Чи Європа справді об’єднається?

ЯКЩО вам важко повірити в те, що Європа серйозно налаштована на об’єднання, перетніть хоча б декілька європейських кордонів. Оскільки тепер по території Європейського Союзу (ЄС) можна пересуватись вільно, нікому вже не доводиться подовгу чекати на кордонах. Це дуже зручно не тільки для туристів. Мешканці країн-членів ЄС можуть вчитися, працювати і займатись комерційною діяльністю будь-де в межах Союзу, що в свою чергу сприяє економічному розвитку бідніших його регіонів.

Безумовно, можливість вільного перетинання кордонів — велика зміна. Чи слід, однак, вважати, що Європа вже об’єднана і на шляху до уніфікації немає перешкод? Навпаки, вони вже видніються попереду, і декотрі з них досить великі. Але перш ніж перейти до обговорення перешкод, розгляньмо один з найбільших на сьогодні кроків до єдності. Тоді ми ліпше зрозуміємо, чому люди покладають надію на об’єднання Європи.

Шлях до валютної уніфікації

На утримування кордонів іде багато коштів. Митні процедури на кордонах 15 країн-членів ЄС коштували їм приблизно 12 мільярдів євро щорічно. Не дивно, що новий порядок перетинання європейських кордонів позитивно вплинув на економіку. Тепер у межах спільного ринку з країни в країну можуть вільно пересуватися 370 мільйонів мешканців ЄС, що створює великий економічний потенціал. Як було досягнуто такого успіху?

У лютому 1992 року члени урядів зробили великий крок на шляху до об’єднання, підписавши Договір про Європейський Союз, або Маастрихтські угоди. Цей договір заклав основу для утворення єдиного ринку Європи, центрального банку і спільної валюти. Проте залишилась ще  одна важлива проблема — коливання обмінного курсу. Адже через зміну валютних курсів сьогоднішня ділова операція може цілком інакше виглядати завтра.

Для усунення цієї перешкоди на шляху до інтеграції було створено економічний і монетарний союз та спільну грошову одиницю євро. Таким чином ліквідовано витрати на обмін валют і зникла необхідність страхування від ризику зміни валютних курсів. Завдяки цьому видатки на ділові операції зменшились, а торгівля інтернаціоналізувалась. Це у свою чергу сприяє створенню більшої кількості робочих місць і зростанню спроможності витрачати зароблені гроші, від чого користь матиме кожен.

Заснування 1998 року Європейського Центробанку стало ще одним важливим етапом на шляху до створення єдиної валюти. Цей незалежний банк, що у Франкфурті (Німеччина), проводить єдину для країн-членів ЄС монетарну політику. Центробанк намагається утримувати низький рівень інфляції у так званій єврозоні, яка складається з 11 країн-членів ЄС *, та стабілізувати валютні курси євро, долара і єни.

Отже, у фінансовій сфері на шляху до інтеграції зроблено вже багато. Проте у фінансових питаннях також виявляються значні розбіжності, що досі існують між європейськими країнами.

І знову фінансові проблеми

Менш заможні країни ЄС мають претензії до багатших, вважаючи, що ті недостатньо діляться з ними своїм достатком. Жоден уряд країн-членів не заперечує потреби надавати біднішим партнерам додаткової фінансової допомоги. Втім, ці уряди бачать вагомі причини для затримки надання коштів.

Візьмімо, наприклад, Німеччину. Її бажання фінансувати європейську уніфікацію помітно ослабло у зв’язку з власними фінансовими проблемами. Лише на об’єднання зі Східною Німеччиною ФРН витратила колосальну суму — майже сто мільярдів доларів за рік. Тобто чверть бюджету країни! Через це державний борг Німеччини так швидко зріс, що ФРН ледве змогла виконати вимоги Монетарного союзу Європи.

 У двері ЄС стукають нові члени

Прихильники єдиної валюти сподіваються, що країни-члени ЄС, котрих ще не прийняли у Монетарний союз Європи, зможуть виконати вимоги союзу до 2002 року, коли передбачається замінити європейські валюти монетами і банкнотами євро. Якщо Великобританія, Данія та Швеція усе-таки зважаться прийняти євровалюту, то й там замість фунтів і крон з’явиться євро.

А тим часом шість інших європейських країн стукають у двері ЄС. Це Естонія, Кіпр, Польща, Словенія, Угорщина та Чеська Республіка. Ще п’ять країн чекають своєї черги — Болгарія, Латвія, Литва, Румунія та Словаччина. Приєднання коштуватиме недешево. За деякими оцінками, країни ЄС у 2000—2006 роках повинні будуть виділити 80 мільярдів євро на допомогу десятьом новим членам, тобто країнам Східної Європи.

Однак, щоб відповідати вимогам вступу до ЄС, новим членам слід збільшити свої фонди на суму, яка в багато разів перевищує допомогу від Союзу. Наприклад, видатки Угорщини на розбудову доріг і залізниць становитимуть 12 мільярдів євро. Очищення води обійдеться  Чеській Республіці в 3,4 мільярда євро, а Польща мусить витратити 3 мільярди євро на зменшення викидів сполук сірки в атмосферу. І все ж, з погляду урядів країн-кандидатів у члени, користь переважує будь-які витрати передусім тому, що зростуть обсяги торгівлі з країнами ЄС. Проте кандидати мусять ще чекати. Згідно з теперішньою громадською думкою, нових членів можна приймати тільки тоді, коли ЄС залагодить внутрішні фінансові справи.

