Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Щорічник Свідків Єгови 2014

 ПРОПОВІДУЄМО І НАВЧАЄМО ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ

Азія

Азія
  • КІЛЬКІСТЬ КРАЇН І ТЕРИТОРІЙ 47

  • НАСЕЛЕННЯ 4 282 178 221

  • КІЛЬКІСТЬ ВІСНИКІВ 674 011

  • КІЛЬКІСТЬ ВИВЧЕНЬ 672 318

Незрячий глухонімий пізнає правду

У 1999 році в місті Кобе (Японія) збір, зібрання якого проводяться мовою жестів, дізнався про глухонімого чоловіка, на ім’я Хірофумі. Коли наш брат прийшов до Хірофумі, його мама була проти їхньої зустрічі. Брат приходив знову і знову, тож зрештою мама вивела  Хірофумі. У дверях з’явився чоловік з довгим закуйовдженим волоссям та неохайною бородою. Він мав вигляд занедбаного самітника з безлюдного острова, і на його обличчі не було жодних емоцій. З’ясувалося, Хірофумі не лише не чує, але й не бачить. На мить брат розгубився, потім взяв руки Хірофумі і почав «говорити» за допомогою дотикових жестів. Однак чоловік ніяк не реагував, адже відтоді, як в 31 рік втратив зір, він 10 років ні з ким не спілкувався.

Через два дні брат ще раз відвідав Хірофумі, і це дуже здивувало його маму. Вона думала, що Свідок, побачивши жалюгідний стан її сина, вже не прийде. Брат знову попросив дозволу побачитись з Хірофумі, й жінка вивела його до дверей. Свідок відвідував чоловіка протягом місяця, але без жодних результатів, і мама сказала йому більше не марнувати часу. Проте наш брат не опускав рук: він приносив Хірофумі тістечка і різними способами виявляв турботу. Минуло ще два місяці. Все залишалось по-старому, і братові здавалось, що його зусилля даремні.

Свідок вирішив піти туди востаннє, проте спершу попросив Єгову показати, чи його рішення правильне. Під час цього візиту брат дотиками «сказав» Хірофумі: «Існує Бог, ім’я якого Єгова, і він постійно спостерігає за тобою з небес та розуміє тебе, як ніхто інший. Єгова дбає про  тебе і прагне звільнити від страждань, саме тому я приходжу». Спершу Хірофумі не реагував, однак потім міцно потиснув братові руку, і з його очей покотилися сльози. Брат так розчулився, що теж заплакав. Після цього було розпочато біблійне вивчення.

Протягом 11 років Хірофумі вивчав Біблію і відвідував збір, зібрання якого проходили мовою жестів. Щоправда, туди треба було довго добиратися. Зрештою Хірофумі почав ходити до місцевого збору, в якому жоден вісник не знав мови жестів. А втім, за півтора року 22 братів і сестер вивчили цю мову, щоб допомагати Хірофумі. У січні 2012-го він виконав своє перше завдання  на Школі теократичного служіння, яке перекладали для всього збору. А в жовтні того ж року Хірофумі став неохрещеним вісником.

Він вивчає з охоронцями

Флорен, піонер з Філіппін, проводить у середньому 25 біблійних вивчень, більшість з яких з охоронцями. Вони зазвичай працюють вечорами, а буває й цілу ніч. Тож Флорен пристосовується до їхнього графіка. Він іде до них на роботу та вивчає впродовж перерви чи в інший підхожий час, не перешкоджаючи їм працювати. Деякі вивчення він проводить між сьомою та одинадцятою вечора, а деякі — між п’ятою та дев’ятою ранку. Іноді Флорен приходить тоді, коли міняються зміни, щоб застати охоронців, які вже йдуть додому, і тих, які починають робочий день. Флорен розповідає: «Проводячи стільки біблійних вивчень, я маю радість, якої ще ніколи не відчував». Кілька охоронців приходять до Залу Царства на зібрання, а один вже охрестився і служить сталим піонером.

Філіппіни. Флорен з самого ранку проводить біблійне вивчення

«Нам треба ризикнути»

Під час служіння у дощовий день дві сестри з Вірменії зустріли на вулиці жінку, на ім’я Маруся, та її доньку Єву і запропонували буклет. Як же здивувалися сестри, коли Маруся розповіла, що вона з донькою вже дві години мокне під дощем, сподіваючись побачити Свідків Єгови. Річ у тім, що брат Марусі почув правду в тюрмі від Свідків, яких ув’язнили за позицію нейтралітету. Маруся думала, що брат повернеться  з в’язниці озлобленою та зіпсованою людиною. Натомість він став більш врівноваженим і спокійним. Далі спілкуючись зі Свідками, він змінювався на краще. Це дуже дивувало Марусю і Єву, адже міські афіші та телепрограми рясніли наклепницькою пропагандою проти Свідків. Єва не розуміла, чому про Свідків говорять стільки поганого, якщо вони так позитивно вплинули на її дядька. Дівчина вирішила з’ясувати це і сказала мамі: «Нам треба ризикнути. Мусимо розшукати Свідків і покласти край цим здогадкам, інакше ми ніколи не дізнаємося правди». Саме тому вони мокли під дощем того дня. Через два дні з ними було розпочато біблійне вивчення. Згодом Маруся та Єва вже відвідували зібрання і, зробивши швидкий духовний поступ, стали неохрещеними вісниками.

