Моавітянка, яка одружилася з Махлоном після смерті його батька Елімелеха у той час, коли Махлон, його мати Ноомі та брат Кілйон жили в Моаві. Дещо раніше ця сім’я через голод була змушена покинути рідне місто, Юдин Віфлеєм. Кілйон, брат Махлона, був одружений з моавітянкою Орпою. Через якийсь час обоє братів померли, залишивши по собі бездітних вдів. Коли Ноомі почула, що Єгова знову виявляє прихильність до Ізраїля, то вирушила з двома невістками в Юду (Рт 1:1—7; 4:9, 10).

Її віддана любов. Орпа послухала поради Ноомі і зрештою повернулася до свого народу, а Рут залишилась зі своєю свекрухою. Оскільки Рут сильно любила Ноомі і щиро прагнула служити Єгові разом з його народом, вона змогла покинути своїх батьків та рідну землю, хоча майже не мала надії на те, що колись одружиться і матиме спокій та захист в домі чоловіка (Рт 1:8—17; 2:11). Пізніше, бачачи таку любов Рут, люди говорили, що вона ліпша для Ноомі за сімох синів (Рт 4:15).

Прибувши до Віфлеєма на початку жнив ячменю, Рут пішла працювати в поле, щоб прогодувати себе і Ноомі. Вона випадково опинилася на полі, яке належало Боазу, родичу Елімелеха, та попросила дозволу підбирати колоски у робітника, поставленого над женцями. Мабуть, Рут працювала так старанно, що робітник розповів про це Боазу (Рт 1:22—2:7).

Коли Боаз виявив доброту до Рут, вона прийняла це з вдячністю та смиренно визнала, що не варта ні одної з його служниць. В обідню пору він дав їй стільки смаженого зерна, що в неї навіть залишилося для Ноомі (Рт 2:8—14, 18). Хоча він подбав про те, щоб полегшити роботу Рут, вона не пішла додому раніше, а збирала колоски до самого вечора, і коли «вимолотила їх, то вийшло близько ефи ячменю [22 л]». Боаз попросив Рут продовжувати збирати колоски на його полі, і вона так і робила аж до кінця жнив ячменю та пшениці (Рт 2:15—23).

Просить Боаза викупити її. Бажаючи знайти своїй невістці «місце відпочинку», тобто дім, Ноомі порадила Рут попросити Боаза викупити її. Тож Рут пішла до Боаза на його тік. Після того як він заснув, Рут тихенько підійшла до нього, відкинула покривало з його ніг і лягла. Опівночі Боаз затремтів, прокинувся і побачив, що у нього в ногах лежить жінка. Не впізнавши її в темряві, він запитав: «Хто ти?» — «Я Рут, твоя служниця,— відповіла вона.— Простягни над своєю служницею свій одяг, адже ти викупник» (Рт 3:1, прим.; 3:2—9).

Те, що зробила Рут, послухавшись вказівок Ноомі, очевидно, узгоджувалося з тогочасним звичаєм, якого дотримувались жінки, котрі бажали скористатися правом на левірат — одруження з братом померлого чоловіка. Ось як біблеїст Паулюс Кассель прокоментував вірш з Рут 3:9: «Без сумніву, такий символічний спосіб заявити про право найделікатнішого характеру свідчить про моральність і простоту, притаманні патріархальному суспільству. Підставою для довіри жінки була порядність чоловіка. Однак заявити про своє право в такий спосіб було нелегко. Якби про намір жінки стало відомо або хтось почав здогадуватися про те, що́ вона збирається зробити, то піднялася б завіса мовчання і таємничості, яка захищала її скромність. До того ж, коли жінка вже висловила таке прохання, відмова його виконати несла з собою неминучу ганьбу — чи то для чоловіка, чи то для жінки. Тому можна не сумніватись, що Ноомі, відправляючи свою невістку з таким дорученням, мала цілковиту впевненість в успіху справи. Але в даній ситуації була ще одна трудність. Боаз (і Рут це знала) був не єдиним ґоел [викупником]. Крім того, з відповіді Боаза можна зробити висновок, що таке прохання не було для нього цілковитою несподіванкою. Однак це не означає, що він мав домовленість із Ноомі (згідно з якою залишився на току один), адже прокинувся раптово, а отже — нікого не чекав. Звичайно, він міг припускати думку, що одного дня Рут звернеться до нього з проханням, на яке вона мала право на основі кровних зв’язків. Але навіть це припущення (про те, що можливо або ймовірно станеться) не звільняло Рут від необхідності виявити власне бажання за допомогою цього символічного вчинку» (Lange J. P. Commentary on the Holy Scriptures / translated and edited by P. Schaff. 1976. P. 42).

Боаз вважав вчинок Рут морально чистим, і це видно з його слів: «Нехай Єгова благословить тебе, дочко моя. У цьому останньому вчинку твоя віддана любов виявилась ще більше, ніж у попередньому, бо ти не пішла шукати собі чоловіка серед молодих — бідних чи багатих». Хоча Боаз був набагато старшим за Рут, вона безкорисливо вибрала його, тому що він мав право викупу і тому що вона хотіла зберегти ім’я для свого померлого чоловіка та своєї свекрухи. Для Рут, як і для будь-якої молодої жінки, було б цілком природно хотіти вийти заміж за молодого чоловіка, тому Боаз вважав, що у цьому вчинку віддана любов Рут виявилась ще більше, ніж у рішенні залишитись зі старенькою свекрухою (Рт 3:10).

Напевно, Боаз відчув занепокоєння у голосі Рут і запевнив її: «А тепер, дочко, не бійся. Я зроблю для тебе все, чого просиш, бо все місто знає, що ти — чудова жінка». Оскільки була пізня година, Боаз сказав Рут полежати до ранку. Однак вони обоє встали ще затемна, очевидно, для того щоб уникнути пліток, які б виставили їх у поганому світлі. Боаз також дав Рут шість мір ячменю. Мабуть, це означало, що як після шести днів праці приходить день відпочинку, так наближається день відпочинку і для Рут, адже Боаз подбає про те, щоб вона мала «місце відпочинку» (Рт 3:1, прим.; 3:11—15, 17, 18).

Коли Рут повернулась додому, Ноомі спитала: «Хто ти, дочко?» Можливо, вона не впізнала Рут в темноті. Або ж вона хотіла дізнатись, чи не змінилося становище Рут — чи погодився викупник одружитися з нею (Рт 3:16, прим.).

Пізніше, коли ближчий родич відмовився викупити Рут, Боаз зробив це без зволікань. Рут стала матір’ю Боазового сина, Оведа, і прародичкою царя Давида та Ісуса Христа (Рт 4:1—21; Мт 1:5, 16).