Славетна доба Єлизавети I

ЩЕ ЗА життя вона стала легендою. Її постать і донині звеличують письменники, поети, драматурги та режисери. Останнім часом про неї написано чимало книжок та їй присвячено ряд виставок. За результатами міжнародного проекту, вона ввійшла до десятки Великих Британців. Йдеться про королеву Англії Єлизавету I.

Чому ця правителька, яку називали Корелева-діва або Добра королева Бесс, вже не одне століття викликає до себе таку цікавість? Чи справді її правління було золотою добою в історії Англії?

Нелегкий спадок

Єлизавета I Тюдор народилася у 1533 році. Народження дівчинки стало великим розчаруванням для її батька, короля Генріха VIII, адже він сподівався, що друга дружина, Анна Болейн, подарує йому сина-спадкоємця. Зрештою Генріх VIII через сфабриковані, на думку багатьох, звинувачення відтяв Анні Болейн голову. Тож Єлизавета в два рочки лишилася без матері.

Ще раніше Генріх VIII розірвав стосунки з папою римським і проголосив себе верховним главою англіканської церкви. У 1547 році Генріх VIII помирає і трон успадковує його малолітній син Едуард VI. Тоді релігійні радники Едуарда активно намагаються зробити Англію протестантською державою. Але після смерті Едуарда VI, який був при владі всього шість років, королевою стає Марія Тюдор, сестра Єлизавети по батькові. За короткий період її деспотичного правління народ знову навертається до католицизму *. У 1558 році 25-літня Єлизавета починає правити Англією, що в той період не лише потерпала від релігійних чвар, а й від економічного занепаду. Крім того, Англія вже втратила свої останні володіння на території Франції і в неї вкрай загострилися стосунки з Іспанією.

Вже від самого початку свого правління Єлизавета оточила себе мудрими радниками. Деякі з них вірно служили їй протягом 44 років, котрі вона була при владі. Найперше Єлизавета мусила залагодити релігійні негаразди. Як розповідається в публікації, виданій Національним морським музеєм, королева вирішила «відновити Реформацію і зміцнити англіканську церкву, яка б не ґрунтувалася ні на католицизмі, ні на крайньому протестантизмі». Аби не дратувати тих, хто не визнавав жінку главою церкви, Єлизавета стала називати себе верховною правителькою. Згодом парламент видає «Акт про верховенство». Цим актом держава затвердила перелік вірувань і обрядів англіканської церкви, до якого ввійшли і деякі католицькі обряди. Однак такий компроміс не сподобався ні католикам, ні радикальним протестантам — пуританам.

До того ж Єлизавету непокоїло ще одне питання. Як здобути повагу та відданість народу, який ще не оговтався від деспотичного правління Марії Тюдор? Єлизавета вирішила скористатися тим, що вона жінка. Історик Крістофер Хейг пише: «У своїй імперії Єлизавета I була Корелевою-дівою. Для Церкви вона була матір’ю, для знаті — тіткою, для своїх  радників — надокучливою дружиною, а для придворних — спокусницею». Секрет успіху Єлизавети полягав у тому, що вона постійно запевняла підданих у своїй палкій любові та відданості. Крім того, королева так часто говорила про любов народу до неї, що в це було важко не повірити. А можливо, люди й справді щиро любили її.

Парламент прагнув, аби Єлизавета одружилася та залишила по собі протестантського спадкоємця. Поклонників королеві ніколи не бракувало. Єлизавета могла місяцями чи навіть роками подавати оманливі надії своїм женихам, а коли такий зв’язок ставав політично невигідним, вона відмовляла їм.

Оскільки королева займала нейтральну позицію у релігійних чварах в державі, то стала жертвою багатьох змов. Однією з явних ворогів Єлизавети була її двоюрідна сестра, ревна католичка Марія Стюарт. Католики у Європі вважали її правомірною наступницею Марії Тюдор. У 1568 році Марію Стюарт змусили зректися шотландського престолу і вона втекла до Англії, де перебувала під домашнім арештом. Католицькі змовники стали підбурювати Марію скинути з престолу протестантську королеву. Попри таке вороже ставлення сестри та численні інтриги Єлизавета відмовлялася стратити її. У 1570 році папа Пій V видав буллу, якою відлучив Єлизавету від церкви і звільнив її підданих від присяги на вірність королеві. Його наступник Григорій XIII пішов ще далі, оголосивши, що захоплення Англії і скинення королеви не є гріхом. Через все це Єлизавета мусила рішуче діяти після розкриття змови Ентоні Бабінгтона, до якої була причетна Марія Стюарт. Змовники хотіли вбити законну правительку Англії. Тож Єлизавета під тиском парламенту підписала смертний вирок Марії Стюарт, і в 1587 році її зрештою стратили. Це сильно розлютило католиків Європи, особливо іспанського короля Філіпа II.

