть допомогла людському страху знайти винних».

Зрештою один єврей з Південної Франції під тортурами «зізнався», що в поширені хвороби винні євреї, оскільки вони отруювали криниці. Звичайно, це зізнання було неправдивим, але поширювалося як правда. Невдовзі були винищені єврейські громади в Іспанії, Франції та Німеччині. Ніхто не звертав уваги на справжніх винуватців чуми — щурів. І мало хто зауважував,  що євреї помирали від чуми так само, як і інші!

Коли займається вогонь упередження, то він може тліти кілька століть. У середині XX століття Адольф Гітлер роздмухав полум’я антисемітизму, звинувативши євреїв у поразці Німеччини в Першій світовій війні. Наприкінці Другої світової війни Рудольф Гесс, нацистський командир концентраційного табору Освенцім, визнав: «Через своє військове й ідеологічне виховання ми вірили, що мусимо захищати Німеччину від євреїв». «Захищаючи Німеччину», Гесс керував знищенням близько 2 000 000 осіб, більшість з яких були євреями.

На жаль, звірства відбуваються і в наш час. Приміром, 1994 року в Східній Африці розгорілася племінна ворожнеча між народами тутсі і хуту, внаслідок чого загинуло принаймні півмільйона людей. У журналі «Тайм» повідомлялося: «Ніде неможливо було сховатися. Навіть у церквах, де люди шукали сховку, кров лилася рікою... Рукопашні бої були такими жорстокими, що ті, кому вдалося вижити, ще довго не могли прийти до себе». У цій жахливій війні не шкодували навіть дітей. Один чоловік сказав: «Руанда — маленька країна, але тут, здається, сконцентрувалась уся ненависть світу».

У збройних конфліктах після розвалу Югославії загинуло понад 200 000 осіб. Сусіди, які роками жили в мирі, почали вбивати одне одного. Тисячі жінок були зґвалтовані, мільйони людей мусили покинути свої домівки внаслідок етнічної чистки.

Хоча упередження не завжди доводять до вбивств, вони, безсумнівно, розділюють людей і породжують почуття образи. У нещодавньому повідомленні ЮНЕСКО говорилося, що, незважаючи на глобалізацію, «практично в усіх частинах світу поширюється» расизм.

Чи упередження можливо викоренити? Щоб відповісти на це питання, спочатку треба розібратися, як упередження оселяється в розумах і серцях людей.

[Рамка на сторінці 5]

Ознаки упередження

У своїй книжці «Природа упередження» (англ.) Ґордон Олпорт описує п’ять поведінкових стереотипів, характерних для упереджених людей. Такі люди зазвичай виявляють одну або кілька з наведених нижче ознак.

1. Негативні зауваження. Особа зневажливо висловлюється про групу людей, яка їй не подобається.

2. Уникання. Вона не бажає спілкуватися з людьми, які належать до цієї групи.

3. Дискримінація. Упереджена особа не допускає членів непопулярної групи до певних робіт, місць проживання або соціальних послуг.

4. Фізичні напади. Вона підтримує насильницькі дії, метою яких є залякати людей, котрих ненавидить.

5. Знищення. Вона бере участь у самосудах та масових вбивствах.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Табір біженців у Бенако (Танзанія), 11 травня 1994 року.

Жінка відпочиває біля своїх каністр з водою. Понад 300 000 біженців, переважно хуту з Руанди, втекли до Танзанії.

[Відомості про джерело]

Фотографія: Paula Bronstein/Liaison