Від наших читачів

Що відбувається з любов’ю? (березень 2006 року) Світ спотворив значення слова любов, а Сатана хоче, аби такого поняття взагалі не існувало. Дуже дякую за вашу статтю, яка заохочує постійно виявляти безкорисливу любов. Вона допомогла мені зрозуміти, наскільки Єгова прагне, аби кожен з нас виявляв цю рису.

І. Б., США

Після того як двоє моїх близьких подруг переїхали служити в іншомовний збір, я стала почуватись дуже самотньою. Саме тоді вийшов цей журнал. Надзвичайно вдячна за своєчасне нагадування: «Якщо ви хочете, аби вас любили,— виявляйте любов до інших». Тож я вирішила широко відкрити своє серце і шукати нових друзів (2 Коринфян 6:12, 13).

М. Т., Японія

Коли приходить старість (лютий 2006 року) Іноді мені здається, що про літніх людей усі забули. Я вже 11 років доглядаю за своїм чоловіком-інвалідом, і часом мене мучить почуття самотністі. Я кілька разів перечитувала цю серію статей і слухала її на аудіокасеті. Безмежно вдячна вам, адже та інформація — саме те, що мені було дуже потрібно.

С. Т., Японія

Штучні кінцівки (лютий 2006 року) Дуже дякую вам за цю статтю. Ще коли я була на четвертому місяці вагітності, мене попередили, що дитина народиться без рук і без ніг. Лікарі сказали, що після того, як малюку виповниться один рік, йому можна буде зробити протези. Журнал вийшов саме того місяця, коли Дерілу поставили протези. А сьогодні він вчиться стояти і вже робить перші кроки. Ми з чоловіком з нетерпінням чекаємо часу, коли наш хлопчик буде скакати, немов олень (Ісаї 35:6).

Ю. А., Франція

«Жити варто» (22 жовтня 2001 року) Я не раз перечитую цей «Пробудись!». Він особливо допомагає мені в час знеохочення. Інформація в ньому немов ліки, в яких ніколи не закінчується термін придатності. Поради у статтях дуже практичні. Ваші журнали завжди підбадьорюють мене, і завдяки їм я відчуваю, що про мене хтось дбає. Я щиро вдячна вам за настійне нагадування: «Жити варто!»

П. Т., Мадагаскар

Пілігрими і пуритани. Хто вони такі? (лютий 2006 року) Мене просто приголомшило те, наскільки необ’єктивно ви висвітлили історичні події. Існує вагома причина, чому індіанці Північної Америки не відзначають Дня подяки. Ви просто замовчали конкретні факти.

Ім’я не подаємо, США

«Пробудись!» відповідає: Хочемо зауважити, що нашою метою не було детально розглядати історію святкування Дня подяки. Кілька джерел, у тому числі й «Британська енциклопедія», повідомляють, що восени 1621 року пілігрими разом зі своїми друзями-індіанцями протягом трьох днів відзначали це свято. Опис цього Дня подяки було знайдено в листі, якого написав 11 грудня 1621 року Едвард Вінслоу. Проте протягом наступних років свято подяки влаштовували на честь різних подій, окрім жнив. Найганебнішим Днем подяки можна назвати святкування 1637 року, влаштоване губернатором колонії Массачусетської Затоки Джоном Вінтропом після масового вбивства сотень індіанців племені пеквот. Тож зрозуміло, чому дехто з читачів упереджено ставиться до Дня подяки.