Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2015

 ДОМІНІКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА

Потрібно більше проповідників

Потрібно більше проповідників

Добра новина сягає віддалених куточків

З часом прибуло ще кілька місіонерів, у тому числі Піт Паскаль, Амос і Барбара Паркер, Джессі та Лінн Кантвелл з Колумбії, а також Річард і Белва Стоддард, які служили в Болівії. Ревна праця цих місіонерів посприяла розширенню теократичної діяльності в Домініканській Республіці. До 1973 року добра новина активно проповідувалась у великих і малих містах країни, але не досягала віддалених територій. Тож брати вирішили подбати про духовні потреби сільського населення. На заклик проповідувати два місяці у селах відгукнулося 19 сталих піонерів. З грудня 1973-го по січень 1977-го філіал призначав групи піонерів у неопрацьовані або рідко опрацьовувані території.

«Ми обмінювали наші публікації на курчат, яйця та фрукти»

Один піонер, який брав участь у цій особливій кампанії, пригадував: «Протягом дня ми проповідували і залишали людям біблійну літературу, а наступного дня робили повторні відвідини до тих, хто виявив інтерес. Оскільки мало у кого з селян були гроші, ми обмінювали наші публікації на курчат, яйця та фрукти. Завдяки Єгові ми ніколи не були голодними». Багато людей вперше у житті слухали, як їм зачитували вірші з Біблії. Іноді релігійні провідники навчали, що Єгова — це Диявол. Тамтешні мешканці були вкрай здивовані, почувши слова з Псалма 83:18: «Хай люди знають, що ти, чиє ім’я Єгова, тільки ти Всевишній над усією  землею». У деяких місцевостях був настільки великий інтерес до правди, що вісники організовували там публічні зібрання.

Приїзд нових місіонерів та новий філіал

У вересні 1979 року в країну приїхали місіонери Ебігейл і Джорджина Перес, яких відразу призначили в районне служіння. Згодом, у 1987 році, в Домініканську Республіку прибули Том і Шерлі Дін, випускники школи «Гілеад». Свій внесок у працю проповідування зробили і спеціальні повночасні служителі з Пуерто-Рико. У серпні 1988 року сюди призначили місіонерів Райнера і Джін Томпсонів. Це було їхнє п’яте місіонерське призначення.

У 1989 році середня кількість вісників у країні становила 11 081 особу, а також проводилося 20 494 біблійні вивчення, що вселяло надію на майбутній ріст. А втім, не обійшлося і без труднощів. Наприкінці 1980-х років філіал вже не міг виконувати свої функції. Райнер Томпсон каже: «Бетель був переповненим, і нам доводилося винаймати додаткові квартири та складські приміщення по всьому місті».

«Знайти відповідну ділянку для будівництва нового філіалу виявилось не так легко,— пригадує Райнер.— Один бізнесмен, почувши про наші пошуки, зв’язався з нами. Він сказав, що хоче продати частину землі, але тільки Свідкам Єгови. Раніше він мав швейну фабрику, і кілька його підлеглих та секретарка були Свідками. Його дуже вразило  те, що протягом років вони виявляли надзвичайну чесність і з повагою ставились до людей. Оскільки цей бізнесмен був доброї думки про Свідків, то продав нам ділянку за доволі низьку ціну». Брати придбали її в грудні 1988 року, а згодом купили ще три прилеглі до неї ділянки. Нині філіал та Зал конгресів, який звели поряд, займають площу майже 9 гектарів.

У будівництві філіалу та Залу конгресів брали участь місцеві та міжнародні добровольці. І вже в листопаді 1996 року відбулася програма присвячення, на яку приїхали три члени Керівного органу — Кері Барбер, Теодор Ярач та Ґерріт Леш. Вісники слухали цю спеціальну програму на двох найбільших стадіонах країни, і понад 10 000 гостей завітали на екскурсію до нового філіалу.

