Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2014

 СЬЄРРА-ЛЕОНЕ І ГВІНЕЯ

1945—1990 Прихід «багатьох до праведности» (Дан. 12:3) (Частина 3)

1945—1990 Прихід «багатьох до праведности» (Дан. 12:3) (Частина 3)

Протистояння товариства «Поро»

У селі поблизу Коінду група чоловіків почала вивчати Біблію та регулярно приходити на зібрання. Вони, як і більшість чоловіків кісі, належали до таємного товариства «Поро», що просякло спіритизмом. Саме на них здійснили свій перший напад релігійні провідники кісі. «Коли зацікавлені відмовилися брати участь у демонічних ритуалах, керівник “Поро” оскаженів від люті,— розповідає Джеймс Менса, випускник школи “Ґілеад”, який служив у Сьєрра-Леоне.— Цей керівник і його прибічники побили зацікавлених, розграбували і спалили їхні доми, закували їх в ланцюги та залишили в чагарниках помирати з голоду. Верховний ватажок “Поро” підбурював своїх підданих до рішучих дій. Але попри таку агресію зацікавлені непохитно трималися правди».

Брати з Коінду повідомили про це в поліцію, тож керівника «Поро», його співучасників та верховного ватажка заарештували. Їх допитали та винесли сувору догану, а верховного ватажка засудили на  рік умовно. Ця юридична перемога стала широковідомою і спонукала інших зацікавлених відвідувати зібрання. Згодом верховний ватажок змінив своє ставлення до Свідків і почав цікавитися правдою. Коли ж у тій місцевості проходив районний конгрес, він надав житло для делегатів і пожертвував велику корову.

Дехто з лідерів «Поро» вибрав іншу тактику — хитро чинити «зло під виглядом закону» (Пс. 94:20, переклад І. Хоменка). Політики з «Поро» винесли на розгляд парламенту пропозицію заборонити діяльність Свідків Єгови. «На засіданні верховний ватажок виступив на наш захист,— розповідає Чарлз Чаппелл.— Він заявив, що вже два роки вивчає з нами Біблію, і бачить, що наша організація не має нічого спільного з політикою; вона дає людям цінне навчання і допомагає їм триматися високих моральних норм. Потім він сказав, що теж планує стати Свідком. Його підтримав інший член парламенту, який вивчав зі Свідками, і пропозицію було відхилено».

«Нехай Бог тебе годує!» — уїдливо говорили вони

Ті, хто покидав таємні товариства, стикалися з жорстокою протидією рідних. У Джонатана Селлу, підлітка з Коінду, всі — від батька до прапрадіда — були шаманами. Тож і він мав стати шаманом. Коли Джонатан почав вивчати Біблію, то відмовився брати участь у спіритичних ритуалах та жертвоприношеннях. Родичі чинили сильний опір хлопцеві: вони забрали його зі школи і не давали їсти у ті дні, коли він йшов на християнські зібрання. «Нехай Бог тебе годує!» — уїдливо говорили вони. Все ж Джонатан не здавався, і Бог справді дбав про його потреби. Хлопець навчився читати та писати і згодом став сталим  піонером. Через деякий час пізнала правду і мама Джонатана.

Ріст в інших територіях країни

У 1960 році вже існували збори та віддалені групи у Бо, Ватерлоо, Кіссі, Коінду, Лунсарі, Магбураці, Макені, Моямбі, Порт-Локо, Фрітауні та навіть у Кабалі, що на півночі. Того року кількість вісників зросла від 182 до 282. На допомогу зборам приїжджали спеціальні піонери з Гани та Нігерії.

Більшість новоохрещених належала до креолів, що жили у Фрітауні та його околицях, та до кісі, які мешкали в Східній провінції. Добра новина поширювалась серед багатьох етнічних груп, скажімо на півдні — серед менде, а на півночі — серед куранко, лімба і темне.

У 1961 році у Фрітауні відбулося присвячення Залу Царства, в якому мав збиратися збір «Східний». Згодом збір у Коінду присвятив Зал Царства з невипаленої цегли на 300 місць, який слугував і Залом конгресів. Пізніше 40 старійшин відвідали першу у Сьєрра-Леоне Школу служіння Царству. Ще однією визначною подією того року була кампанія, під час якої розповсюджували «Святе Письмо. Переклад нового світу».

Школа служіння Царству в Сьєрра-Леоне (1961 рік). Вільям Нуші (останній ряд, посередині), Чарлз Чаппелл (середній ряд, другий справа), Ріва Чаппелл (перший ряд, третя справа)

Єгова рясно благословляв свій народ. Це стало очевидним, коли 28 липня 1962 року уряд Сьєрра-Леоне зареєстрував Міжнародне товариство Дослідників Біблії як юридичну особу Свідків Єгови, визнану в багатьох країнах.

