Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

«Не ваша ця війна, але Божа»

«Не ваша ця війна, але Божа»

 «Не ваша ця війна, але Божа»

РОЗПОВІВ В. ҐЛЕН ХАУ

Протягом останніх шістьох десятиріч Свідки Єгови у Канаді неодноразово відстоювали свої права в суді. Їхні перемоги не пройшли непоміченими в колах юристів. Оскільки я брав участь у деяких цих справах, нещодавно Американська колегія судових юристів нагородила мене Премією за мужню адвокатську діяльність. На церемонії вручення Премії було сказано, що судові справи Свідків Єгови «стали важливим муром захисту проти надуживання державною владою... бо створили визнаний у юридичних колах прототип білля про права, який утверджував та захищав свободи всіх канадців». Дозвольте мені поділитися з вами подробицями деяких тих судових справ і розповісти, як я став юристом і познайомився зі Свідками Єгови.

У 1924 році Джордж Рікс, Дослідник Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови, відвідав моїх батьків у Торонто (Канада). Моя мама Бессі Хау, тендітна жінка, запросила його порозмовляти. Мені тоді було п’ять років, а моєму брату Джо — три.

Незабаром мама почала відвідувати зібрання Дослідників Біблії в Торонто. У 1929 році вона стала піонеркою, повночасною служителькою, і займалась цією діяльністю до 1969 року, коли скінчила свій земний шлях. Її невтомність та рішучість у служінні послужили добрим прикладом для нас і допомогли багатьом пізнати біблійну правду.

Мій батько Френк Хау був спокійною людиною, але спочатку противився маминій релігійній діяльності. Однак, будучи мудрою жінкою, вона запрошувала додому роз’їзних служителів, як-от Джорджа Янґа, і ті розмовляли з ним. З часом батько полагіднішав. Спостерігаючи за благотворним впливом біблійної правди на свою сім’ю, він почав дуже підтримувати нас, хоча так ніколи і не став Свідком.

Рішення служити Богові

У 1936 році я закінчив середню школу. Коли був підлітком, духовні речі мене не дуже цікавили. Оскільки ми жили в розпал Великої депресії, перспективи знайти роботу виглядали похмуро. Отже у 1940 році я вступив до Торонтського університету на юридичний факультет. Це рішення не здивувало мою маму. Коли я був маленьким, вона часто говорила у роздратуванні: «Цей маленький пустун сперечатиметься про будь-що! Він, мабуть, стане адвокатом!»

Четвертого липня 1940 року, саме перед моїм вступом на юридичний факультет, уряд Канади заборонив діяльність Свідків Єгови без жодного попередження. Це було поворотним пунктом у моєму житті. Те, що такий могутній уряд обрав своєю мішенню маленьку організацію невинних і скромних людей, переконало мене, що Свідки Єгови є правдивими послідовниками Ісуса. Так, як він і передрік, їх ‘ненавиділи всі народи за Ймення [його]’ (Матвія 24:9). Я вирішив служити могутньому Богу, який стоїть за цією організацією. Десятого лютого  1941 року символізував своє присвячення Богу Єгові водним хрещенням.

Моїм бажанням було одразу ж розпочати піонерське служіння. Однак Джек Нейтен, який тоді керував проповідницькою працею в Канаді, заохотив мене закінчити юридичну освіту. Я так і зробив. У травні 1943 року закінчив навчання і почав піонерувати. В серпні мене запросили служити у філіалі Товариства Вартової башти в Торонто і допомагати у вирішенні юридичних проблем, з якими стикалися Свідки Єгови. Наступного місяця я одержав право адвокатської практики в судах канадської провінції Онтаріо.

