Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2014

 СЬЄРРА-ЛЕОНЕ І ГВІНЕЯ

1991—2001 «Горно недолі» (Ісаї 48:10) (Частина 2)

1991—2001 «Горно недолі» (Ісаї 48:10) (Частина 2)

Напади на Бетель

У лютому 1998 року урядові війська та збройні сили з групи військових спостерігачів Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОМОГ) розпочали жорстоку місію, мета якої була придушити повстанців і вигнати їх з Фрітауна. На жаль, під час однієї з перестрілок від уламку снаряда загинув наш брат.

Майже 150 вісників переховувалися в місіонерських домах у Кіссі та Кокріллі, околицях Фрітауна. Ладді Санді, який з Філіпом Тюреєм служив тоді нічним черговим, пригадує: «Якось вночі, коли ми з Філіпом чергували, до Бетелю прийшли двоє озброєних повстанців РОФ і стали вимагати, щоб ми відкрили скляні двері приймальні. Ми з Філіпом сховались, а повстанці почали стріляти у дверний замок. На диво, замок витримав і вони не здогадались вибити шибок. Їм так і не вдалося нічого зробити, тож вони пішли геть.

Через дві ночі “гості” повернулись, але цього разу їх було близько двадцяти. Щоб попередити бетелівців про небезпеку, ми ввімкнули сигнал тривоги і побігли до заздалегідь приготованого сховку у підвалі. Тремтячи від страху, ми всі семеро сховались у темряві за двома великими бочками. Від пострілів дверні замки розплавились, і повстанці вдерлися всередину. “Знайдіть тих Свідків Єгови і переріжте їм горлянки”,— крикнув один з них. Зіщулені від страху, ми мовчки просиділи сім годин, поки нападники грабували будівлю. Зрештою, задовольнившись нічною наживою, вони пішли.

 Ми взяли свої речі і втекли до місіонерського дому, колишнього Бетелю, що вверх по вулиці. Дорогою нас обікрала інша група повстанців. Діставшись до місіонерського дому, ми були дуже налякані, але тішилися, що залишились живими. Ми перечекали кілька днів, а потім повернулись до Бетелю і все там прибрали».

Через два місяці після того, як збройні сили ЕКОМОГ взяли місто під свій контроль, місіонери почали повертатись з Гвінеї. Тоді вони й не здогадувались, що це ненадовго.

Операція «Нічого живого»

Пройшло вісім місяців, і в грудні 1998 року сотні делегатів зібрались на обласному конгресі «Божа дорога життя», що проходив на Національному стадіоні у Фрітауні. Раптом під час програми вдалечині почувся вибух і з гір піднялася хмара диму. Повстанці повернулись.

З кожним днем ситуація у Фрітауні погіршувалась. Комітет філіалу замовив невеликий літак, яким до Конакрі евакуювали 12 місіонерів, 8 бетелівців з інших країн і 5 будівельників-добровольців. Через три дні, 6 січня 1999 року, повстанці розпочали криваву операцію, яку назвали «Нічого живого». З невимовною жорстокістю вони сплюндрували Фрітаун, вбивши близько 6000 цивільних. Повстанці відрубували кінцівки кому заманеться, вони викрали сотні дітей і зруйнували тисячі будинків.

Брата Едварда Тобі, якого всі дуже любили, було безжалісно вбито. Понад 200 поранених вісників знайшли притулок у Бетелі та місіонерському домі в Кокріллі. Інші переховувались у своїх домівках. Свідки, котрі втекли до місіонерського дому в Кіссі, що в східній частині міста, вкрай потребували медикаментів.  Однак переходити містом було доволі небезпечно. Хто ж погодиться на такий ризик? Ладді Санді та Філіп Тюрей, відважні нічні чергові з Бетелю, без вагань пішли на цей крок.

«У місті панував хаос,— пригадує Філіп.— Солдати-повстанці розставили безліч пропускних пунктів, пройти які було справжнім випробуванням. Комендантська година починалась після обіду і тривала до ранку, тому наша подорож затягнулася. До місіонерського дому в Кіссі нам довелося добиратись аж два дні. Та коли ми прийшли, дому вже не було — його розграбували і спалили.

Оглядаючи довколишню територію, ми знайшли брата Ендрю Колкера, на голові якого були жахливі рани. Повстанці зв’язали його і безжалісно били  сокирою. На диво, Ендрю вижив і втік. Ми негайно доправили його до лікарні, де він зрештою одужав. Пізніше цей брат служив сталим піонером».

Зліва направо: Ладді Санді, Ендрю Колкер і Філіп Тюрей

Іншим Свідкам вдалось уникнути смерті чи поранень завдяки християнському нейтралітету. Ось що розповів один брат: «Повстанці вимагали, щоб ми на знак солідарності з ними пов’язали на голови білі бандани і танцювали на вулиці. Вони пригрозили, що відрубають нам кінцівку або вб’ють, якщо ми не послухаємось. Ми з дружиною, тремтячи від страху, мовчки благали Єгову про допомогу. Молодий хлопець, який жив неподалік і співпрацював з повстанцями, побачив наш стан і сказав командиру: “Він не становить для нас загрози, бо не втручається в політику. Ми потанцюємо за нього”. Це сподобалось командиру, тож він залишив нас, і ми поспішили додому».

У той час як у місті панувала моторошна тиша, брати з обачністю відновили проведення зібрань і працю проповідування. Вісники одягали конгресові плакетки, щоб на пропускних пунктах їх розпізнавали як Свідків. Чекаючи в довгих чергах, брати навчились вміло починати розмови на біблійні теми.

Коли у місті закінчились усі запаси, британський філіал літаком доставив 200 коробок з речами першої необхідності. Білл Кован і Елан Джонс прилетіли з Конакрі до Фрітауна, щоб супроводжувати вантаж через пропускні пункти. Вантаж вдалося привезти в Бетель ще до початку вечірньої комендантської години. Джеймс Корома їздив до Конакрі та привозив звідти літературу та інші необхідні речі. Частину цієї духовної поживи відправляли вісникам, які мешкали в Бо і Кенемі.

До Фрітауна надіслали допомогу

Зрештою 9 серпня 1999 року місіонери стали повертатися з Конакрі до Фрітауна. А наступного року  британські експедиційні війська вигнали повстанців з Фрітауна. Щоправда, певний час ще спалахували поодинокі бої, але до січня 2002 року війна закінчилася. Внаслідок цієї 11-річної війни 50 000 осіб було вбито, 20 000 — скалічено, 1,2 мільйона стало біженцями, а 300 000 домів вщент зруйновано.

Що ж сказати про Божий народ? Єгова захищав і благословляв його. Протягом цієї війни охрестилося майже 700 людей. Хоча сотні Свідків покинули території, де точилась війна, кількість вісників у Сьєрра-Леоне зросла на 50 відсотків, а в Гвінеї — аж на 300! Але найважливіше те, що народ Єгови зберіг непохитну віру. У цьому «горні недолі» тамтешні Свідки оберігали християнську єдність і любов та «безупинно навчали й звіщали добру новину» (Ісаї 48:10; Дії 5:42).