Діти принесли їй журнали

Стамбул (Туреччина). Брат, проповідуючи на вулиці, послуговується брошурою «Добра новина»

Одна жінка з міста Адана, що в Туреччині, страждала через сімейні та особисті проблеми і навіть пробувала накласти на себе руки. Якось вона побачила під своїми дверима два наших журнали. Очевидно, сусідські діти, знайшовши їх неподалік будинку, подумали, що вони належать жінці, і поклали під двері. Жінка була приємно вражена життєписами з журналів і захотіла зробити подібні зміни в житті. Вона зателефонувала за вказаним на одному з журналів номером і зустрілася з піонеркою, яка мешкала неподалік. Так розпочалося вивчення Біблії. Цій жінці дуже подобались біблійні істини, і вона вирішила піти на зібрання. З’ясувалося, що її  будинок був поряд із Залом Царства, тож відтоді жінка регулярно відвідує зібрання Свідків Єгови.

Десять днів у в’язниці не змінили його

Бом з Непалу працював поліцейським і регулярно ходив до церкви. Одного разу під час чергування він зустрів на вулиці подружжя спеціальних піонерів. Бома вразило те, що на всі його запитання Свідки відповідали з Біблії. Чоловік погодився на біблійне вивчення і незабаром став відвідувати зібрання. З часом цього поліцейського через роботу почало турбувати сумління, і він звернувся до начальства з проханням перевести його в офіс, де не потрібно носити зброю. Його прохання задовольнили. Після обласного конгресу Бома знову стало непокоїти сумління, тому він вирішив піти з поліції.

Рішення Бома не сподобалось його дружині, адже ця робота гарантувала добрий соціальний статус, ряд пільг, високу зарплатню та пенсію. Жінка пішла на хитрість, пообіцявши: «Я буду вивчати Біблію зі Свідками, тільки залишайся в поліції». Коли це не подіяло, вона переконала начальника поліції запроторити Бома до в’язниці, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Після десяти днів ув’язнення Бома звільнили, проте він і далі шукав іншу роботу. Він влаштувався велорикшею і багато годин працював під палючим сонцем. Попри це він почувався щасливим і ріс духовно. Врешті Бом став вісником. Згодом змінилася і його дружина. Її вразила доброта братів і сестер зі збору, тож вона  погодилась на біблійне вивчення. Бом добре забезпечує сім’ю, заробляючи навіть більше, ніж у поліції. Він охрестився на одному з конгресів у лютому 2013 року, а його дружина та син відвідують зібрання.

Непал. Змінивши роботу, Бом разом із сім’єю зробив духовний поступ

Вона прагнула бути допоміжною піонеркою

Мьонг Хі, сестра з Кореї, має проблеми з ногою через параліч, який стався у неї у 2 роки. Вона швидко виснажується, деколи падає, страждає від частих приступів паніки і побічної дії ліків. Мьонг Хі важко дихати, а через напругу та тривогу вона відчуває біль. Незважаючи на такі труднощі, ця сестра вже давно прагнула бути допоміжною піонеркою. І впродовж двох останніх років майже кожного місяця Мьонг Хі служить допоміжним піонером. Вона вдячна Єгові, який дає їй сил ревно виконувати цю працю.

«Я шукала її 30 років!»

В Індонезії місіонерка, на ім’я Агнес, проповідувала вагітній жінці середнього віку, яка продавала на ринку овочі. Тій жінці подобалось читати наші журнали і обговорювати біблійні теми, коли не було покупців. Одного дня Агнес не застала своєї зацікавленої на ринку. Її чоловік сказав, що вона народила дитину, тож Агнес вирішила зайти до неї. Місіонерка взяла книжку «Моя книга біблійних оповідань» і загорнула її  як подарунок. Та жінка була приємно вражена візитом Агнес, але ще більше — подарунком. Породілля розгорнула його і здивовано спитала: «Де ви взяли цю книжку? Я шукала її 30 років! Я обходила всі книгарні і перепитала усіх знайомих. Ніхто не мав цієї книжки і нічого не знав про неї. Важко було знайти навіть щось подібне». Виявилось, що «Мою книгу біблійних оповідань» мав дядько цієї жінки і вона ще дитиною із задоволенням читала її. Сьогодні вона знову читає цю книжку, яку полюбила і її старша донька. Також з ними обома було розпочато біблійне вивчення.

Індонезія. Агнес з книжкою, яку подарувала зацікавленій