Переїзд до символічної Македонії

Історія народу Єгови в Домініканській Республіці була б неповною, якби не згадати про велику кількість Свідків, які виявили бажання служити в території, де більша потреба. Наприкінці 1980-х років чимало охочих вісників, почувши про врожайні духовні поля Домініканської Республіки, стали переїжджати до цієї символічної Македонії (Дії 16:9). Ті ревні проповідники із запалом розповідали іншим про свої благословення у праці збирання врожаю. Тож у 1990-х роках сюди стікалося безліч проповідників з усіх куточків світу.

Наприклад, Стіван і Міріам Ньореа з Данії служать у Домініканській Республіці з 2001 року. До одруження Міріам півтора року проповідувала тут зі своєю сестрою. Що спонукало це подружжя  переїхати у далеку країну, де зовсім інша культура та мова? Міріам пояснює: «Ми з чоловіком виховувались у міцних християнських сім’ях. У юності наші батьки були спеціальними піонерами, а коли з’явилися ми, то розпочали стале піонерське служіння. Вони завжди заохочували нас віддавати Єгові найкраще у повночасному служінні».

У 2006 році Стівана і Міріам призначили спеціальними піонерами. Вони привели до правди багатьох щирих людей. Стіван ділиться своїми враженнями: «Нашим благословенням немає меж. Звичайно, є і свої труднощі, і проблеми зі здоров’ям, але про них забуваєш, коли маєш стільки цікавих випадків. Тут ми постійно відчуваємо радість, бо допомагаємо людям пізнати і полюбити Єгову. У нас багато відданих друзів, які стали  нашою духовною родиною. Завдяки цьому призначенню ми розвиваємо смирення і терпеливість та вчимося вести просте життя, а це зміцнює нашу віру й довір’я до Єгови».

Дженніфер Джой служить тут більше ніж 20 років і проповідує мовою жестів

У Домініканській Республіці служить чимало неодружених сестер-іноземок, однією з яких є Дженніфер Джой. У 1992 році Дженніфер гостювала у своєї тітки, досвідченої місіонерки Едіт Вайт. Вона побачила, наскільки плідним є служіння в цій території, і познайомилася з сестрами, які переїхали сюди. Дженніфер зізнається: «Я була сором’язливою і дуже невпевненою в собі. Але якось  у мене промайнула думка: “Якщо тут служать інші неодружені сестри, то, можливо, це буде під силу й мені”».

Спершу ця сестра планувала залишитися в Домініканській Республіці лише на рік, однак служить тут вже понад 20 років. За цей час вона допомогла багатьом місцевим мешканцям стати служителями Єгови. Крім того, Дженніфер проповідує мовою жестів і бере участь у підготовці курсу для охочих вивчати цю мову.

«Єгова донині ніжно дбав про мене, то чому мені сумніватися, що він робитиме це наступного року?»

А як вона утримує себе? Дженніфер розповідає: «Щороку я повертаюся на кілька місяців до Канади, аби заробити на прожиття. Впродовж цього часу чим я тільки не займалася: працювала у фотолабораторії і в туристичному агентстві, заробляла фотографією, фарбувала будинки, прибирала в офісах, збирала фари та виготовляла килими. Крім того, я проводила екскурсії, викладала англійську та була перекладачем». Дженніфер порівнює свої обставини до обставин стародавніх ізраїльтян у пустелі: «Вони жили кожним словом, що виходило з уст Єгови. Він пообіцяв дбати про них і дотримав свого слова. Ізраїльтяни щодня мали їжу, і їхній одяг та взуття не зношувалися (Повт. 8:3, 4). Так само Бог обіцяє піклуватися нами й сьогодні (Матв. 6:33). Єгова донині ніжно дбав про мене, то чому мені сумніватися, що він робитиме це наступного року?»

Сюди приїхала майже 1000 саможертовних проповідників з Австрії, Іспанії, Польщі, Пуерто-Рико,  Росії, США, Тайваню, Швеції та Японії. Представники 30 різних національностей служать у місцевих зборах, зібрання яких проводяться американською мовою жестів, а також англійською, гаїтянською креольською, іспанською, італійською, китайською та російською мовами. Ці проповідники, як і апостол Петро, можуть сказати: «Ми полишили все і пішли за тобою» (Марка 10:28).