Корені упередження

ІСНУЄ не одна причина, через яку виникає упередження. А втім, дві найпоширеніші з них такі: 1) бажання знайти винних і 2) почуття образи за несправедливість у минулому.

Як уже говорилося в попередній статті, коли стається якесь лихо, люди зазвичай шукають у ньому винних. Якщо відомі особи починають часто повторювати звинувачення проти якоїсь меншини, то це закарбовується в розумах людей і так народжується упередження. Наприклад, у країнах Заходу під час економічного занепаду нерідко в безробітті звинувачують емігрантів, хоча вони зазвичай працюють там, де не хочуть працювати місцеві мешканці.

Але не завжди упередження розвивається через бажання знайти винних. Воно також може бути пов’язане з історичними подіями. У повідомленні «ЮНЕСКО проти расизму» говориться: «Не буде перебільшенням сказати, що в суспільстві внаслідок работоргівлі розвинулися поблажливі погляди на расизм і зневажливе ставлення до чорношкірих людей». Работоргівці, намагаючись виправдати своє ганебне заняття, заявляли, що африканці є нижчими істотами. Таке безпідставне упередження, яке згодом почали виявляти і до інших колонізованих народів, існує дотепер.

По всьому світі упередження продовжує жити в розумах людей через подібні історичні приклади поневолення і несправедливого ставлення. Ворожнеча між католиками і протестантами в Ірландії тягнеться ще з XVI століття, коли англійські правителі переслідували і виганяли католиків з країни. Звірства, які чинили так звані християни під час хрестових походів, досі будять ненависть у мусульман на Близькому Сході. Серби і хорвати на Балканах ворогують через масові вбивства цивільних громадян під час Другої світової війни. Всі ці приклади пояснюють, як давня ненависть між двома групами живить упередження.

Виховання ненависті

У серці малюка немає місця упередженням. Навпаки, дослідники побачили, що діти різних рас охоче бавляться разом. Однак у віці 10—11 років дитина вже може виявляти ознаки упередження до людей іншого племені, раси чи релігії. У роки, коли формується її особистість, дитина набуває чимало хибних поглядів, яких може триматися все життя.

Як таке стається? Діти переймають негативне ставлення до інших, як висловлене, так і не висловлене, спочатку від своїх батьків, а потім від друзів та вчителів. Згодом на їхній розум починають впливати сусіди, газети, радіо і телебачення. Дитина, можливо, знає дуже мало, а то й нічого, про людей, яких не любить. Але коли стає дорослою, вже доходить висновку, що вони нижчі за неї і не гідні довір’я. Імовірно, вона їх навіть ненавидить.

У багатьох країнах з розвитком туризму й комерції почастішали контакти між людьми різних культур  та етнічних груп. Проте сильно упереджена особа рідко змінює свої погляди. Вона може мати упереджене ставлення до тисяч і навіть мільйонів людей і вважати, що всі вони наділені певними поганими рисами. Будь-який негативний випадок, навіть якщо він пов’язаний лише з однією людиною, лише переконує упереджену особу в правильності власних поглядів. Натомість позитивні випадки переважно ігноруються або розглядаються як виняток з правил.

Звільнення від упереджень

Хоча більшість людей в принципі засуджує упередження, однак мало хто є справді вільний від них. Чимало сильно упереджених людей не вважають себе такими. Інші ж думають, що немає значення, є у когось упередження, чи ні, якщо він тримає їх при собі. Але це таки має значення, адже упередження шкодять людям і розділюють їх. Неуцтво породжує упередження, а упередження — ненависть. Письменник Чарльз Калеб Колтон (1780? — 1832) сказав: «Ми ненавидимо людей, тому що не знаємо їх, і ніколи не познайомимося з ними, бо ненавидимо їх». Але якщо люди здатні набути упередження, то можуть їх і позбутися. Як це зробити?

[Рамка на сторінці 7]

Релігія заохочує до терпимості чи до упередження?

У книжці «Природа упередження» Ґордон Олпорт пише, що «зазвичай люди, які ходять до церкви, більш упереджені, ніж ті, що туди не ходять». І це не дивно, адже дуже часто релігія була причиною упередження, а не ліком від нього. Церковнослужителі століттями під’юджували до антисемітизму. Згідно з книжкою «Історія християнства» (англ.), Гітлер якось сказав: «У ставленні до євреїв я проводжу таку саму політику, яку вже 1500 років веде католицька церква».

Під час збройних конфліктів на Балканах ані православна, ані католицька церкви не змогли навчити своїх парафіян виявляти терпимість і повагу до ближніх, які сповідують іншу релігію.

Подібно і в Руанді члени церков нещадно вбивали своїх одновірців. У газеті «Нешнл кетолик ріпортер» говорилося, що війна в Руанді — «це справжній геноцид, за який, на превеликий жаль, відповідальні навіть католики».

Католицька церква сама визнає, що в минулому виявляла нетерпимість. У 2000 році папа Іван Павло II на публічній месі в Римі попросив вибачення за «неправильний курс у минулому». Під час церемонії було окремо згадано «релігійну нетерпимість і несправедливість до євреїв, жінок, тубільців, емігрантів, а також бідняків і ненароджених дітей».

[Ілюстрація на сторінці 6]

Вгорі: табір біженців у Боснії і Герцеговині, 20 жовтня 1995 року.

Двоє біженців, боснійських сербів, чекають закінчення громадянської війни.

[Відомості про джерело]

Фотографія: Scott Peterson/Liaison

[Ілюстрація на сторінці 7]

Виховання ненависті.

Дитина переймає упереджені погляди від батьків, з телебачення тощо.