Законна оборона Євангелії

Лютувала Друга світова війна, і діяльність Свідків у Канаді все ще була під забороною. Чоловіків і жінок ув’язнювали лише за те, що вони були Свідками Єгови. Дітей виключали зі шкіл, а деяких навіть віддавали до виховальних закладів. Причина полягала у тому, що вони відмовлялись брати участь у націоналістичних церемоніях, як-от віддавати честь прапору й співати державний гімн. Професор Вільям Кеплан, який написав книжку «Держава і спасіння. Свідки Єгови та їхня боротьба за громадянські права» (англ.), розповідав, що «Свідків публічно ганьбили. Проти них були спрямовані дії держави й окремих громадян, вони зазнавали нападів зі сторони нетолерантного уряду й відчували відверту ворожість населення, охопленого воєнним запалом і патріотизмом».

Свідки шукали можливості звільнитись з-під заборони, але безуспішно. Раптом 14 жовтня 1943 року заборону скасували. Проте Свідки все ще були у в’язницях і трудових таборах, діти не мали доступу до публічних шкіл, а на Товариство Вартової башти й Міжнародне Товариство Дослідників Біблії — корпорацію, яка мала юридичне право на нашу власність у Торонто,— було накладено заборону.

Наприкінці 1943 року я разом з Персі Чепменом, який був служителем канадського філіалу, поїхав до Нью-Йорка на нараду з Натаном Норром, тодішнім президентом Товариства Вартової башти, і Гейденом Ковінґтоном, віце-президентом та юрисконсультом Товариства. Брат Ковінґтон мав величезний досвід у веденні судових справ. Він виграв загалом аж 36 із 45 апеляцій, поданих у Верховний суд США.

Полегшення для Свідків у Канаді приходило повільно. У 1944 році нам віддали приміщення філіалу в Торонто, і ті, хто там працював до заборони, змогли продовжити роботу. У 1945 році найвищий суд провінції Онтаріо постановив, що дітей не можна змушувати брати участь у церемоніях, які  суперечать їхньому сумлінню. Суд видав розпорядження, що дітей, яких виключили зі шкіл, слід поновити. Зрештою 1946 року уряд Канади звільнив з трудових таборів усіх Свідків. Під керівництвом брата Ковінґтона я навчився відстоювати наші права у таких справах з мужністю і рішучістю, а передусім покладаючись на Єгову.

Квебекська битва

Хоча у більшості частин Канади до релігійної свободи Свідків Єгови тепер ставились з пошаною, був один виняток — франкомовна католицька провінція Квебек. Ця провінція перебувала під безпосереднім контролем римсько-католицької церкви вже понад 300 років. Над школами, лікарнями та більшістю установ комунального обслуговування здійснювало управління або нагляд духівництво. А у приміщенні Квебекського парламенту біля стільця спікера стояв навіть трон католицького кардинала!

Моріс Дюплессі, прем’єр-міністр і генерал-аторней Квебеку, був диктатором, який, згідно з квебекським істориком Жераром Пелтьє, нав’язав провінції «20-річне правління брехні, несправедливості й корупції, систематичне надуживання владою, панування вузькоглядних людей та тріумф безглуздості». Дюплессі зміцнив свою політичну владу, тісно співпрацюючи з римсько-католицьким кардиналом Вільневом.

На початку 1940-х років у Квебеку нараховувалось 300 Свідків. Багато з них, у тому числі мій брат Джо, були піонерами з інших частин Канади. Оскільки проповідницька праця у Квебеку зростала, місцева поліція під тиском духівництва мстилась Свідкам, дошкуляючи постійними арештами й застосовуючи до нашої релігійної діяльності місцеві законодавчі акти, що регулювали порядок ведення комерційних справ.

Я так часто подорожував з Торонто до Квебеку, що зрештою отримав призначення переїхати туди, аби допомагати юристам не-Свідкам, які представляли в суді наших християнських братів і сестер. Щоденно найперше я повинен був дізнатись, скільки Свідків заарештували за минулий день, і тоді поспішати до місцевого суду, щоб домовитись про заставу. На щастя, у багатьох тих випадках заставу надавав заможний Свідок Френк Ронкареллі.

З 1944 по 1946 роки кількість судових справ, заведених за уявні порушення місцевого законодавства, підскочила з 40 до 800! Свідків постійно заарештовували й цькували не лише органи державної влади; на них нападали також розлючені юрби, підбурювані католицьким духівництвом.

