Повернути бажання жити

МЕРІ страждала від клінічної депресії та інших недуг. Але вона не була відокремлена від сім’ї і не зловживала алкоголем та наркотиками. Випадок Мері показує, що наявність усіх факторів ризику не обов’язкова, аби людина захотіла покінчити з життям.

Якийсь час здавалося, що Мері стане ще однією жертвою, засвідчуючи, як «успішно» старші люди позбавляють себе життя. Вона кілька днів перебувала в комі у реанімаційному відділенні місцевої лікарні. Мері ні на що не реагувала, показники її життєво важливих функцій коливалися. Джон, вкрай стривожений, майже не відходив від неї. Лікарі повідомили Джона та сім’ю, що Мері може не вижити, а якщо й виживе, то з невиліковною мозковою травмою.

Щодня до Мері приходила її сусідка Саллі, яка є Свідком Єгови. «Я заохочувала сім’ю не втрачати надії,— каже Саллі.— Моя мати, яка хворіє на діабет, кілька років тому пробула в комі не один тиждень. Лікарі казали нам, що це вже кінець, але вона вижила. Я брала Мері за руку й говорила до неї, як колись до мами. І в мене було враження, що зауважую ледь помітну реакцію». На третій день реакція вже була виразнішою і здавалося, що Мері розпізнає людей, хоча ще не могла вимовити й слова.

«Чи я не міг відвернути біди?»

«Джон почувався страшенно винним,— каже Саллі.— Він був певний, що це сталося через нього». Так зазвичай реагують люди, коли хтось із їхніх рідних пробує покінчити з життям або вчиняє самогубство. «Я пригадала йому, що Мері лікувалась від клінічної депресії. Вона була хвора й нічого не могла зробити з депресією, так само як він зі своєю недугою».

Часто людей, рідні чи близькі яких наклали на себе руки, мучить запитання: «Що я міг зробити, аби відвернути біду?» Спробі самогубства можна запобігти, якщо вчасно зреагувати на попереджальні ознаки та фактори ризику. Але коли це не вдалося, то пам’ятайте, що ви не несете відповідальності за чиєсь самогубство (Галатів 6:5). Особливо важливо не забувати про це в тих випадках, коли людина, яка пробувала покінчити з  собою, намагається звинуватити в цьому інших членів сім’ї. Д-р Гендін, слова якого наводились раніше, каже: «Слід пам’ятати, що до серйозних спроб самогубства часто вдаються люди, які сподіваються вплинути на почуття інших, хоч самих їх уже не буде й вони не зможуть побачити, вдалось їм досягти своєї цілі чи ні».

Д-р Гендін далі зазначає: «Старші люди, що йдуть на самогубство, зазвичай хочуть вплинути на своїх дорослих дітей, родичів або подружнього партнера, добитися над ними контролю чи змусити їх до більшої опіки. Часто вимоги таких людей неможливо задовольнити, але вони не погоджуються на жодні поступки, і нерідко слідом за несерйозними спробами самогубства йдуть більш серйозні».

В такому випадку члени сім’ї можуть почуватись у безвихідній ситуації. Але ніколи не забувайте, що Бог Єгова воскрешатиме померлих і, можливо, поверне до життя також дорогих вам людей, які через депресію, психічну хворобу або розпач вкоротили собі віку. (Дивіться  «Погляд Біблії. Самогубство: чи є надія на воскресіння?» у «Пробудись!» за 8 вересня 1990 року, сторінки 22, 23, англ.).

Хоча самогубство неможливо виправдати, все ж потішає те, що майбутнє дорогої нам людини залежить від Бога, який добре розуміє, що фізичні та психічні слабкості могли штовхнути її на такий відчайдушний вчинок. Біблія говорить про Єгову: «Як високо небо стоїть над землею,— велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (Псалом 103:11—14).

