Мартін Лютер. Його життя і спадщина

«ХТОСЬ сказав, що про [Мартіна Лютера] написано більше книжок, ніж про будь-яку іншу людину в історії, окрім хіба що його вчителя, Ісуса Христа». Так говорилося в журналі «Тайм». Слова і вчинки Лютера посприяли зародженню Реформації — релігійного руху, який називають «найважливішою революцією в історії людства». Тож він допоміг змінити релігійну ситуацію в Європі і закінчити там епоху середньовіччя. Лютер також заклав основу нормативної письмової німецької мови. Його переклад Біблії залишається найпопулярнішим німецьким перекладом.

Якою людиною був Мартін Лютер? Як він справив такий вплив на Європу?

Лютер стає теологом

Мартін Лютер народився в Айслебені (Німеччина) у листопаді 1483 року. Його батько працював на мідному руднику, але зміг зібрати достатньо грошей, щоб дати Мартіну добру освіту. У 1501 році Мартін поступив на навчання до Ерфуртського університету. Там у бібліотеці він вперше взяв у руки Біблію. «Ця книга надзвичайно сподобалась мені,— говорив він,— і я дуже хотів, щоб колись мені пощастило мати власну».

У віці 22 років Лютер стає ченцем августинського монастиря в Ерфурті. Пізніше він відвідує Віттенберзький університет і стає доктором богослов’я. Лютер вважав себе недостойним Божої милості і деколи впадав у розпач через муки сумління. Але вивчення Біблії, молитва і роздуми допомогли йому ліпше зрозуміти ставлення Бога до грішників. Лютер збагнув, що Божу милість неможливо заслужити, що вона є незаслуженим даром для тих, хто виявляє віру (Римлян 1:16; 3:23, 24, 28).

Як Лютер прийшов до висновку, що його розуміння правильне? Курт Аланд, професор ранньої церковної історії і текстології Нового Завіту, пише: «Він проаналізував цілу Біблію, щоб переконатися, чи його відкриття узгоджується з іншими словами Писання, і скрізь бачив підтвердження для своїх поглядів». Стрижнем Лютерового вчення була доктрина про виправдання, або спасіння, вірою, а не ділами чи каяттям.

 Обурення індульгенціями

Лютерове розуміння того, як Бог ставиться до грішників, довело його до конфронтації з Римо-католицькою церквою. У той період поширилось вірування, що після смерті грішники деякий час відбувають покарання. Але вважалося, що цей час можна скоротити за допомогою індульгенцій, які папа видавав за гроші. Такі ділки, як Йоганн Тетцель, який був представником майнцського архієпископа Альберта, мали добрі прибутки з продажу індульгенцій простим людям. Багато вважало індульгенції свого роду страхуванням перед майбутніми гріхами.

Торгівля індульгенціями обурювала Лютера. Він знав, що люди не можуть торгуватися з Богом. Восени 1517 року він написав свої відомі 95 тез, звинувачуючи церкву у фінансових, доктринальних і релігійних зловживаннях. Бажаючи не бунту, а реформи, Лютер розіслав копії цих тез майнцському архієпископу Альберту та декільком теологам. Чимало істориків вважають саме цей період початком Реформації.

Лютер був не єдиний, хто протестував проти церковних зловживань. За сто років до нього продаж індульгенцій засуджував Ян Гус, чеський релігійний реформатор. А ще до Яна Гуса англієць Джон Уїкліф говорив про те, що деякі церковні традиції небіблійні. Такі Лютерові сучасники, як Еразм Роттердамський та англієць Тиндаль, закликали до реформи. Але голос Лютера зазвучав сильніше, ніж голос інших реформаторів, і його почуло більше людей завдяки винаходу Йоганна Гутенберга, який у Німеччині створив друкарський прес із застосуванням рухомих літер.

У 1455 році прес Гутенберга вже працював у Майнці. А під кінець століття друкарські преси були у 60 німецьких містах, їх також мали 12 інших європейських країн. Уперше в історії широка громадськість могла швидко дізнатися про щось важливе. Лютерові 95 тез були надруковані і розповсюджені, можливо, без його згоди. Проблема церковної реформи перестала бути місцевою. Вона перетворилася на велику суперечку, і Мартін Лютер раптом став найвідомішою людиною в Німеччині.