Другого й третього листопада 1946 року в Монреалі відбулася спеціальна зустріч з приводу цієї критичної ситуації. Брат Норр виголосив кінцеву промову за назвою «Що будемо робити?». Усі присутні із захопленням вислухали його відповідь. Він зачитав тепер вже історичний документ «Палаюча ненависть Квебеку до Бога й Христа й свободи — це ганьба цілої Канади». Це був чотиристорінковий трактат, написаний гострою мовою,— детальний звіт, в якому подавались імена, дати й місця організованих духівництвом масових безпорядків, розповідалось про звірства поліції, арешти і напади юрби на Свідків Єгови в Квебеку.  Розповсюдження цього трактату по всій Канаді розпочалось усього через дванадцять днів.

Декількома днями пізніше Дюплессі відкрито оголосив «нещадну війну» проти Свідків Єгови. Але, сам цього не бажаючи, вчинив нам на користь. Як? Він постановив, що кожного, хто розповсюджує трактат «Палаюча ненависть Квебеку», слід обвинувачувати у підривній діяльності — дуже серйозний злочин, який мали розглядати не суди провінції Квебек, а Верховний суд Канади. У своїй люті Дюплессі не взяв до уваги цього факту. Потім він особисто розпорядився, щоб скасували дозвіл на продаж спиртних напоїв Френка Ронкареллі, який головно постачав нам гроші для виплати застав. Не маючи в наявності вина, брат Ронкареллі через якихось декілька місяців мусив закрити свій чудовий ресторан у Монреалі, а він сам розорився.

Арешти дедалі частішали. Невдовзі кількість судових справ зросла від 800 до 1600. Багато адвокатів і суддів жалілись, що всі ці справи Свідків Єгови обтяжують суди Квебеку. У відповідь ми пропонували їм легке розв’язання: нехай поліція заарештовує злочинців, а не християн. Це і вирішить проблему!

Два відважних єврейських правники А. Л. Штайн з Монреаля і Сем С. Бард з міста Квебек допомагали нам, обороняючи у багатьох судових справах, особливо до 1949 року, коли мене прийняли до адвокатської колегії Квебеку. П’єр Елліотт Трюдо, пізніше прем’єр-міністр Канади, написав, що Свідки Єгови у Квебеку «були об’єктом насмішок, переслідувань і ненависті цілого суспільства; але за допомогою правничих засобів вони змогли побороти церкву, уряд, державу, поліцію і громадську думку».

Позиція квебекських судів явно виявилась у тому, як вели справу мого брата Джо. Його звинуватили в порушенні громадського порядку. Жан Мерсьє, головний суддя міста, засудив Джо до найвищої можливої у цьому випадку міри покарання — 60 днів ув’язнення. Потім, цілком втративши контроль над собою, суддя крикнув зі свого місця, що, якби було можливо, він засудив би Джо на довічне ув’язнення!

В одній газеті повідомлялось, що Мерсьє видав розпорядження квебекській поліції «відразу заарештовувати кожного, хто є Свідком або на кого падає підозра». Така поведінка лише підтвердила правдивість обвинувачень у нашому трактаті «Палаюча ненависть Квебеку». Ось деякі типові заголовки канадських газет, які виходили поза Квебеком: «У Квебек повертається «епоха середньовіччя» («Торонто стар»), «Повернення інквізиції» («Ґлоб енд мейл», Торонто), «Сморід фашизму» («Газетт», Ґлейс-Бей, Нова Шотландія).

Спростовуючи звинувачення у підривній діяльності

У 1947 році я допомагав пану Штайну в першій справі, яка містила обвинувачення у підривній діяльності. Звинувачували Еме Буше. Еме розповсюдив біля свого дому декілька трактатів. На суді ми довели, що трактат «Палаюча ненависть Квебеку» не містить брехні, у ньому лише використано гостру мову, аби висловити незадоволення з приводу звірств, учинених проти Свідків Єгови. Ми показали, що  проти тих, хто робив це, не було висунуто жодних звинувачень. Еме визнали винним лише через те, що він сповіщав про ці випадки. Офіційне обвинувачення зводилось до того, що говорити правду стало злочином!