Гвінея стає відкритою для доброї новини

А тепер спробуймо ближче познайомитись з сусідньою державою — Гвінеєю (колись Французька Гвінея). Ще до 1958 року кілька братів, подорожуючи  цією країною, дали коротке свідчення деяким тутешнім мешканцям, але французький колоніальний уряд противився нашій діяльності. Однак у 1958 році Гвінея вийшла з-під влади Франції і стала незалежною республікою, відкритою для проповідницької діяльності.

Пізніше того ж року у місті Фріа, що приблизно за 80 кілометрів на північ від Конакрі, столиці Гвінеї, на бокситовій копальні почав працювати Мануель Дьйого. Цей франкомовний брат з Дагомеї (сьогодні Бенін), якому було трохи за 30, прагнув проповідувати у цій неопрацьованій території. Тож він написав до філіалу у Франції і попросив, аби сюди прислали літературу та спеціальних піонерів. Мануель закінчив  свого листа такими словами: «Молюсь до Єгови, щоб він благословив тут працю проповідування, адже місцеві люди дуже цікавляться правдою».

Французький філіал відписав Мануелю підбадьорливо листа і заохотив його залишатись у Гвінеї якнайдовше. Філіал також призначив спеціального піонера навчати Мануеля ефективно виконувати служіння. Після такої співпраці Мануель Дьйого ревно проповідував у Фріа аж до своєї смерті у 1968 році.

Коли у 1960 році зональний наглядач Уїлфред Ґуч відвідав Конакрі, там служило ще двоє африканських братів. Брат Ґуч порадив, щоб за працею у Гвінеї наглядав філіал Сьєрра-Леоне, а не Франції. Цю зміну впровадили 1 березня 1961 року. Через місяць у Конакрі було сформовано перший збір.

Світло правди проникає у вологі тропічні ліси

Добра новина досягла і півдня Гвінеї. З Ліберії до рідного села Фодейду, що приблизно за 13 кілометрів на захід від Гекеду, повернувся Фалле Гондо з племені кісі. Він привіз книжку «Від раю втраченого до раю відновленого». Фалле не вмів читати, але пояснював іншим, що зображено на малюнках у цій книжці. «Завдяки їй я мав багато цікавих розмов,— пригадує Фалле.— Люди називали її книгою про Адама і Єву».

Згодом Фалле повернувся до Ліберії, охрестився і став спеціальним піонером. Двічі на місяць він приїздив до рідного села Фодейду, щоб вивчати Біблію з групою приблизно з 30 осіб. Невдовзі до нього приєднався Борбор Сісі, спеціальний піонер з племені кісі, який теж жив у Ліберії. Разом вони розпочали вивчення з групою зацікавлених у Гекеду. З цих двох груп утворилися збори.

 Все більше і більше кісі пізнавали правду, і їхню добру поведінку помічала місцева влада. Свідки були чесними і сумлінними працівниками та мирними громадянами. Тож, коли брати звернулись до місцевої влади з проханням виділити у Фодейду ділянку під Зал Царства, їм охоче дали три гектари землі. Будівництво того залу завершилось на початку 1964 року, і він став першим у Гвінеї.

Неспокій у Конакрі

Тим часом у Конакрі наростав неспокій. Через політичні заворушення влада з підозрою ставилась до іноземців. Чотирьом місіонерам не відкрили довгострокової візи, і їх депортували з країни, а двох місцевих братів фальшиво звинуватили і заарештували майже на два місяці.

Після їхнього звільнення з в’язниці одного з них, Еммануела Овусу-Ансе, знову заарештували і кинули до дуже брудної камери. Звідти Еммануел писав: «Я залишаюсь духовно здоровим, але мене постійно мучить гарячка. Все ж я регулярно проповідую. Минулого місяця я присвятив служінню 67 годин, і двоє моїх зацікавлених почали проповідувати разом зі мною». Один з них став Свідком. Через п’ять місяців брата Овусу-Ансе звільнили і вислали до Сьєрра-Леоне, відтак у Конакрі залишився лише один вісник.

У 1969 році, коли політична напруга послабилась, до Конакрі знову приїхали спеціальні піонери. З дозволу місцевої влади вони отримали приміщення для проведення зібрань і навіть причепили на ньому вивіску «Зал Царства». Невдовзі зібрання регулярно відвідувало майже 30 зацікавлених.

Щоб уникнути арешту, брати були дуже обережними під час проповідування, але, набувши досвіду, вони розширили служіння. У 1973 році тамтешній  невеличкий збір розповсюдив 6000 буклетів. Пізніше вісники стали пропонувати журнали в офісах та різних ділових установах. Уряд та люди поступово почали позитивно ставитися до проповідницької праці. Єгова рясно винагородив наполегливість та терпіння наших братів, тож 15 грудня 1993 року було офіційно зареєстровано «Християнське товариство Свідків Єгови в Гвінеї».