Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Хетяни

Хетяни

(озн. «Хетові; ті, що належать Хету»).

Народ, який пішов від Хета, другого сина Ханаана (Бт 10:15). Тож хетяни були хамітського походження (Бт 10:6).

Коли Авраам оселився у Ханаані, йому довелось мати справу з хетянами, що жили в тому краї. Єгова пообіцяв дати Авраамовому потомству ханаанський край, який населяло багато народів, у тому числі хетяни (Бт 15:18—21). Однак Єгова сказав Аврааму, що «міра гріха амореян [амореяни — загальна назва народів Ханаану] ще не повна» (Бт 15:16). Тому Авраам поважав право хетян на володіння землею і, коли померла Сарра, він уклав з Ефроном, сином Цохара, угоду про купівлю печери, щоб у ній поховати свою дружину (Бт 23:1—20).

З Біблії відомо, що за днів Ісуса Навина хетяни займали територію «від пустелі аж до Лівану і до великої ріки Євфрат» (ІсН 1:4). Очевидно, вони населяли переважно гірські райони, в тому числі Ліван і, мабуть, деякі місцевості в Сирії (Чс 13:29; ІсН 11:3).

Проголошене Ноєм прокляття. Оскільки хетяни були нащадками Ханаана, їх стосувалися слова Ноя, якими він прокляв Ханаана, тож, коли ізраїльтяни підкорили хетян, виконалось пророцтво Ноя, записане в Буття 9:25—27. Хетяни були язичниками, і їхня релігія, як і релігії інших ханаанських народів, включала в себе фалічні культи. Хетянки, з якими одружився Авраамів внук Ісав, «завдавали великого смутку Ісакові та Ревеці», Ісавовим батькам (Бт 26:34, 35; 27:46).

Бог сказав, що край, заселений хетянами та іншими сусідніми народами,— це «край, що тече молоком і медом» (Вх 3:8). Однак ці народи настільки морально зіпсувались, що занечистили той край (Лв 18:25, 27). Єгова часто застерігав Ізраїль про те, наскільки небезпечно зближатися з ними і переймати їхні порочні та гидкі звичаї. Він перерахував різні види розпусної поведінки і категорично заборонив ізраїльтянам робити щось подібне, а потім сказав: «Не занечищуйтесь такими вчинками. Адже всім цим занечистились народи [зокрема хетяни], які я виганяю перед вами» (Лв 18:1—30).

Наказ про знищення. Хетяни згадувалися серед семи народів, які підлягали знищенню. Про ці народи говорилось, що вони «численніші та могутніші» за Ізраїль. Отже сім народів на той час могли нараховувати понад три мільйони осіб, при чому хетяни, які жили в неприступних горах, були грізним ворогом (Пв 7:1, 2). Як тільки вони почули, що Ізраїль (під проводом Ісуса Навина) переправився через Йордан і зруйнував Єрихон та Ай, то виявили свою ворожість, об’єднавшись проти нього з іншими ханаанськими народами (ІсН 9:1, 2; 24:11). Єгова наказував знищити міста хетян разом з їхніми мешканцями, щоб під їхнім впливом ізраїльтяни не поступилися своєю відданістю Богові і цим не викликали його гніву (Пв 20:16—18). Але ізраїльтяни не повністю виконали Божий наказ. Після смерті Ісуса Навина вони виявили непослух і не винищили ці народи, через що ті стали тернами в боках ізраїльтян і постійною загрозою для них (Чс 33:55, 56).

Пізня історія. Оскільки ізраїльтяни не послухались Бога і не винищили ханаанські народи повністю, він проголосив: «Я сказав: “Не вижену їх перед вами, і вони стануть вам пасткою, а їхні боги — приманкою”» (Сд 2:3). Очевидно, ізраїльтяни мирилися з тим, що ханаанці живуть серед них, і зрідка навіть довіряли їм високі відповідальні становища. Схоже, що з усіх ханаанських народів тільки хетяни залишалися сильним і впливовим народом (1Цр 10:29; 2Цр 7:6).

Двоє хетян, а саме Ахімелех і Урія, були воїнами, можливо, навіть начальниками у Давидовому війську. Урія віддано боровся за перемогу Ізраїля над ворогами і дотримувався Закону. Давид вчинив перелюб з його дружиною, Вірсавією, а потім наказав поставити Урію в небезпечне місце під час бою, у результаті чого той загинув. За це Бог покарав Давида (1См 26:6; 2См 11:3, 4, 11, 15—17; 12:9—12).

