Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Ісус — дорога, правда і життя

 РОЗДІЛ 107

Цар кличе запрошених на бенкет

Цар кличе запрошених на бенкет

МАТВІЯ 22:1—14

  • ПРИКЛАД ПРО ВЕСІЛЬНИЙ БЕНКЕТ

Служіння Ісуса наближається до завершення. Він і далі наводить приклади, викриваючи книжників і старших священиків. Тому вони хочуть вбити його (Луки 20:19). Але Ісус ще не все їм сказав. Він розповідає такий приклад:

«Царство небесне можна прирівняти до царя, який влаштував весільний бенкет для свого сина. Цар послав рабів, щоб вони покликали запрошених на весільний бенкет, але ті не захотіли прийти» (Матвія 22:2, 3). На початку прикладу Ісус згадує про «Царство небесне», тож логічно, що «цар» — це Бог Єгова. А кого представляють царський син і запрошені на весільний бенкет? Цілком очевидно, що царський син — це Син Єгови, той, хто розповідає приклад, а запрошені — це особи, які будуть з Сином в небесному Царстві.

Кого запрошують першими? Поміркуймо: кому Ісус та апостоли проповідують про Царство? Євреям (Матвія 10:6, 7; 15:24). У 1513 році до н. е. Бог уклав з ними Закон-угоду, завдяки чому вони першими отримали можливість стати «царством священиків» (Вихід 19:5—8). Коли ж їх запросили на «весільний бенкет»? Логічно, що в 29 році н. е., коли Ісус почав проповідувати про небесне Царство.

Як євреї відреагували на це запрошення? Ісус сказав, що вони «не захотіли прийти». Більшість релігійних провідників і народ в цілому не прийняли його як Месію і призначеного Богом Царя.

Проте, за словами Ісуса, євреї мали отримати ще одне запрошення: «Тоді [цар] вислав інших рабів, говорячи: “Скажіть запрошеним: «Я вже приготував обід, зарізав биків та інших відгодованих тварин, тож усе готове. Приходьте на весільний бенкет»”. Але ті байдуже пішли собі: один — на своє поле, інший — до своєї справи, а ті,  що залишились, схопили його рабів, почали з них знущатися і зрештою вбили їх» (Матвія 22:4—6). Ісусові слова виконалися, коли був заснований християнський збір. На той час євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, однак більшість з них відкинули запрошення і навіть познущалися з «рабів» царя (Дії 4:13—18; 7:54, 58).

Якими були наслідки цього? Ісус каже: «Цар розлютився, послав своє військо й вигубив тих убивць, а їхнє місто спопелив» (Матвія 22:7). Єврейський народ побачив сповнення цих слів у 70 році н. е., коли римляни зруйнували «їхнє місто», Єрусалим.

Чи їхня відмова означає, що більше ніхто не буде запрошений? Зовсім ні. Ісус далі говорить: «Потім [цар] сказав рабам: “Весільний бенкет готовий, але запрошені виявились недостойними. Тому підіть на дороги, що виходять з міста, і запросіть на весільний бенкет кожного, кого тільки зустрінете”. І вийшли раби на дороги та зібрали всіх, кого зустріли: і поганих, і добрих. Тож весільний зал заповнився гістьми, які сіли їсти» (Матвія 22:8—10).

Ці слова виконались, коли апостол Петро почав проповідувати язичникам (тим, хто не був євреєм за походженням і не навернувся на юдаїзм), допомагаючи їм стати правдивими християнами. У 36 році н. е. римський сотник Корнилій та його домашні отримали Божий святий дух, а отже і можливість успадкувати небесне Царство (Дії 10:1, 34—48).

Ісус показує, що не кожен, хто прийшов на бенкет, зрештою отримає схвалення «царя». Він каже: «Коли цар увійшов, щоб оглянути гостей, то побачив чоловіка, який не був одягнений у весільне вбрання. Отож цар сказав йому: “Чоловіче, як ти ввійшов сюди без весільного вбрання?” Але той мовчав. І цар наказав своїм слугам: “Зв’яжіть йому руки і ноги та викиньте в темряву. Там він буде плакати й скреготати зубами”. Бо запрошених багато, але вибраних мало» (Матвія 22:11—14).

Релігійні провідники, які слухають Ісуса, можливо, не до кінця розуміють значення всього, про що він говорить. Однак цей приклад обурює їх, і вони ще рішучіше налаштовані вбити того, хто завдає їм стільки неприємностей.

Довідатися більше

ВАРТОВА БАШТА

Єгова «дійсно неупереджений»

Бог вислуховує молитви своїх служителів незалежно від їхньої раси, національності або соціального становища. Звідки ми це знаємо?