На початку 1990-х у більшості зборів Грузії був лише один старійшина чи служитель збору. Територія збору могла охоплювати декілька міст чи сіл. І, через те, що вісники жили далеко один від одного, збори зазвичай складалися з кількох груп, зібрання в яких проводилися окремо.

Джоні Шаламберідзе та Павле Абдушелішвілі, які служили у віддалених територіях, були призначені допомагати збору в Телаві, що в Кахетії. До того збору належало 300 вісників, і в ньому не було жодного старійшини. Зібрання проходили в різних місцях, оскільки збір складався з 13 окремих груп.

 Джоні та Павле одразу помітили, що́ стоїть на заваді духовному поступу тамтешніх вісників. Джоні розповідає: «Багато братів мали великі поля та виноградники. А в сільській місцевості прийнято допомагати один одному, тож брати чимало часу проводили з невіруючими сусідами» (1 Кор. 15:33).

Джоні і Павле запропонували вісникам просити допомоги в одновірців, а не в інших людей. Тоді вони будуть встигати з роботою на полі і взаємно підбадьорюватися (Еккл. 4:9, 10). Джоні пригадує: «Завдяки цьому узи братерської любові у зборі ставали щораз міцнішими». Через три роки Павле і Джоні поїхали з Кахетії, але там вже служило 5 місцевих старійшин і 12 служителів збору.

Зібрання вчать проповідувати

До початку 1990-х наша діяльність була обмежена, тому Свідки в Грузії збиралися маленькими групами лише на книговивчення і вивчення «Вартової башти». І, хоча ці зібрання зміцняли віру вісників, вони не вчили їх проповідувати.

Усе змінилося з падінням комуністичного режиму. Організація Єгови стала заохочувати збори щотижня проводити Школу теократичного служіння та службове зібрання.

Наїлі Хуцішвілі та її сестра Лалі Алекперова з теплотою згадують ці зібрання. «Це був унікальний час,— каже Лалі.— Усі дуже тішилися, що в програмі братимуть участь і сестри».

Наїлі розповідає: «Пригадую один показ. На сцені сиділа сестра і читала газету. Тут почувся  стук у двері, і на порозі головного входу з’явилися дві інші сестри та попрямували до сцени». Лалі додає: «Хоча ці зібрання іноді були незвичними, вони допомагали нам ставати вмілішими проповідниками».

Потреба в духовній поживі зростає

Не один рік кілька братів розмножували біблійну літературу з допомогою ручних копіювальних машин. Щоб задовольнити дедалі більшу потребу в публікаціях, брати домовилися з друкарнями, які б за помірну ціну друкували наші журнали.

Готуючи основний примірник до друку, брати виявляли винахідливість. На друкарській машинці друкували перекладений грузинською текст, а з англійського видання вирізали ілюстрації і наклеювали їх на друкований примірник грузинською. Потім в газетах вишукували гарні літери, вирізали і приклеювали їх на обкладинку англійського журналу. Грузинське видання мало виглядати точно так, як англійське. Тепер з нього можна було робити копії.

Коли стали доступними комп’ютери, двоє молодих братів, Левані Копаліані та Лері Мірзашвілі, пішли на спеціальні комп’ютерні курси. Лері пригадує: «Нам бракувало досвіду, і не все йшло гладко. Проте з допомогою Єгови ми навчилися друкувати і верстати наші журнали».

Попри ці труднощі збори по всій країні почали отримувати виготовлені тут чотириколірні журнали. Але з часом друкувати публікації в Грузії ставало щораз важче, адже потреба в літературі  постійно зростала. І саме тоді організація Єгови подбала про своїх служителів у цій країні.

Поворотний момент

У 1992 році на міжнародному конгресі в Санкт-Петербурзі грузинські брати зустрілися з представниками філіалу з Німеччини. «Нам пояснили, як має відбуватися переклад,— розповідає Генаді Гудадзе,— і пообіцяли, що згодом приїдуть брати і допоможуть організувати переклад публікацій грузинською».

Однак розпочати друкування біблійної літератури грузинською мовою виявилось не так вже й легко. Грузинська має унікальний алфавіт, і Багатомовна електронна видавнича система (MEPS) на той час його не підтримувала. Тож треба було створити новий шрифт для фотонабору та друкування літератури грузинською.

