Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2014

 СЬЄРРА-ЛЕОНЕ І ГВІНЕЯ

1915—1947 Початок росту (Частина 3)

1915—1947 Початок росту (Частина 3)

Правда сягає найвіддаленіших куточків країни

Збір у Фрітауні, виявляючи любов до правди, «із за́палом віддався проповідуванню» (Дії 18:5). Альфред Джозеф пригадує: «Я прив’язував коробку з біблійними книжками до багажника свого великого мотоцикла “Нортона” і брав з собою Томаса або Сильвестра Гранта. Так ми не раз їздили до сіл та містечок довкола Фрітауна на “агітацію”, як ми це називали».

До 1927 року вісники проповідували здебільшого у Фрітауні та його околиці, Колоні. Але з 1928 року перед початком сезону дощів збір наймав автобус і їхав проповідувати у провінціях. Відповідальним за такі виїзди був Мельбурн Гарбер. Ті, хто не мав змоги поїхати, жертвували кошти. Вісники зазвичай їхали проповідувати у міста і села, що простягалися на схід аж до Кайлахуна і на південь майже до самого кордону з Ліберією. Щомісяця в першу неділю вони приїжджали сюди на повторні відвідини.

 Приблизно в той час брат Браун побував у Вест-Індії і привіз автомобіль, один з перших у Сьєрра-Леоне. Авто було обладнане потужною звуковою системою, і це стало в пригоді для публічного свідчення. Браун ставив свій автомобіль у людному місці і вмикав приємну музику. Коли ж довкола збиралися слухачі, він виголошував коротку промову або включав записану лекцію, після чого роздавав біблійну літературу. Ця «машина, що вміє говорити» стала справжньою сенсацією, і натовпи сходилися послухати її.

Брати сміливо свідчать на вулиці

Потім Вільям Браун зосередився на духовній цілині — інших англомовних територіях Західної Африки. У другій половині 1920-х років він організував ряд проповідницьких подорожей до  Гамбії, Гани, Ліберії та Нігерії. На добру новину позитивно відгукувалися у кожній з цих країн, але особливо правдою цікавились у Нігерії. Тож 1930 року брат Браун з родиною перебрався з Фрітауна до Лагоса і звідти здійснював нагляд за проповідуванням у Західній Африці.

Сьогодні у Західній Африці служить більше 500 000 Свідків

У 1950 році через проблеми зі здоров’ям Вільям Браун був змушений повернутися на Ямайку, залишивши чудову духовну спадщину. За 27 років, які він з дружиною провів у Західній Африці, кількість вісників зросла від 2 до більш ніж 11 000. Місцеві Свідки стали очевидцями сповнення слів з пророцтва Ісаї: «Цей малий стане тисячею, і наймолодший — народом міцним» (Ісаї 60:22). З того часу пройшло понад 60 років, і сьогодні «народ міцний», який служить Єгові в Західній Африці, налічує більше 500 000 Свідків.

Непохитні попри заборону

Коли Друга світова війна досягла Африки, народ Єгови в Сьєрра-Леоне був рішуче налаштований дотримуватися християнського нейтралітету (Мих. 4:3; Ів. 18:36). Британська влада фальшиво звинувачувала наших братів у підривній діяльності, тому слідкувала за ними і наклала заборону на їхню літературу. Одного разу на кордоні у Фрітауні митники конфіскували і спалили біблійну літературу. Деяких братів арештували за зберігання недозволених публікацій, але згодом відпустили *.

Незважаючи на заборону, Свідки продовжували  проповідувати. Полін Коул пригадує: «Один наш брат працював офіціантом на кораблі, що регулярно зупинявся в нашому порту. Саме він привозив нам “Вартові башти”, з яких ми друкували копії для вивчення на зібраннях. Також ми друкували і розповсюджували листівки на біблійні теми. Брати виголошували промови і програвали записи біблійних лекцій брата Рутерфорда, особливо у віддалених селах».

Було очевидно, що Єгова рясно благословляв навіть найменші старання своїх служителів. Джеймс Джарретт, досвідчений старійшина та спеціальний піонер, каже: «Під час війни, коли я працював каменярем, одна літня сестра дала мені буклет “Біженці”. Ця назва зацікавила мене, адже тоді у Фрітауні було багато біженців. Я прочитав його за ніч і відразу зрозумів, що це правда. Вранці я знайшов ту сестру і взяв ще кілька примірників для своїх трьох братів. Усі четверо ми присвятили своє життя Єгові».

У 1945 році, коли закінчилась війна, у зборі Фрітауна було 32 вісники. Ці віддані та ревні брати й сестри прагнули і далі поширювати добру новину.

Нова кампанія

29 серпня 1945 року на службовому зібранні у Фрітауні обговорювали повідомлення про нову кампанію, що містилося в «Інформаторі» за грудень 1944 року (тепер «Наше служіння Царству»). Кожен збір повинен був організувати чотири публічні зібрання «у всіх містах, містечках і хуторах» та запросити на них якомога більше людей. Таке зібрання мало включати годинну промову брата (віком від 18 років), який зробив поступ на Школі теократичного служіння. Після проведення чотирьох зібрань  брати планували організовувати групи для вивчення Біблії, щоб допомогти зацікавленим у кожній території.

Як брати і сестри відреагували на цей новий розпорядок? Ось що зазначалося у записах службового зібрання у зборі Фрітауна.

Ведучий. Що ви думаєте про цю нову кампанію?

Брат 1. Нам не слід сподіватися, що вона принесе такі ж успіхи, як в Америці. Тут зовсім інші люди.

Брат 2. Це правда.

Брат 3. Можна спробувати.

Брат 4. У нас будуть труднощі.

Брат 5. Так, але треба йти в ногу з організацією Єгови.

Брат 6. Хоча в нашій країні навряд чи все буде гладко.

Сестра 1. В «Інформаторі» дана чітка вказівка, тому мусимо слухатись.

Тож місцеві вісники розпочали нову кампанію. Усюди — від узбережжя Фрітауна до Бо, що на південному сході, і аж до Кабали, що на північному плато,— брати проводили зібрання в школах, на ринках та у приватних домах. Завдяки цій кампанії збір став звіщати добру новину ще з більшою ревністю і «слово Єгови росло і ширилось» (Дії 12:24).

Все ж тамтешні вісники потребували навчання, і Єгова подбав, аби вони отримали його.

^ абз. 10 Заборону зняли у 1948 році.