Стосунки з Іспанією

На той час Філіп II був наймогутнішим правителем Європи. Після того як Єлизавета сіла на престол, він пропонував їй одружитись. Завдяки цьому союзу Філіп сподівався утвердити католицизм в Англії. Але Єлизавета відхилила його пропозицію. Крім того, протягом років англійські пірати грабували іспанські судна і порти, підриваючи таким чином колоніальну могутність Іспанії. Коли ж Єлизавета підтримала Голландію у боротьбі за звільнення від іспанського панування, то цим ще більше загострила стосунки з Філіпом. Останньою краплею для іспанського короля стала страта Марії Стюарт. Підбурений папою, Філіп вирішив воювати проти Англії. Зі своєю «Непереможною армадою», яка складалася з понад 130 кораблів, Філіп планував дістатись Нідерландів, взяти на борт численне військо і, перетнувши Ла-Манш, почати наступ. Але цей план не вдався, оскільки англійські шпигуни розкрили його. Єлизавета послала Френсіса Дрейка з 30 кораблями до іспанської гавані Кадіс. Там вони понищили декілька дорогих суден, і через це іспанська флотилія протягом року не могла вирушити в бій.

А коли в 1588 році «Непереможна армада» покинула порт, англійський флот вже був готовий до сутички. Іспанським кораблям попри атаку англійських мореплавців вдалося без великих втрат пройти Ла-Манш і стати на  якір біля французького порту Кале. Наступної ночі англійці вислали до ворогів вісім брандерів *. Іспанських мореплавців охопила паніка, і вони не діяли злагоджено. Після кількох напружених боїв сильний південно-західний вітер поніс «Непереможну армаду» на північ до Шотландії. Шторм, який бушував біля Шотландії та західного узбережжя Ірландії, розбив половину іспанського флоту, а решта суден із знесиленими мореплавцями повернулась до Іспанії.

Розквіт Англії за часу Єлизавети I

Коли Єлизавета зійшла на трон, в Англії не було жодних колоній. Натомість Іспанія отримувала значні прибутки із захоплених нею безмежних територій у Північній, Центральній та Південній Америці. Не дивно, що Англія теж прагнула мати свої володіння. Тож винахідливі мандрівники почали часто організовувати експедиції просторами океанів у пошуках щастя, слави й нових шляхів в Китай та на Далекий Схід. Франсіс Дрейк став першим капітаном, який на власному кораблі здійснив кругосвітню подорож. Пропливаючи вздовж західного узбережжя Південної і Північної Америки, Дрейк пограбував чимало іспанських суден з коштовностями. Аби протистояти іспанській монополії у Новому Світі, мореплавець Уолтер Релі виділив кошти на заснування колонії на східному узбережжі Північної Америки. На честь Королеви-діви Релі назвав цю територію Віргінією, що буквально означає «земля діви». І, хоча перші спроби мореплавців завершилися невдачею, вони розбудили інтерес Англії до подальших завоювань. Загибель іспанської «Непереможної армади» відкрила перед Англією великі перспективи панування на морях і океанах. Єлизавета сприяла новим торговельним зв’язкам з Південно-Східною Азією. Так закладалися підвалини Британської імперії, яка з часом мала володіння по всьому світі *.

Ще однією заслугою Єлизавети було те, що вона приділяла велику увагу освіті. Завдяки відкриттю нових шкіл молодь стала багато читати. Такий інтерес до літературних творів і розвиток друкування посприяли розквіту культури. У цей період творили Вільям Шекспір та інші великі драматурги. Відкривалося багато нових театрів, які приваблювали безліч глядачів. Поети писали вишукані сонети, композитори створювали нові напрямки в музиці, а художники малювали чимало мініатюр з зображеннями королеви та її придворних. Також з’являлися нові переклади Біблії, які ставали доступними не лише священству, але й простим людям. Щоправда, цей золотий період в історії Англії тривав недовго.

