Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2016

 ІНДОНЕЗІЯ

Служіння у Західній Яві приносить плоди

Служіння у Західній Яві приносить плоди

Теодор Рету

У 1933 році Френк Райс запросив Теодора (Тео) Рету, який походив з Північного Сулавесі, допомагати йому на складі літератури в Джакарті. Тео Рету розповідав: «Захопившись чудовою працею Царства, я почав проповідувати з братом Райсом. Пізніше ми з Біллом Гантером вирушили у проповідницьку подорож по Яві. Також разом з іншими братами я подорожував на “Носію світла”, поширюючи добру новину на Суматрі». Тео був першим індонезійцем, який прийняв правду. Впродовж десятиріч цей вірний брат служив піонером на Яві, Суматрі та в Північному Сулавесі.

Наступного року Білл Гантер дав брошуру «Де Знаходяться Померші?» Феліксу Тану, студенту, який жив у Джакарті. Коли Фелікс повернувся додому в Бандунг, що у Західній Яві, то показав брошуру своєму молодшому братові Додо. Цих юнаків вразила інформація про те, що перший чоловік Адам не мав безсмертної душі, а сам був душею (Бут. 2:7, прим.). Їхнє зацікавлення правдою зростало, тож вони скуповували публікації Товариства «Вартова башта» в букіністичних магазинах  Бандунга. Фелікс і Додо почали ділитися тим, що дізнавались, зі своїми рідними. Перечитавши всі ці книги та брошури, вони написали братам на склад літератури в Джакарті. Здивуванню цих юнаків не було меж, коли до них приїхав брат Райс, який підбадьорив їх і привіз нову літературу.

Сім’я Тан

Невдовзі після того, як до Джакарти повернувся брат Райс, у Бандунг на 15 днів приїхали Клем і Джін Дешомп, які щойно одружилися. «Брат Дешомп запитав нас, чи ми хотіли б охреститися,— пригадував Фелікс.— Четверо з нашої сім’ї: моя молодша сестра Джозефін (Пін Ніо), моя мама (Канг Ніо), Додо та я символізували своє присвячення Єгові хрещенням» *. Після цього сім’я Тан разом з Клемом і Джін взяли участь у дев’ятиденній проповідницькій кампанії. Клем навчив їх  проповідувати з картками зі свідченням, на яких було коротко викладено біблійну звістку трьома мовами. За деякий час з невеличкої групи у Бандунзі виріс цілий збір, який став другим в Індонезії.

Папська митра

Проповідницька праця, яка набирала розмаху, насторожила духівництво загальновизнаного християнства. Священики та їхні прибічники писали різні статті в газетах, злісно критикуючи вірування та працю Свідків. Ці статті спонукали урядовців з Департаменту в справах релігій викликати Френка Райса на розмову. Після спілкування з ним урядовці зрозуміли, що наша діяльність не становить жодної загрози і дозволили продовжувати її *.

На початку 1930-х років колоніальний уряд зазвичай не звертав уваги на проповідницьку працю або ставився до неї терпимо. Але коли в Європі збільшився вплив нацистської Німеччини, деякі чиновники, особливо ревні католики, стали протидіяти Свідкам. «Один з працівників митниці, який був католиком, затримав ввіз наших книжок. Йому не подобалось те, що вони виставляли нацизм у негативному світлі,— розповів Клем Дешомп.— Коли я прийшов на митницю, щоб подати скаргу, виявилось, що вороже налаштований митник у відпустці. Його заміняв привітний чоловік, який не був католиком. Він сказав: “Беріть усе, поки не повернувся мій співробітник!” — і дозволив забрати наші книжки».

А ось що розказала Джін Дешомп: «Пригадую, урядовці наполягали, щоб ми видалили два малюнки з книжки “Вороги”. Їм дуже не сподобались карикатури, які зображали змія (Сатану) та п’яну блудницю (фальшиву  релігію) в митрах, тобто в папських головних уборах *. Оскільки ми збиралися розповсюдити тисячі примірників цієї книжки, нам втрьох довелося, сидячи на причалі у задушливу спеку, шукати в кожному з них ці малюнки і зафарбовувати папські митри».