Квебекські суди покладалися на невиразне, 350-річної давності визначення терміну «підривна діяльність», за яким кожного, хто критикує уряд, можна визнати винним у злочині. Дюплессі також керувався цим визначенням, щоб придушити критику його режиму. Але 1950 року Верховний суд Канади погодився з нашим твердженням, що при сучасній демократії «підривна діяльність» мусить стосуватися закликів до насильства або повстань проти уряду. Трактат «Палаюча ненависть Квебеку» не містив таких закликів, а отже був законною формою свободи мови. Коли Верховний суд виніс це важливе рішення, всі 123 справи з обвинуваченням у підривній діяльності було закрито в миг ока! Я на власні очі побачив, як Єгова подарував нам перемогу.

Бій з цензурою

У місті Квебек діяла постанова, яка забороняла розповсюджувати літературу без дозволу начальника поліції. Це була пряма цензура, а отже порушення релігійної свободи. Через цю постанову Лор’є Сомюра, який служив тоді роз’їзним наглядачем, ув’язнили на три місяці й на її основі висунули йому декілька додаткових звинувачень.

У 1947 році від імені брата Сомюра ми подали позов на місто Квебек, аби заборонити застосування його постанови проти Свідків Єгови. Суд Квебека виніс рішення проти нас, тому ми знову подали апеляцію до Верховного суду Канади. У жовтні 1953 року після семиденного слухання справи перед усіма дев’ятьма суддями наше прохання про судову заборону було задоволено. Суд визнав, що публічне розповсюдження друкованих біблійних проповідей є невід’ємною частиною християнського поклоніння Свідків Єгови, і тому відповідно до Конституції не підлягає цензурі.

Отже, рішення в справі Буше засвідчило: те, що Свідки Єгови говорили, було законне, а вердикт у справі Сомюра усталив, як це можна говорити і де. Завдяки перемозі в справі Сомюра в місті Квебек було закрито більше 1100 справ, пов’язаних з порушеннями місцевого законодавства. Понад 500 справ у Монреалі також було припинено через цілковиту відсутність доказів. Незабаром з минулим було покінчено — у судах Квебеку не залишилось жодної нашої справи!

Остаточний напад Дюплессі

На початку січня 1954 року, не маючи жодного закону, котрий можна було б використати проти Свідків Єгови, Дюплессі подав на розгляд законодавчому органу новий законопроект — Білль № 38, який засоби масової інформації описали як «закон проти Свідків Єгови». У ньому передбачалось, що ті, хто підозрює будь-яку особу в намірі сказати щось «зневажливе або образливе», можуть подавати на неї скаргу і при цьому не зобов’язані наводити докази. Будучи генерал-аторнеєм, Дюплессі міг тоді видати розпорядження, яке б забороняло обвинуваченому робити будь-які публічні заяви. Заборона говорити, накладена на одну особу, поширювалась і на всіх членів церкви, до якої вона належала. Крім того, всі Біблії та релігійну літературу тієї церкви слід було конфіскувати й знищити, а місця поклоніння закрити до кінця розгляду справи, що могла тривати роками.

Білль № 38 був копією закону, укладеного в XV сторіччі у час іспанської інквізиції під керівництвом Торквемади. Згідно з тим законом, обвинувачену особу та всіх її однодумців позбавляли громадянських прав без жодних доказів правопорушення. Що ж до Білля № 38, за повідомленнями преси, поліція провінції отримала наказ закрити всі Зали Царства Свідків Єгови й конфіскувати та знищити їхні Біблії та іншу релігійну літературу. Зіткнувшись з такою жахливою загрозою, Свідки Єгови вивезли з провінції всі свої релігійні публікації. Вони продовжували проповідницьку працю,  однак послуговувались лише власними примірниками Біблії.

