Коли християнство з’явилось на Таїті

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА НА ТАЇТІ

ПІД кінець XVIII сторіччя у Європі ширився місіонерський дух. Англієць Вільям Кері, який згодом став місіонером, наполегливо заохочував протестантів проповідувати Христову віру в далеких краях, у тому числі на Таїті. Кері прислухався до наказу, який Ісус дав своїм послідовникам: «Робіть учнями людей з усіх народів» (Матвія 28:19, 20). У 1802 році французький письменник Франсуа Рене де Шатобріан своїм бестселером «Геній християнства» теж спонукав католиків до місіонерського служіння.

Тож невдовзі стали з’являтися католицькі та протестантські місіонерські об’єднання і товариства. Вже 1797 року Лондонське місіонерське товариство вислало на Таїті 29 місіонерів. У 1841 році туди прибули представники католицького релігійного ордену «Отців Пікпусів», а через три роки місіонери церкви мормонів. Проте незабаром багато з новоприїжджих місіонерів втягнулися в політику та комерцію і забули, що їхня основна місія — навчати людей Божого Слова. Чому так сталося?

Місіонери — вигідні союзники

Спершу місцеві жителі не дуже охоче сприймали вчення протестантських місіонерів. Адже, як зазначив один письменник, «місіонери більше вчили про пекельні муки, ніж про милосердя і любов до ближнього». З часом проповідники зрозуміли, що остров’яни зважають на думку своїх аріі, тобто релігійних провідників, і через це бояться охрещуватись та ставати християнами. Тож місіонери вирішили зосередитися на цих релігійних провідниках.

Особливо радо вітав місіонерів Помаре II, один з таїтянських правителів, оскільки вбачав у них економічних партнерів та військових союзників. А місіонери сподівалися, що Помаре II сприятиме їхнім інтересам. До того ж місіонери відразу стали посередниками між таїтянами та моряками, які припливали поповнити свої запаси. Завдяки цьому до місіонерів ставилися з повагою.

Помаре II сподівався, що місіонери допоможуть реалізувати його політичні плани і придбати зброю. Тому Помаре II зацікавився їхніми вченнями і 1811 року попросив, щоб його охрестили. Наступного року він у письмовій формі заявив про своє бажання стати християнином. Але вісім років місіонери не виконували його прохання, бо хотіли переконатися, чи він справді дотримується біблійних норм моралі.

Тимчасом Помаре II вдалося утвердити свою королівську владу на острові Таїті та сусідніх островах, які входять до складу островів Товариства. Помаре II знову звернувся з проханням, щоб його охрестили, і в 1819 році він зрештою став християнином.

Внаслідок цього приблизно через п’ять років фактично всі мешканці островів Товариства, західної частини архіпелагу Туамоту та половини островів Тубуаї сповідували християнство.

 Закон Помаре

Таке масове «навернення» остров’ян вимагало запровадження нових цінностей, звичаїв та законів. Тому Помаре II звернувся до місіонерів за допомогою. До речі, місіонери вже давно хотіли змінити місцеві звичаї та обмежити владу короля. Тож вони відгукнулися на прохання Помаре II і запропонували свій звід законів. Згідно з однією працею, ці закони поєднали в собі «основні принципи Британської конституції, біблійні норми та звичаї християнських народів». Зробивши чимало поправок, Помаре II проголосив цей закон першим писаним законом на Таїті. І він отримав назву Закон Помаре.

Сусідні острови та архіпелаги, беручи за зразок цей Закон, почали запроваджувати подібні закони. Закон Помаре зобов’язував дотримуватися суботи, накладав покарання за перелюб, двошлюбність, крадіжки та бунт. А за вбивство дорослого чи новонародженого передбачалася смертна кара. Також заборонялись усі форми неморальних розваг.

Участь у політичних справах

Протестантські місіонери, як сказано в одній історичній книжці, брали «активну участь у політичному житті острова. Вони були не лише проповідниками, але й військовими стратегами, економічними радниками, успішними політиками і законодавцями». Мормонські та католицькі місіонери так само відігравали важливу роль у суспільному та політичному житті островів, на яких вони оселялися. Один мормонський місіонер, який жив на острові Тубуаї, писав: «Наш уряд залежить від церкви... Я є прем’єр-міністром острова». На островах Гамб’є католики теж займали впливові посади. Наприклад, міністром тамтешнього уряду був священнослужитель.