Щасливий кінець

Два дні Мері перебувала між життям і смертю, але таки вижила. Поступово розум Мері прояснився, і Джон забрав її додому, де всі ліки зберігалися вже замкнені на ключ. Мері регулярно відвідує психіатра й каже, що не може пояснити, а навіть пригадати того жахливого вчинку, який мало не коштував їй життя.

Тепер Саллі, сусідка Джона та Мері, щотижня проводить з ними біблійне вивчення. З Біблії вони довідались, що Бог незабаром розв’яже всі ті проблеми, які здаються абсолютно непосильними, особливо для старших людей. «Звичайно, лише вивчати Біблію — замало,— пояснює Саллі.— Потрібно переконатися самому зі Святого Письма, що ці обітниці правдиві, а тоді слід застосовувати в житті те, чого навчилися. І я думаю, що Джон та Мері здобувають справжню надію на майбутнє».

Якщо ваше майбутнє вимальовується в темних фарбах і ви шукаєте справжньої надії, чому б вам не зв’язатися зі Свідками Єгови? Дозвольте їм зробити для вас те саме, що для Джона та Мері: показати, що не існує проблем, які Бог не розв’яже у недалекому майбутньому. Хоч би якою жахливою виглядала ваша сьогоднішня ситуація, є вихід. Тож розгляньте разом з нами непохитну надію на майбутнє, завдяки якій до багатьох повернулося бажання жити.

[Рамка на сторінці 6]

Фактори ризику та попереджальні ознаки

«Фактори ризику, що свідчать про можливість самогубства, різняться для людей похилого віку та для молоді»,— зазначається в «Журналі Американської медичної асоціації». Серед цих факторів — «частіше зловживання алкоголем і використання методів самогубства, які неодмінно призводять до смерті, а також депресія і соціальне відокремлення. Крім того, старші люди... мають більше проблем зі здоров’ям та психічних розладів». У книжці Стівена Фландерса «Самогубство» (англ.) подано перелік факторів ризику, кожен з яких вартий уваги.

Хронічна депресія.

«Дослідники повідомляють, що 50 або й більше відсотків тих, хто наклав на себе руки, страждали від сильної депресії».

Безнадійність.

За деякими дослідженнями, навіть якщо людина не страждає від депресії, але втратила надію на майбутнє, вона набагато більше схильна до самогубства.

Алкоголізм та зловживання наркотиками.

«Згідно з підрахунками, [серед алкоголіків] життя відбирає собі від 7% до 21% осіб, а серед усього населення загалом число самогубців становить менше 1%».

Вплив сім’ї.

«Вивчення виявляють, що людина, в сім’ї якої хтось вчинив самогубство, сама більше схильна до такого згубного вчинку».

Хвороби.

«Деякі старші люди вирішують накласти на себе руки лише зі страху, що через фізичну неміч потраплять до будинку для престарілих».

Втрати.

«Втрата може бути помітною, як-от втрата подружнього партнера або друга, роботи чи здоров’я. Але вона може бути також непомітною, наприклад втрата самоповаги, суспільного становища або почуття безпеки».

Окрім цих факторів ризику, у книжці Фландерса подаються попереджальні ознаки, якими ніколи не слід легковажити.

Попередні спроби самогубства.

«Це найсерйозніша ознака того, що людина знову може накласти на себе руки».

Розмови про самогубство.

«Такі слова, як: «Ще трохи, і я вже не завдаватиму нікому клопотів» або «Їм буде ліпше без мене», свідчать про справжню небезпеку».

Останні розпорядження.

«Людина може написати заповіт, повіддавати свої цінні речі, а також домовитися, щоб хтось опікувався її домашніми тваринками».

Зміна характеру чи поведінки.

Коли до цього «додаються розмови про безнадійність або власну нікчемність», це нерідко «свідчить про настільки сильну депресію, яка може призвести до самогубного вчинку».

[Ілюстрація на сторінці 7]

Подружні партнери тих, хто обірвав своє життя, часто потребують допомоги, аби справитися з трагедією.