Білль набрав чинності 28 січня 1954 року. Двадцять дев’ятого січня о дев’ятій годині ранку я вже стояв біля дверей суду, щоб подати позов від імені всіх Свідків Єгови провінції Квебек і домогтися накладення на цей закон безстрокової судової заборони, перш ніж Дюплессі зможе його використати. Суддя не наклав тимчасової судової заборони, оскільки Білль № 38 ще ніхто не застосовував. Але він сказав, що, коли уряд намагатиметься це зробити, я можу прийти до нього за охороною. Отже, дії судді мали такий же ефект, як і тимчасова судова заборона, бо як тільки Дюплессі намагався би використати цей закон, його б зупинили!

Впродовж наступного тижня ми чекали, щоб побачити, чи поліція вживатиме якихось заходів, застосовуючи цей новий закон. Нічого не відбувалось! Щоб дізнатись чому, я влаштував перевірку. Дві піонерки Вікторія Дугалюк (пізніше Стіл) і Елен Дугалюк (пізніше Сімкокс) пішли проповідувати від дому до дому у Труа-Рів’єрі, рідному місті Дюплессі, маючи при собі літературу. Знову жодної реакції. У той час, як сестри були зайняті в служінні, я попросив Лор’є Сомюра зателефонувати в провінційну поліцію. Не кажучи ким є, він поскаржився, що Свідки Єгови проповідують, а поліція не застосовує нового закону Дюплессі.

Черговий офіцер боязко сказав: «Так, ми знаємо, що закон увійшов у дію, але наступного дня Свідки Єгови домоглися судової заборони, отже ми повністю безсилі». Свідки відразу повернули в провінцію свою літературу, і десять років, протягом яких ця справа передавалась у вищі судові інстанції, праця проповідування просувалась успішно.

Добившись судової заборони, ми також подавали клопотання, щоби Білль № 38 оголосили неконституційним. Аби довести, що цей закон впровадили саме проти Свідків Єгови, ми відважились на сміливий крок — надіслали повістку самому Дюплессі, змушуючи його бути присутнім на судовому розгляді й дати свідчення. Я піддавав його перехресному допиту впродовж двох з половиною годин. Знову й знову я пригадував Дюплессі його публічні проголошення «нещадної війни проти Свідків Єгови» та його твердження, що Білль № 38 покладе край діяльності Свідків Єгови у Квебеку. Розлютившись, він напав на мене: «Ти дуже зухвалий молодий чоловік!»

«Пане Дюплессі,— відповів я,— якщо б ми обговорювали особливості характеру, я теж міг би зробити декілька зауважень. Але оскільки це ділова справа, то чи не могли б ви пояснити суду, чому ви не відповіли на останнє запитання?»

У 1964 році я представляв справу щодо Білля № 38 перед Верховним судом Канади. Але суд відмовився виносити рішення щодо конституційності цього закону, оскільки його ніколи ніхто не застосовував. А втім, Дюплессі у той час вже не жив, і його Білль нікого більше не цікавив. Його ніколи не застосували до Свідків Єгови чи будь-кого іншого.

Незадовго до смерті Дюплессі (1959 рік) Верховний суд Канади зобов’язав його виплатити компенсацію брату Ронкареллі за незаконне скасування його дозволу на продаж спиртних напоїв. З того часу багато мешканців Квебеку стали дуже привітними. Згідно з урядовим переписом, кількість Свідків зросла тут від 300 у 1943 році до понад 33 000 сьогодні. Свідки Єгови тепер є четвертою найбільшою релігійною групою у провінції. Я не вважаю, що ці юридичні перемоги чи успіхи в служінні Свідків Єгови є досягненням якоїсь людини. Швидше це показало мені, що перемогу дає Єгова, оскільки це його війна, а не наша (2 Хронік 20:15).