Реакція «сонця і місяця»

Протягом століть Європою керували дві могутні інституції: Священна Римська імперія і Римо-католицька церква. «Імператор і папа були ніби сонце і місяць»,— вважає Ганс Лільє, колишній президент Лютеранської всесвітньої федерації. Проте була певна невизначеність щодо того, хто був сонцем, а хто місяцем. На початку XVI століття обидві інституції не були вже в зеніті влади. У повітрі витав дух перемін.

Папа Лев X відреагував на 95 тез тим, що пригрозив Лютеру відлученням від церкви, якщо той не зречеться своїх поглядів. У відповідь Лютер публічно спалив папську буллу, яка містила ту погрозу, і опублікував більше творів, заохочуючи князівства реформувати церкву без папської згоди. У 1521 році папа  Лев X відлучив його від церкви. Коли Лютер заявив, що його засудили без справедливого слухання, імператор Карл V викликав реформатора на засідання імперського парламенту у Вормсі. П’ятнадцятиденна подорож Лютера з Віттенберга до Вормса у квітні 1521 року нагадувала тріумфальну процесію. Громадськість була на його стороні, і всі хотіли побачити реформатора.

У Вормсі Лютер став перед імператором, курфюрстами і папським нунцієм. У 1415 році після подібного слухання в Констанці Яна Гуса було спалено живцем. Лютер, стоячи перед церквою та імперією, відмовився зректися своїх поглядів, якщо опоненти не доведуть йому з Біблії їхню помилковість. Але ніхто не міг змагатися з ним у знанні Святого Письма. Документ, який називають Вормським едиктом, містив рішення, прийняте після слухання. Лютера було оголошено поза законом, а на його твори накладено заборону. Тепер Лютерове життя було в смертельній небезпеці, оскільки папа відлучив його від церкви, а імператор оголосив його поза законом.

Тоді сталися незвичайні і непередбачені події. Коли Лютер повертався до Віттенберга, люди прихильного до нього саксонського курфюрста Фрідріха інсценували його викрадення. Так Лютер став недосяжним для ворогів. Його перевезли у віддалений замок Вартбург, де він відростив бороду і взяв нове ім’я — лицар Юнкер Йорґ.

Попит на «Вересневу Біблію»

Наступних десять місяців Лютер жив у замку Вартбург, переховуючись від імператора і папи. У книжці «Світова спадщина Вартбурга» [«Welterbe Wartburg»] зазначається, що час, проведений Лютером у Вартбурзі, був одним з найпродуктивніших і найбільш творчих періодів його життя». Тут він завершив одну зі своїх найбільших праць — переклад Еразмового тексту Грецьких писань на німецьку мову. Цей переклад, опублікований у вересні 1522 року без розголошення імені перекладача, став відомий як «Вереснева Біблія». Вона коштувала 1,5 гульдена — еквівалент річного заробітку служниці. Однак попит на цю Біблію був величезний. Протягом року було надруковано 6000 примірників у двох виданнях. За наступні 12 років цей переклад перевидавався аж 69 разів!

У 1525 році Мартін Лютер одружився. Його дружиною стала Катаріна фон Бора, колишня черниця. Катаріна була чудовою домогосподаркою і підтримувала щедрість свого чоловіка. У домі Лютера мешкали не тільки вони з дружиною і шестеро їхніх дітей, але також друзі, теологи і біженці. У пізні роки Лютер здобув такий авторитет, що теологи приходили до нього з пером і листом паперу, щоб записувати його висловлювання. Ці записки були опубліковані у збірці за назвою  «Лютерові застольні промови» [«Luthers Tischreden»]. Був час, коли ця публікація мала в Німеччині найбільший тираж після Біблії.

