З САМОГО дитинства у мене була паралізована нижня частина тіла, і я разом з мамою та ще кількома зубожілими сім’ями мешкала в закритій території у Фрітауні. Я соромилася та боялась показуватися людям і за 18 років лише раз вийшла за межі цієї території.

Коли мені було 18 років, я познайомилася з місіонеркою Полін Лендіс, яка проповідувала в нашій території. Вона запропонувала мені біблійне вивчення, але я пояснила, що не вмію ні читати, ні писати. Полін сказала, що навчить мене, тож я охоче погодилась.

Знання з Біблії приносили мені велику радість. Одного дня я сказала Полін, що хочу піти на зібрання, яке проходило у домі в сусідньому кварталі, і пояснила, що доберусь туди за допомогою своїх дерев’яних брусків.

Полін зайшла за мною, і ми були готові вирушати. Аж раптом я помітила, що мама та сусіди з острахом спостерігають за мною. Схопивши дерев’яні бруски, я поставила  їх перед собою і, звиваючись, підтягнула тіло вперед, потім знову перемістила бруски і просунулась вперед. Коли я пересувалась через подвір’я, сусіди стали кричати на Полін: «Ти змушуєш її! Раніше вона пробувала пересуватись, і їй це не вдавалося».

— Джей, ти хочеш іти? — лагідно запитала Полін.

— Так, я дуже хочу,— відповіла я.

Далі сусіди мовчки спостерігали, як я доповзла до воріт. А коли вибралася за нашу територію, вони почали радісно вигукувати та плескати.

Як же мені сподобалося на тому зібранні! Тож я постановила «піти» на зібрання до Залу Царства. Для цього я мала дістатися до кінця вулиці, взяти таксі, а потім попросити братів винести мене на стрімку гору. Зазвичай після такої подорожі я була вся мокра і в болоті, тому в Залі Царства мусила переодягатися. Пізніше сестра зі Швейцарії подарувала мені інвалідний візок, і я вже з гідністю могла пересуватися.

Життєписи Свідків, які ревно служать Єгові попри інвалідність, заохотили мене робити у служінні більше. Тож 1988 року я почала служити сталим піонером. Моєю мрією було допомогти комусь з рідних і сусідів пізнати правду, тому я ревно молилась про це. І Єгова вислухав мене: двоє моїх племінників, а також жінка, якій я свідчила на вулиці, пізнали правду.

З кожним роком мої руки ставали все слабшими, і тепер я не можу самостійно пересуватися на візку. Крім того, мені постійно дошкуляє біль. Але коли я навчаю інших про Єгову, біль стихає. Служіння приносить мені велику радість та спокій, адже я веду змістовне життя і Єгова дає мені сил.