У червні 1947 року до Фрітауна приїхало троє випускників Біблійної школи «Ґілеад» Товариства «Вартова башта»: Чарлз Фітцпатрік, Джордж Річардсон та Х’юберт Грешем, а згодом прибуло й багато інших місіонерів.

Ці досвідчені служителі помітили, що місцеві вісники були дуже ревними у проповідуванні, але потребували допомоги, щоб стати вмілими вчителями Божого Слова (Матв. 28:20). Тож місіонери почали навчати тамтешніх братів і сестер, як підтримувати в зацікавлених інтерес до правди і як проводити біблійні вивчення. Вони також ділилися з вісниками новими вказівками щодо зібрань збору та іншої теократичної діяльності. У Меморіальному залі Вільберфорса організували публічне зібрання, на яке прийшло аж 450 осіб, і це дуже підбадьорило місіонерів. Згодом місіонери впровадили щотижневий день служіння з журналами. Усі ці нововведення подобались вісникам і сприяли подальшому зросту.

Щоправда, місіонери стикнулися з певними труднощами. Їм було нелегко пристосуватися до місцевого клімату. Ось що говорилося у звіті філіалу за 1948 рік: «Кліматичні умови в Сьєрра-Леоне дуже важкі. Майже півроку триває дощовий сезон. Дощі тут проливні і затяжні, іноді ллє як з відра два тижні підряд. Коли ж приходить посушливий сезон, починається нестерпна спека з високою вологістю». Недарма перші європейці, які приїхали сюди, назвали  Сьєрра-Леоне «могилою для білих». Також тут лютувала малярія, жовта гарячка та інші тропічні хвороби. Тому місіонери один за одним хворіли та покидали країну.

Це, звичайно, дуже засмучувало місцевих вісників, але вони не знеохочувались. З 1947 по 1952 рік кількість вісників зросла від 38 до 73. У місті Ватерлоо, що неподалік Фрітауна, запопадливі піонери посприяли утворенню нового збору. Було сформовано і нові групи в Кіссі та Веллінгтоні, що на околицях Фрітауна. Усе це вказувало на подальший зріст, але потрібно було якогось поштовху.

У листопаді 1952 року на землю Фрітауна зійшов високий стрункий американець, якому було трохи за 30, і влився у натовп метушливого міста. То був Мілтон Геншель зі всесвітнього центру. Він пригадував: «Мене дуже вразило те сучасне місто, воно було значно чистіше за міста у більшості частин світу... Вимощені бруківкою вулиці, переповнені покупцями магазини, нові автомобілі та безконечний потік людей, які кудись поспішали».

Брат Геншель попрямував до місіонерського дому у Фрітауні, що за два квартали від історичного бавовняного дерева. Там він повідомив братам, що Сьєрра-Леоне незабаром отримає духовну допомогу. Наступної неділі в Меморіальному залі Вільберфорса зібралося 253 особи, і Геншель зробив ряд цікавих оголошень: Сьєрра-Леоне матиме власний філіал і районного наглядача, тут проходитимуть районні конгреси, а також буде сформовано новий збір у Кіссі та розширена проповідницька діяльність у провінціях. Почуте викликало в присутніх хвилю позитивних емоцій.

 Брат Геншель розповідав: «Звідусіль долинало експресивне слово “кюше”, що означає “як добре”. Брати і сестри були надзвичайно піднесені. Групи вісників покидали зал, коли вже стемніло... дехто співав пісень».

Наглядачем нового філіалу призначили місіонера Вільяма Нуші, який недавно приїхав до Сьєрра-Леоне. Колись він був розпорядником гри в кості та карти у різних казино Сполучених Штатів. Пізнавши правду, він кинув роботу і почав рішуче обстоювати біблійні принципи, за що його дуже любили та поважали вісники в Сьєрра-Леоне.