Два малюнки з книжки «Вороги», які не сподобалися урядовцям

У той час як у Європі назрівала війна, наші публікації і далі безстрашно викривали лицемірство загальновизнаного християнства та його участь у політичних справах. Тож не дивно, що духівництво збільшило тиск на владу, аби вона наклала обмеження на діяльність Свідків. В результаті цього кілька наших публікацій заборонили.

Однак брати були рішуче налаштовані продовжувати проповідницьку діяльність і стали друкувати літературу на верстаті, який їм прислали з Австралії (Дії 4:20).  Джін Дешомп так описала стратегію братів: «Кожну нову брошуру або журнал ми мали занести на перевірку до представників влади. Ми друкували і розповсюджували певну публікацію на початку тижня, а наприкінці тижня несли її генеральному прокурору. Якщо публікацію забороняли, ми робили розчарований вигляд і мерщій брались за друкування наступної».

Вісники, які розповсюджували заборонену літературу, часто гралися з поліцією в кота і мишку. Наприклад, Чарлз Гарріс, проповідуючи в Кедірі (Східна Ява), випадково зайшов до місцевого інспектора поліції. «О, а я вас цілий день шукаю,— сказав здивований інспектор.— Зачекайте, я візьму список ваших заборонених книжок».

Чарлз розповідає, що було далі: «Поки інспектор шукав цей список, я порозпихав недозволену літературу в потаємні кишені свого пальта. Коли він повернувся, я дав йому 15 брошур, яких не було у списку. Він неохоче протягнув мені пожертви за них, тож я спокійно пішов і розповсюдив заборонені публікації в інших помешканнях».

Друкування у несприятливу пору

Після того як Друга світова війна поглинула Європу, ввіз літератури з Голландії припинився. Передбачивши майбутні труднощі, брати в Індонезії заздалегідь подбали, щоб журнали друкувалися в комерційній компанії у Джакарті. Перше видання «Вістника Потіхи» (сьогодні «Пробудись!») з’явилось в Індонезії у січні 1939 року, а невдовзі вийшла і «Вартова башта» індонезійською. Потім брати купили невеликий друкарський верстат і стали друкувати журнали самі. У 1940 році, коли їм прислали з Австралії друкарський верстат плоского друку, вони за власні кошти надрукували деякі брошури й журнали індонезійською та голландською мовами.

Перше друкарське обладнання прибуває в Джакарту

 Зрештою 28 липня 1941 року уряд наклав заборону на всі публікації Товариства «Вартова башта». Джін Дешомп розповіла: «Рано-вранці, коли я працювала в офісі, до нас увірвалися троє поліцейських і голландський високопосадовець зі всіма регаліями: медалями, білими рукавичками, шпагою та капелюхом з пір’ям. Проте їхній візит не був для нас несподіванкою, адже за три дні до того ми дізналися зі своїх джерел, що нашу літературу збираються заборонити. Цей пихатий посадовець зачитав нам довгу постанову і наказав відвести його в друкарню, аби опечатати наш друкарський верстат. Але мій чоловік повідомив, що він запізнився, бо верстат вчора продали».

На щастя, Біблія не потрапила під заборону. Тому брати і далі проповідували від дому до дому лише з Біблією та проводили біблійні вивчення. Але оскільки над Азією нависла загроза війни, піонерам-іноземцям порадили повернутись до Австралії.

^ абз. 1 Згодом батько і троє молодших братів Фелікса теж стали Свідками. Його сестра Джозефін одружилась з Андре Еліасом, і вони пройшли навчання у Біблійній школі «Гілеад» Товариства «Вартова башта». Її життєпис опубліковано в «Пробудись!» за вересень 2009 року.

^ абз. 1 Після Другої світової війни Френк повернувся до Австралії та створив сім’ю. Брат Райс закінчив свій земний шлях у 1986 році.

^ абз. 3 Ці карикатури ґрунтувалися на описі з Об’явлення 12:9 та 17:3—6.