Незадоволення, націоналізм та безробіття

Попри всі зусилля, спрямовані на поглиблення інтеграції, громадськість як в європейських, так і в інших країнах занепокоєна ходом подій на Європейському материку. Людей тривожить також, як будуть залагоджуватись етнічні конфлікти, приміром ті, що роз’єднують Балкани, де спочатку йшла війна в Боснії, а потім у Косово. Погляди країн-членів ЄС часто розходяться щодо методів залагоджування подібних конфліктів у європейських та інших країнах. Оскільки ЄС не виконує функцій державної федерації і не проводить спільної зовнішньої політики, дуже часто перевагу надають національним інтересам. Безсумнівно, національні інтереси країн стають на заваді утворенню «Сполучених Штатів Європи».

В Європі існує ще одна проблема, яка вимагає негайного розв’язання — високий рівень безробіття. В середньому 10 відсотків працездатних мешканців Союзу безробітні. Це означає, що понад 16 мільйонів людей не мають роботи. У багатьох країнах молодь, яка складає чверть населення ЄС, напружено шукає роботу, але не знаходить її. Тому й не дивно, що багато хто вважає боротьбу з масовим безробіттям в Європі проблемою номер один. Досі спроби реформувати ринок праці не принесли жодних результатів.

А втім, є ще більша перепона на шляху до єдності.

Хто головний?

Найбільшою перешкодою для досягнення інтеграції Європи є питання про суверенітет. Країни-члени мусять домовитись, в якій мірі вони можуть поступитись національним суверенітетом. ЄС має ціль встановити наднаціональну форму правління. Якщо цього не зробити, зазначається в газеті «Монд», впровадження євро стане лише «тимчасовою перемогою». Однак декотрим урядам важко погодитись з ідеєю передачі влади. Наприклад, лідер однієї з країн-членів ЄС заявив, що його народ «призначений бути вождем націй, а не йти позаду інших».

Зрозуміло, менші держави побоюються того, що прийде час, коли більші країни переберуть контроль у свої руки і не погоджуватимуться з рішеннями, які суперечитимуть їхнім власним інтересам. Меншим державам, скажімо, не все одно, якою буде процедура визначення країн, де розташуються штаб-квартири органів ЄС. Це важливе питання, оскільки присутність у країні органу ЄС сприяє розширенню ринку праці.

Через ці великі перешкоди на шляху до єдності — економічну нерівність, війни, безробіття та націоналізм — можна засумніватись у ймовірності об’єднання Європи. Але незвичайний поступ усе ж таки відбувся. Наскільки успішно підуть справи далі, не відомо. Діячі, які намагаються об’єднати Європу, стикаються переважно з такими ж проблемами, як і всі людські уряди.

Чи буде колись сформовано уряд, який розв’яже такі проблеми, як міжетнічна боротьба, масове безробіття, бідність та війна? Чи ідея щодо світу, в якому люди будуть жити в справжній єдності реалістична? У наступній статті подано відповідь, якої ви, можливо, не сподіваєтесь.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 6]

А ось і євро!

Хоч монети і банкноти країн-членів Європейського Союзу не вийдуть з обігу до 2002 року, безготівкові грошові операції вже здійснюються в євровалюті. Перехід на нову валюту був для банків грандіозною справою. Встановлено постійні обмінні курси національних валют країн-членів ЄС щодо євро. Фондові біржі подають ціни в євро. Чимало магазинів та підприємств зазначають ціни товарів і в євро, і в національній валюті.

Такі нововведення у торгівлі призведуть до кардинальних змін, особливо в житті багатьох старших людей, яким доведеться розпрощатися зі звичними франками, лірами та німецькими марками. У магазинах та банках треба замінити касові апарати. Щоб перехід на нову грошову систему був якомога спокійнішим, розпочато офіційну інформаційну кампанію, за допомогою якої населення повідомляють про введення і використання євро.

Попри позосталі перешкоди, введення євро наближається. Вже розпочали карбувати і друкувати нові монети й банкноти. А це неабияка робота. Навіть у такій маленькій країні, як Нідерланди, з населенням 15 мільйонів, нові гроші виготовлятимуть три роки поспіль, аби до 1 січня 2002 року мати 2,8 мільярда монет і 380 мільйонів банкнот. Якби скласти всі нові банкноти у стіс, він був би 20 кілометрів заввишки!

[Рамка на сторінці 7]

«Євророзгром»?

На початку 1999 року виконавчий орган Європейського Союзу (ЄС) — Європейська комісія — ледве вцілів після надзвичайно прикрої ситуації. Членів комісії звинуватили у шахрайстві, корупції та протекції рідні. Для дослідження справи було створено спеціальний комітет. У результаті шеститижневої роботи цей комітет дійшов висновку, що шахрайство і неправильне управління справді мали місце в роботі Європейської комісії. Однак не було виявлено доказів того, що працівники комісії збагатилися на цьому.

Після публікації звіту комітету в березні 1999 року всі члени Європейської комісії подали у відставку. Цей безпрецедентний випадок спричинив глибоку кризу ЄС. Журнал «Тайм» назвав її «євророзгромом». Лише час покаже роль цієї кризи в процесі європейської інтеграції.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Перетинати кордони в Європі стало набагато легше.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Європейський Центробанк, що у Франкфурті (Німеччина), було засновано 1998 року.