Цар Соломон змусив чоловіків з хетян до підневільної праці (2Хр 8:7, 8). Однак його жінки-чужинки, серед яких були і хетянки, відвернули Соломона від його Бога Єгови (1Цр 11:1—6). З Біблії ми дізнаємось, що хетяни мали царів і зберегли військову силу принаймні до часів ізраїльського царя Єгорама (прибл. 917—905 рр. до н. е.) (2Цр 7:6). Однак через завоювання сирійців, ассирійців і вавилонян, хетяни втратили свою силу.

Після повернення з полону 537 р. до н. е. ізраїльтяни і навіть деякі священики та левіти одружувались з ханаанками і віддавали своїх дочок за ханаанців, в тому числі за хетян. Цим вони порушували Божий закон. Ездра засудив їх за це і переконав їх пообіцяти, що вони випровадять своїх дружин-чужинок (Езд 9:1, 2; 10:14, 16—19, 44).

Переносне значення. Звертаючись до столиці Єрусалим через пророка Єзекіїля, Єгова вжив слово «хетянка» у переносному значенні. Він говорив: «Ханаанський край — ось звідки ти походиш і де народилась. Твій батько — амореянин, а мати — хетянка» (Єз 16:3). Єрусалим — столиця Ізраїлю, місто, яке Єгова вибрав для свого імені — до приходу ізраїльтян, належав євусеянам. Але оскільки найвидатнішими племенами були амореяни і хетяни, саме вони зображали всі ханаанські народи, у тому числі євусеян. Єрусалим не міг похвалитися своїм минулим, але Єгова прославив місто. У ньому «на троні Єгови» правив цар Давид (1Хр 29:23), стояв ковчег угоди на горі Сіон, а згодом величний храм, збудований Давидовим сином Соломоном — завдяки цьому слава Єрусалима поширювалась серед багатьох народів. Але ізраїльська столиця уподібнилась до сусідніх ханаанських народів, розпусних і аморальних, за що Єгова зрештою спустошив її (Єз 16:14, 15).

Хто такі хетяни? Історики і археологи намагаються з’ясувати місце біблійних хетян у світській історії. При цьому вони спираються головним чином на лінгвістичні дані, тобто зіставляють слова, які, на їхній погляд, мають схоже звучання або написання.

В ассирійських клинописних текстах часто згадуються «хатті», коли йдеться про Сирію чи Палестину. Можливо, це і є біблійні хетяни. Однак, спираючись на термін «хатті», вчені намагаються довести, що вони є народом, який створив Хеттське царство зі столицею в Малій Азії, а воно простягалось далеко на Пн. і на Зх. від Ханаану. Намагаючись з’ясувати, ким були хетяни, вчені згадують три різні групи людей.

Три групи. В Анатолії (частина сучасної Туреччини, Мала Азія), в місті Богазкьой (колись Хаттушаш), знайшли багато стародавніх текстів. Хаттушаш був столицею стародавньої держави, яку сучасні вчені називають Хатті і населення якої розмовляло хаттською мовою. Ці давні народи були, очевидно, підкорені завойовниками, які принесли нову мову — на думку вчених, індо-європейську. Тексти цією мовою записувались клинописом, тому її називають «клинописною хеттською». Згодом її витіснила інша індо-європейська мова з ієрогліфічним письмом, так звана «ієрогліфічна хеттська». Зразки писемності цієї мови були знайдені і в Малій Азії, і в Сирії. Вчені вважають, що три згадані мови відповідають трьом групам людей. Однак немає переконливих доказів того, що якась із них — це біблійні хетяни. Стосовно клинописної хеттської мови біблеїст Мартін Нот зазначив: «Терміну “хеттський” немає у стародавніх текстах. Його створили сучасні вчені на підставі історичного зв’язку між цією мовою і царством Хатті в Малій Азії». Щодо хеттських ієрогліфів він пише: «Застосування до них звичного терміну “хеттські” недоречне і дуже заплутує» (Noth M. The Old Testament World. 1966. P. 231). Інший історик, Е. Спейзер, робить такий висновок: «Проблема біблійних хетян... складна. Для початку слід з’ясувати, про кого саме йдеться в тому чи іншому біблійному уривку: про хатті, індо-європейських хеттів, відомих з клинописних документів, чи про ієрогліфічних хеттів» (The World History of the Jewish People. 1964. Vol. 1. P. 160).

Як видно зі сказаного, будь-які спроби довести, що біблійні хетяни — це хетти Хеттського царства (зі столицею Хаттушаш), є просто припущеннями без вагомих доказів. Тому, коли в цій праці згадується про «хеттів» зі світських джерел, то цей термін пишеться в лапках, щоб нагадати читачеві, що через брак переконливих доказів ми не вважаємо їх хетянами, про яких говориться в Біблії.