Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2015

 ПРОПОВІДУЄМО І НАВЧАЄМО ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ

Австралія та Океанія

Австралія та Океанія
  • КІЛЬКІСТЬ КРАЇН І ТЕРИТОРІЙ 29

  • НАСЕЛЕННЯ 40 208 390

  • КІЛЬКІСТЬ ВІСНИКІВ 97 583

  • КІЛЬКІСТЬ ВИВЧЕНЬ 64 675

Вони підготували пакунки з літературою

На багатьох островах Мікронезії рідко проповідується добра новина. Тож група вісників з Маршаллових островів запланувала поїхати туди кораблем на два тижні. Вони вирушили з острова Маджуро і попрямували до островів Вотже і Ормед.

Для того аби донести біблійну звістку якомога більшій  кількості людей, вісники підготували чимало пакунків з літературою. У кожному пакунку було чотири журнали та дві брошури. Оскільки вони не знали, коли повернуться на острови вдруге, то залишали такі пакунки зацікавленим особам, заохочуючи їх пропонувати цю літературу рідним і друзям. За два тижні служіння в цій території вісники розповсюдили 531 брошуру, 756 журналів і 7 книжок.

«Дякую, що не забули про нас»

У лютому 2014 року шестеро Свідків з Папуа — Нової Гвінеї вирушили на вулканічний острів Каркар, аби протягом 10 днів проповідувати мешканцям тамтешніх сіл. На острові вони знайшли чимало духовно спраглих людей і розповсюдили 1064 публікації. Ось що розповіла сестра, на ім’я Релві: «Першого дня ми проповідували до 15.00. У нас закінчилася питна вода, а в роті пересохло від того, що ми безперестанку говорили. Під час розмови з молодою дівчиною я хотіла прочитати їй вірша, але через спрагу не змогла вимовити і слова. Помітивши це, вона запропонувала мені напитися».

В останній вечір перед нашим від’їздом місцеві мешканці організували велику зустріч, на яку прийшли і церковні пастори. Релві пригадує: «Я почувалася подібно до Степана, котрий обстоював правду перед Синедріоном, але, на щастя, наші слухачі були привітними». Коли вісники закінчили свідчити, директор лютеранської недільної школи підвелася і подякувала своїй тітці-Свідку за правду,  яку вона принесла до їхнього села. Директорка сказала: «Ви наче та самарянка, яка прийшла і переказала своїм рідним все те добре, що почула від Ісуса. Дякую, що не забули про нас».

Ще замалі, щоб проповідувати?

Кірибаті. Теарікі та Туеті

Якось зранку Туеті з острова Тарава (Кірибаті) пішов у служіння зі своїм семирічним синочком Теарікі. Зайшовши в один будинок, вони побачили групу приблизно з десяти хлопців та дівчат, яким було за 20. Після того як Туеті коротко дав їм свідчення, один юнак запитав: «Ми помітили, що ви всі ходите зі своїми дітьми. Чому ви змушуєте їх до цього? Вони ще замалі, щоб проповідувати про Бога». Туеті відповів:

— Хочете побачити, чи мій син вміє проповідувати? Я вийду, а ви можете самі з ним поговорити.

— Так, нам би хотілося послухати його самого,— в один голос відповіла молодь.

— А ви знаєте, як звати Бога? — запитав Теарікі, щойно вийшов батько.

— Ага, Ісус! — вигукнув один з хлопців.

— Бог,— промовив інший.

— Господь! — перебив ще хтось.

— Подивімось, що каже Біблія,— заохотив хлопчик.— Розгорнімо Ісаї 42:5 і прочитаймо разом.

Прочитавши вірш, Теарікі запитав:

— Про кого йдеться у цьому вірші?

— Про Бога,— відповіла дівчина.

— Так, про правдивого Бога. І якщо ми прочитаємо ще вірш 8, то побачимо, що́ цей правдивий Бог каже нам: «Я — Єгова, це моє ім’я. Своєї слави я не віддам нікому». Чи ви помітили, яке Боже ім’я?

 — Єгова,— відповіла група.

Усі дуже уважно слухали Теарікі, тому він продовжив:

— Щоб зрозуміти, чому важливо вживати Боже ім’я, прочитаймо Дії 2:21: «Кожен, хто кличе ім’я Єгови, спасеться». Тож чому важливо вживати Боже ім’я?

— Це нас врятує,— вигукнула одна дівчина.

Тоді тато Теарікі повернувся до кімнати і запитав: «Що скажете? Вміють діти проповідувати? Варто їх брати з собою чи ні?» В один голос молоді люди сказали, що діти справді вміють проповідувати і добре,  коли батьки беруть їх у служіння. Потім Туеті додав: «Ви теж, як і Теарікі, зможете ділитися з людьми істинами з Біблії, якщо її вивчатимете».

Добра новина сягає гірського села

У листопаді 2013 року Жан-П’єр, який працює у віддаленому перекладацькому офісі в Порт-Вілі (Вануату), полетів на районний конгрес на свій рідний острів. У аеропорту до Жан-П’єра підійшла група зацікавлених з південної частини острова і попросила біблійну літературу. Він роздав їм майже всі журнали, які мав з собою. Також до нього звернувся за літературою один пастор, який запросив Жан-П’єра до свого села. «Ми відчуваємо духовний голод,— сказав пастор.— Ви мусите завітати до нас і відповісти на всі наші запитання». Наступного дня після конгресу Жан-П’єр вирушив з самого ранку у довгу подорож. Коли він добрався до вершини стрімкої гори, на якій розкинулося це віддалене село, його радо привітали майже 30 тамтешніх мешканців. Жан-П’єр вирішив обговорити з ними «Вісті Царства» № 38 «Чи померлі житимуть знову?». Він заохочував слухачів відкривати власні Біблії. Обговорення тривало приблизно сім годин, і було очевидним, що мешканці села дійсно спраглі правди. Один 70-літній чоловік сказав: «За все життя я не чув такого чіткого пояснення про стан померлих».

Жан-П’єр залишився ночувати у селі в одній кімнаті з пастором. Коли він прокинувся вранці, пастор читав наш журнал. Брат поцікавився, про що він читає, і той із захопленням пояснив, що про Боже Царство. Пастор погодився з тим, що Боже Царство було не в серцях фарисеїв, яких Ісус засудив в Луки 17:21. Він дійшов висновку, що Боже Царство  не може бути в серці людини, як навчає його церква. Повернувшись до Порт-Віли, Жан-П’єр продовжив проповідувати мешканцям того села по телефону. Троє братів з сусіднього збору виявили бажання поїхати туди на Спомин. І на нього зібралося аж 109 осіб!

Вануату