Кінець славетної доби

Останні роки правління Єлизавети були доволі нелегкими. Багато з її вірних радників померло, а між новими, яких вона обрала, точилася люта боротьба. При дворі сталося кілька невдалих бунтів. Крім того, в державі знову розгорілися релігійні чвари. Католики не хотіли відвідувати протестантські богослужіння. Через це їх жорстоко переслідували, навіть стратили приблизно  200 католицьких священиків і мирян. Також страчували й ув’язнювали пуритан. У той час в Ірландії зчинився бунт проти англійського панування й далі тривала війна з Іспанією. На додаток до цього чотири роки поспіль Англія потерпала від неврожаїв, тому з’явилося багато бродяг і безробітних. Люди були обурені високими цінами на продукти. Так Єлизавета I втратила популярність. Англія вже не любила своєї Королеви-діви.

Єлизавета поступово згубила інтерес до життя і 24 березня 1603 року померла. Новина про смерть останньої правительки з династії Тюдорів приголомшила британців, але не надовго. Вже увечері, влаштовуючи вуличні забави з багаттями, вони святкували коронування нового монарха. Їхнім правителем знову став чоловік — шотландський король Яків VI. Він був сином Марії Стюарт і сповідував протестантизм. Зійшовши на трон Англії під іменем Яків I, він зробив те, що не вдавалося Єлизаветі I — об’єднав два королівства. Однак народ швидко розчарувався і в цьому монарху та з ностальгією згадував Добру королеву Бесс.

Суперечлива постать Єлизавети I

Раніше історики тільки оспівували Єлизавету I. Через кілька років після смерті королеви Вільям Камден назвав її правління золотою добою прогресу, протягом якої королева надихала своїх підданих на великі діла. І століттями ніхто не наважувався ставити під сумнів такі твердження. Під кінець XIX століття слава Єлизавети I навіть зросла, оскільки саме їй приписували заснування Британської імперії, якій на той час належала четверть світу.

Проте сучасні історики не вважають правління Єлизавети I настільки успішним. В «Оксфордській ілюстрованій історії Британії» сказано: «Вже після смерті Єлизавета I здобула репутацію, яка явно не відповідала її досягненням. Зрозуміло, пропаганда королеви... довгі роки її правління, поява в той час Шекспіра, випадковий успіх у бою з “Непереможною армадою” змусили нас захоплюватися її славою та закривати очі на факт, що вона непомітно дозволила Англії стати некерованою». Крістофер Хейг, слова якого наводилися раніше, пояснює, чому історики з таким захопленням писали про Єлизавету: «У 1603 році багато хто вважав Єлизавету I нерозсудливою старою жінкою, а чоловіки з нетерпінням чекали, коли прийде до влади король з династії Стюартів. Але вже до 1630 року люди настільки розчарувались у Стюартах, що Єлизавета I стала для них уособленням усіх королівських чеснот».

Безсумнівно, Єлизавета I була винятковою жінкою у світі чоловіків. Будучи розумною та рішучою правителькою, вона підтримувала добрі взаємини зі своїми підданими. Великою допомогою для Єлизавети стали її міністри. Вони вправно готували їй промови, створювали добру репутацію серед народу, старанно підбирали гардероб, замовляли картини, на яких увіковічнювали образ королеви та славні моменти золотої доби в історії Англії.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 22]

«Вже після смерті Єлизавета I здобула репутацію, яка явно не відповідала її досягненням»

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]

 ДЖОН ДІ ТА БРИТАНСЬКА ІМПЕРІЯ

Єлизавета I назвала Джона Ді (1527 — бл. 1609) своїм філософом. Він був шанованим математиком, географом і астрономом. Також Джон Ді дуже цікавився астрологією та окультизмом, тому його здібності часто використовували при дворі. Наприклад, він призначив королеві найбільш сприятливу дату для коронації. Вважають, що саме Джон Ді почав вживати термін «Британська імперія». Він заохочував Єлизавету здобути контроль над морями та океанами, колонізувати нові землі та отримати титул імператриці майбутньої імперії. Для такої благородної мети він вчив мореплавців і допомагав їм шукати морські шляхи на Схід у північно-західному та північно-східному напрямках. Окрім цього, саме Джон Ді склав план завоювання північноамериканського континенту.

[Відомості про джерело]

Photograph taken by courtesy of the British Museum

[Ілюстрації на сторінках 20, 21]

1. Брандери, які Англія використовувала в бою з «Непереможною армадою». 2. Френсіс Дрейк. 3. Королева Єлизавета I. 4. Театр «Глобус». 5. Вільям Шекспір

[Відомості про джерела]

A: From the book The History of Protestantism (Vol. III); B: ORONOZ; C: From the book Heroes of the Reformation; D: From the book The Comprehensive History of England (Vol. II); E: Encyclopædia Britannica/11th Edition (1911)

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 19]

© The Bridgeman Art Library International