Наприкінці 1970-х років сім’я Датікашвілі з дітьми емігрувала до США. Їхня донька Маріна пізнала правду. Брати попросили її допомоги, і вона приїжджала до бруклінського Бетелю та малювала кожну літеру грузинського алфавіту. Цей алфавіт додали в систему MEPS, і згодом в Німеччині вже надрукували деякі буклети та брошуру «Ось! Я творю все нове».

Допомога в організації перекладацької праці

У 1993 році з німецького філіалу до Тбілісі приїхали Міхаель Флекенштайн та його дружина Сільвія. Міхаель розповідає: «Мені пригадалась зустріч з грузинськими братами  в Санкт-Петербурзі. Які ж ми були здивовані, коли через півтора року приїхали до Тбілісі і побачили, що там злагоджено працює перекладацька група!»

Через кілька місяців група з 11 перекладачів вже працювала повночасно у невеличкій квартирі, яка виконувала роль офісу. Завдяки цінному навчанню від організації Єгови збори стали регулярно отримувати духовну поживу.

Духовна пожива в час неспокою

Після розпаду Радянського Союзу в багатьох його колишніх республіках почалися громадянські заворушення та етнічні конфлікти. Не була винятком і Грузія. Тож подорожувати, а особливо перетинати державний кордон, стало доволі небезпечно.

Одного дня в листопаді 1994 року Алеко Гврітішвілі з двома іншими братами перетинав кордон. Раптом їх зупинили озброєні чоловіки й  наказали вийти з авто. Алеко розповідає: «Побачивши біблійну літературу, вони дуже розлютились. Нас вишикували в ряд, ніби збиралися розстріляти. Ми почали палко молитись до Єгови. Десь через дві години один з них гаркнув: “Забирайтеся звідси разом зі своєю літературою. Ще раз побачимо вас тут, то спалимо ваше авто і покінчимо з вами!”»

Попри такі залякування брати і далі доставляли духовну поживу. Заза Джікурашвілі, який йшов на великі жертви заради того, щоб ввозити біблійну літературу в Грузію, розповідає: «Ми просто знали, що вісники потребують духовної поживи. Також нас дуже підтримували наші кохані дружини».

Алеко пригадує: «Чимало братів, які перевозили літературу, мали сім’ї». Що спонукало їх попри небезпеку виконувати цю працю? «Передусім ми робили це з вдячності та любові до Бога,— пояснює Алеко.— Ми хотіли наслідувати Єгову і так само дбати про наших дорогих одновірців».

Завдяки такому саможертовному духу впродовж років неспокою вісники завжди мали духовну поживу. Згодом брати продумали безпечніші маршрути з Німеччини до Грузії.

Вчасне підбадьорення

Коли 1995 року політична ситуація стабілізувалась, Свідки вперше організували обласний конгрес. Влітку 1996 року приблизно 6000 делегатів з усієї Грузії провели обласні конгреси в трьох містах: Горі, Марнеулі та Цнорі.

 Особливо незабутнім виявився конгрес, який проходив у Горі. Вісники ще добре пам’ятали той час, коли сумнівалися, чи варто винаймати великий зал для проведення Спомину. А тепер вони організовують конгрес на понад дві тисячі присутніх і не можуть знайти відповідного приміщення. Брати вирішили провести конгрес просто неба на мальовничій території гірського кемпінгу.

Брат Како Ломідзе, який служив у комітеті конгресу, пригадує: «Після програми брати і сестри не поспішали розходитись, а співали й насолоджувались теплим християнським товариством. Було очевидно, що всі Божі служителі об’єднані міцними узами любові» (Ів. 13:35).

Візити роз’їзних наглядачів сприяють духовному росту

У 1996 році до кожного збору по всій Грузії почали робити тижневі візити роз’їзні наглядачі. Для цього, окрім братів, які служили в країні, були призначені нові районні наглядачі.

Завдяки вірному служінню цих братів, яке вони «виконували з любові», збори росли духовно та чіткіше дотримувалися теократичних вказівок (1 Фес. 1:3). З 1990 до 1997 року в країні відбувався надзвичайний ріст. У 1990 році звіт здали 904 вісники, а лише через сім років добру новину вже проповідували 11 082 вісники.

Духовний ріст, який почався кілька десятиліть тому, тепер був очевидним по всій країні. Єгова і в подальші роки рясно зливав благословення на свій народ у сонячній Грузії.