Талановитий перекладач і плідний автор

У 1534 році Лютер закінчив перекладати Єврейські Писання. Він мав здатність урівноважувати стиль, ритм і добір слів. У результаті вийшов переклад Біблії, яку могли розуміти прості люди. Обговорюючи свій метод перекладу, Лютер писав: «Слід поговорити з матір’ю вдома, дітьми на вулиці, простим чоловіком на базарі, подивитися на їхні уста, як вони говорять, і тоді перекладати». Біблія Лютера заклала основу нормативної писемної німецької мови, яку прийняли за стандарт по всій Німеччині.

Лютерів талант перекладача поєднувався з майстерністю письменника. Вважається, що ціле своє життя кожних два тижні він писав трактат. Декотрі з його трактатів вирізняються такою ж задирливістю, як і їхній автор. Ранні твори Лютера були досить гострі за стилем, але й з віком вістря його пера зовсім не притупилось. Його пізні твори ставали щораз жорсткішими. Згідно з «Лексиконом теології і церкви» [«Lexikon für Theologie und Kirche»], праці Лютера свідчать про «непомірність його гніву», «брак смирення й любові», а також «чітко виражене усвідомлення своєї місії».

Коли вибухнула селянська війна і в князівствах потекли ріки крові, Лютера запитали, як він розцінює цей бунт. Чи селяни мали право нарікати на своїх панів-феодалів? Лютер не намагався здобути громадську підтримку, даючи відповіді, приємні для більшості. Він вважав, що Божі слуги мають слухатися представників влади (Римлян 13:1). У своїй безпосередній манері Лютер відповів, що бунт потрібно придушити силою. «Хто може, нехай коле, б’є, вбиває»,— сказав Лютер. Ганс Лільє зазначає, що ця відповідь позбавила Лютера «унікальної популярності в народі». Також багато хто затаврував Лютера як антисеміта через його пізні твори про євреїв, що відмовлялися навернутись на християнство, особливо через твір «Проти євреїв та їхньої лжі».

Спадщина Лютера

Реформація, почата такими людьми, як Лютер, Кальвін і Цвінглі, призвела до виникнення нового релігійного напряму, званого протестантизмом. Головним внеском Лютера у протестантизм є його центральне вчення про виправдання вірою. Кожне німецьке князівство зайняло або сторону протестантизму, або католицизму. Протестантизм ширився і здобув підтримку у Скандинавії, Швейцарії, Англії та Нідерландах. Сьогодні він має сотні мільйонів прихильників.

 Багато людей, які не поділяють поглядів Лютера, все ж дуже його поважають. У колишній Німецькій Демократичній Республіці, до якої належали Айслебен, Ерфурт, Віттенберг і Вартбург, у 1983 році святкували 500-річчя з дня народження Лютера. У цій соціалістичній державі Лютер вважався видатним діячем німецької історії та культури. А один католицький теолог 1980-х років дав таку оцінку його впливу: «Після Лютера ніхто не міг зрівнятися з ним». Професор Аланд писав: «Кожного року видається принаймні 500 нових публікацій про Мартіна Лютера і Реформацію, причому майже всіма головними мовами світу».

Мартін Лютер мав гострий розум і виняткову пам’ять. Він був майстром слова і працьовитою людиною. Але він також був нетерплячим і презирливим, а також бурхливо реагував на те, що вважав лицемірством. Коли Лютер у лютому 1546 року помирав в Айслебені, друзі запитали його, чи він непохитно тримається тої науки, яку проголошував. «Так»,— відповів він. Мартін Лютер помер, але багато людей і далі дотримуються його поглядів.

[Ілюстрація на сторінці 27]

Мартін Лютер виступив проти продажу індульгенцій.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу: Wartburg-Stiftung

[Ілюстрація на сторінці 28]

Лютер відмовився зректися своїх поглядів, якщо опоненти не доведуть йому з Біблії їхню помилковість.

[Відомості про джерело]

З книжки The Story of Liberty, 1878

[Ілюстрації на сторінці 29]

Кімната Лютера в замку Вартбург, де він перекладав Біблію.

[Відомості про джерела]

Обидві фотографії: з люб’язного дозволу: Wartburg-Stiftung

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

З книжки Martin Luther The Reformer, 3rd Edition, published by Toronto Willard Tract Depository, Toronto, Ontario

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 30]

З книжки The History of Protestantism (Vol. I)