Історик Клер Льо зазначила, що місіонери, окрім духовних справ, стали активно «займатися політичною євангелізацією». Вони побачили, що завдяки політиці можна досягти своїх цілей, хоча це суперечило вказівкам провідників їхніх церков. У Французькій Полінезії держава й церква досі тісно пов’язані між собою.

Вплив комерції

Ніл Гансон, професор університету міста Канберра (Австралія), пише, що «політичний опортунізм місіонерів переплітався з торговельними інтересами». Деякі місіонери фактично стали торговцями — вони споряджали, відправляли у рейси і навіть будували торгові судна. Інші мали власні плантації, на яких вирощували тростинну маранту, каву, бавовник, цукрову тростину та тютюн.

Місіонерам настільки добре йшли комерційні справи, що вже через 25 років у їхніх руках була торгівля між Австралією і Таїті, зокрема торгівля засоленою свининою та кокосовою олією. Щоправда, декого з місіонерів непокоїло сумління, тож вони зверталися до Лондонського місіонерського товариства з проханням з’ясувати цю справу. Інші місіонери вважали, що комерція сприяє їхній діяльності. Як саме?

Від самого початку місіонери хотіли справити враження на остров’ян технічними новинками та різним крамом. Місіонери вважали, що коли місцеві люди «цивілізуються», то стануть щасливішими. Тому вони заохочували тамтешніх мешканців наполегливо працювати і накопичувати  статки. Проповідники вчили, що багатство свідчить про Боже благословення.

Чи до навернення спонукала віра?

Один історик Лондонського місіонерського товариства писав, що людей до такого швидкого і масового навернення «не підштовхувало щиросердне бажання жити праведно чи служити Богові». На думку згаданого вище професора Гансона, таїтяни «лише підкорялися волі Помаре II, який перейняв звичаї (а не вірування) англійських місіонерів».

Більшість таїтян лише називалися християнами, і вже за кілька років повернулись до язичництва, утворивши релігійний рух «Мамая». Цей рух поєднував у собі християнство та місцеві вірування і традиції, а його прихильники не дотримувалися високих норм моралі. Навіть спадкоємиця трону сповідувала цю змішану релігію.

Серед протестантських груп, у тому числі англіканців, кальвіністів і методистів, поставало чимало суперечок. Також існувала ненависть між протестантами і католиками. В «Кембриджській історії тихоокеанських островів» сказано: «Остров’яни не бачили різниці у віровченнях християнських релігій і не могли зрозуміти, чому між людьми, які називаються братами, існує ненависть та суперництво». Наприклад, коли на Таїті прибуло два католицьких місіонери, впливовий колишній місіонер наказав негайно їх депортувати. Цей інцидент загострив дипломатичні стосунків між Британією та Францією, а згодом переріс у серйозний конфлікт. Зрештою Британія поступилася наполяганням Франції, що Таїті має залишитися під французьким протекторатом.

Досягнення місіонерів

Щоправда, місіонерська праця принесла й позитивні результати. Перші місіонери ревно боролися з неписьменністю, дітовбивством, канібалізмом та жертвоприношенням людей. Місіонери намагалися прищепити остров’янам норми моралі, хоча дехто з проповідників вдавався до крайнощів — був занадто суворим і вів аскетичний спосіб життя.

Особливим досягненням місіонерів став переклад Біблії таїтянською мовою. Завдяки йому Боже ім’я тепер добре відоме мешканцям островів * (Псалом 83:19).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 15]

«Ви не належите світу»

Правдиві християни серйозно ставляться до цих Ісусових слів (Івана 15:19). У молитві до Бога Ісус сказав про своїх учнів: «Вони, як і я, не належать світу» (Івана 17:16). Цей принцип є надзвичайно важливий. Ісус не втручався в політику і не вдавався до неї, щоб здобувати собі прихильників. Крім того, він не прагнув матеріального збагачення, до якого спонукує дух світу. Натомість Ісус заохочував вести просте життя і ставати духовно багатими (Матвія 6:22—24, 33, 34). Правдиві християни наслідують Ісусів приклад.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Приїзд перших місіонерів, 1797 рік

[Відомості про джерело]

The Granger Collection, New York

[Ілюстрація на сторінці 14]

Місіонер з новонаверненими таїтянами, приблизно 1845 рік

[Ілюстрація на сторінці 14]

Король Помаре II

[Ілюстрація на сторінці 15]

Таїті і його столиця Папеете

[Відомості про джерело]

Photo courtesy of Tahiti Tourisme

[Відомості про ілюстрації, сторінка 14]

Left: Photo by Henry Guttmann/Getty Images; right: Collection du Musée de Tahiti et de ses Îles, Punaauia, Tahiti