Зміна обставин

У 1954 році я одружився з Маргарет Біґл, чарівною піонеркою з Англії, і ми почали піонерувати разом. Я продовжував вести судові справи Свідків Єгови як у Канаді, так і в США, а також був консультантом у декотрих справах, що велися в Європі та Австралії. Маргарет стала моїм секретарем і була безцінною підтримкою  протягом багатьох років. У 1984 році ми з Маргарет повернулись у канадський філіал, де я допомагав знову заснувати юридичний відділ. На жаль, 1987 року Маргарет померла від раку.

Після смерті матері в 1969 році, мій брат Джо і його дружина Елсі, які навчались на місіонерів у дев’ятому класі Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти, забрали батька до себе й піклувались про нього протягом 16 років, аж до його смерті. Виявляючи таку саможертовність, вони дали мені можливість залишатись у повночасному служінні, і я завжди буду вдячний їм за це.

Битви тривають

З плином років юридичні битви Свідків Єгови змінили свій характер. Багато справ стосується здобуття земельних ділянок та дозволів на будівництво Залів Царства й Залів конгресів. Інші включають в себе суперечки про право батьківської опіки, в яких батьки не-Свідки використовують пануючий релігійний фанатизм — або щоб добитися повної опіки над дитиною, або щоб обмежити можливість батьків-Свідків навчати своїх дітей важливих релігійних вчень і брати з ними участь у релігійних заходах.

У 1989 році до канадського філіалу приїхала Лінда Меннінґ, американська правничка, щоб тимчасово надати юридичну допомогу. У листопаді цього ж року ми одружились і відтоді щасливо служимо тут разом.

У 1990-х роках ми разом з Джоном Бернсом, моїм колегою-юристом у канадському філіалі, були в Японії і допомогли нашим християнським братам здобути перемогу у конституційній судовій справі щодо права учня не брати участі у заняттях з бойових мистецтв, що вимагалось у його школі. Ми також отримали перемогу у справі стосовно права дорослої людини відмовлятись від переливання крові.

Пізніше, у 1995 і 1996 роках, Лінда і я мали привілей провести п’ять місяців у Сінгапурі, бо там заборонили діяльність Свідків Єгови й виникли з цього приводу судові справи. Я захищав 64 чоловіків, жінок і молодих людей, на яких було заведено кримінальні справи за те, що вони відвідували християнські зібрання й мали Біблію та релігійну літературу. Ми не отримали перемогу в жодному з цих випадків, але бачили, як Єгова зміцняв своїх вірних служителів, допомагаючи їм виявляти витривалість, радість та залишатися непорочними.

Вдячний за участь

Будучи у 80-річному віці, я радію, що маю добре здоров’я і можу продовжувати брати участь у юридичних битвах, які веде народ Єгови. Я і досі завжди готовий іти до суду обстоювати те, що правильне. Мені дуже приємно бачити, як кількість Свідків Єгови в Канаді зросла від 4000 у 1940 році до 111 000 сьогодні. Люди та обставини змінюються, але Єгова постійно веде свій народ вперед, забезпечуючи його духовне процвітання.

Чи існують якісь проблеми? Так, але Слово Єгови запевняє нас: «Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху» (Ісаї 54:17). Маючи за плечима понад 56 років повночасного служіння, проведених в «обороні, і [«законному», НС] утвердженні Євангелії», я можу з усією впевненістю засвідчити, наскільки правдивим є це пророцтво Ісаї! (Филип’ян 1:7).

[Ілюстрація на сторінці 19]

З моїм молодшим братом і батьками.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Юрисконсульт Гейден Ковінґтон.

[Ілюстрація на сторінці 19]

З Натаном Норром.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Дюплессі стоїть навколішках перед кардиналом Вільневом.

[Відомості про джерело]

Фото W. R. Edwards

[Ілюстрації на сторінках 20, 21]

Френк Ронкареллі.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Canada Wide

[Ілюстрації на сторінці 21]

Еме Буше.

[Ілюстрація на сторінці 24]

З колегами-юристами Джоном Бернсом і моєю дружиною Ліндою.