Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

Наблизьтесь до Єгови

 РОЗДІЛ 29

‘Пізнайте Христову любов’

‘Пізнайте Христову любов’

1—3. а) Що спонукувало Ісуса бути подібним до свого Батька? б) Які грані любові Ісуса ми дослідимо?

ЧИ ВАМ доводилось спостерігати, як маленький хлопчик намагається бути подібним до свого батька? Син, можливо, наслідує татову ходу, мову та вчинки. З часом хлопець навіть може перейняти моральні та духовні цінності батька. Авжеж, син любить свого батька і захоплюється ним, і це спонукує його бути таким, як тато.

2 А що сказати про стосунки між Ісусом та його небесним Батьком? «Люблю Я Отця»,— сказав Ісус одного разу (Івана 14:31). Ніхто не може любити Єгову більше, ніж його Син: він провів зі своїм Батьком багато часу ще до створення будь-якої іншої істоти. Ця любов спонукувала вірного Сина бути подібним до свого Батька (Івана 14:9).

3 У попередніх розділах цієї книжки ми розглянули, як Ісус досконало наслідував силу, справедливість та мудрість Єгови. Але як він відображав любов свого Отця? Дослідімо три грані любові Ісуса — його дух саможертовності, ніжне співчуття і готовність прощати.

«Ніхто більшої любови не має над ту»

4. Чому можна сказати, що Ісус подав найбільший приклад саможертовної любові в історії людства?

4 Ісус подав видатний приклад саможертовної любові. Саможертовна особа безкорисливо ставить потреби та інтереси інших вище від своїх. Як Ісус показував таку любов? Він сам сказав: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). Ісус добровільно віддав за нас своє досконале життя. Це був найбільший вираз любові  в історії людства. Але Ісусова саможертовна любов проявилась не лише в цьому.

5. Чому можна сказати, що, покинувши небо, єдинородний Божий Син пішов на велику, сповнену любові жертву?

5 До приходу на землю єдинородний Божий Син займав у небі унікальне й високе становище. Він близько спілкувався з Єговою та з безліччю духовних істот. Незважаючи на таку честь, цей дорогий Син «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини» (Филип’ян 2:7). Він добровільно став жити серед грішних людей у світі, що «лежить у владі лукавого» (1 Івана 5:19, УКУ). Хіба ж це не свідчить про те, що Божий Син пішов на велику, сповнену любові жертву?

6, 7. а) Як Ісус виявляв безкорисливу любов протягом свого служіння на землі? б) Який зворушливий приклад безкорисливої любові записаний в Івана 19:25—27?

6 Протягом свого служіння на землі Ісус по-різному показував саможертовну любов. Він не мав і краплі корисливості. Божий Син був настільки поглинутий служінням, що жертвував навіть звичайними вигодами людського життя. «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки,— сказав він,— Син же Людський не має де й голови прихилити» (Матвія 8:20). Будучи вправним теслею, Ісус міг би виділити час, щоб побудувати для себе зручний будинок чи виготовити гарні меблі на продаж і заробити таким чином трохи грошей. Але він не використовував своїх здібностей, аби здобути якісь матеріальні статки.

7 Особливо зворушує приклад саможертовної любові Ісуса, записаний в Івана 19:25—27. Уявіть собі пообідній час перед смертю Ісуса. Скільки думок і почуттів, мабуть, переповнювало його розум та серце. Знемагаючи від мук на стовпі, він турбувався про своїх учнів, проповідницьку працю й особливо про те, як залишитися непорочним та як це позначиться на імені його  Отця. У той час на його плечах лежала відповідальність за все майбутнє людства! Однак за декілька хвилин до смерті Ісус також подбав про свою матір, Марію, яка, очевидно, тоді вже була вдовою. Він попросив апостола Івана піклуватися нею, як рідною матір’ю, і відтак цей апостол забрав її до себе в дім. Таким чином Ісус подбав як про фізичну, так і про духовну опіку своєї матері. Це справжній приклад ніжної та безкорисливої любові!

Він «змилосердився»

8. Що означає грецьке слово, котре у Біблії вживається для опису Ісусового співчуття?

8 Ісус, подібно до свого Батька, був співчутливим. Зі Святого Письма бачимо, що він з усіх сил намагався допомагати згорьованим, бо їхнє становище дуже зворушувало його. У Біблії для опису Ісусового співчуття вживається грецьке слово, перекладене як «змилосердився». Ось що про це слово говорить один вчений: «Воно описує... почуття, яке зворушує людину до глибини душі. У грецькій мові це найяскравіше слово, за допомогою якого можна виразити співчуття». Розгляньмо декілька ситуацій, коли сильне співчуття спонукало Ісуса до дій.

9, 10. а) Чому Ісус та його апостоли стали шукати безлюдного місця? б) Коли люди порушили спокій Ісуса, як він зреагував і чому?

9 Спонуканий відгукуватися на духовні потреби. Оповідь з Марка 6:30—34 показує, що́ передусім спонукувало Ісуса змилосерджуватися. Уявіть таку картину. Апостоли тішаться, бо тільки-но закінчили довгу проповідницьку подорож. Вони повертаються до Ісуса і з захопленням розповідають йому про все побачене й почуте. Але збирається великий натовп, і в апостолів та Ісуса не залишається навіть часу, щоб поїсти. Ісус, будучи спостережливим, помічає, що апостоли стомилися. Він каже до них: «Ідіть осібно самі до безлюдного  місця, та трохи спочиньте». Сівши у човен, вони пливуть через північний край Галілейського моря до спокійного місця. Натовп бачить, як вони відпливають. Ще інші чують про це. Усі ті люди біжать вздовж північного узбережжя і встигають прибути на другий бік раніше від апостолів!

10 Чи Ісус зажурився, що порушили його спокій? Зовсім ні! Побачивши тисячі людей, що чекали на нього, він був зворушений до глибини душі. Марко написав: «Він побачив багато народу,— і змилувався [«змилосердився», Хом.] над ними, бо були, «немов вівці, що не мають пастуха». І зачав їх багато навчати». Ісус усвідомлював, що кожен з присутніх має духовні потреби. Ці люди нагадували безпомічних заблуканих овець, що не мають пастуха, який би водив та захищав їх. Ісус розумів, що безсердечні релігійні провідники, які мали б бути дбайливими пастирями, занедбали простих людей (Івана 7:47—49). Він відчував жалість до цих знедолених, тому почав їх навчати «про Боже Царство» (Луки 9:11). Зверніть увагу: Ісус змилосерджувався над людьми навіть ще до того, як бачив їхню реакцію на своє навчання. Іншими словами, ніжне співчуття було не результатом його навчання, а причиною того, чому він навчав.

Він «простяг руку Свою, і доторкнувся до нього».

11, 12. а) Як ставилися до прокажених у біблійні часи, але як зреагував Ісус, коли до нього підійшов чоловік, «увесь укритий проказою»? б) Як міг вплинути на прокаженого дотик Ісуса і як це унаочнює випадок, що стався з одним лікарем?

11 Спонуканий звільняти людей від страждань. Люди з різними хворобами бачили, що Ісус співчуває їм, і тому тягнулися до нього. Особливо це видно з такого випадку. До Ісуса, за яким йшло багато людей, звернувся чоловік, «увесь укритий проказою» (Луки 5:12). У біблійні часи прокажених піддавали карантину, щоб захистити здорових від зараження (Числа 5:1—4). Проте пізніше провідники-рабини  почали безсердечно ставитись до прокажених і стали нав’язувати свої власні деспотичні правила *. Але зауважте, як поставився до прокаженого Ісус: «І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: «Коли хочеш,— Ти можеш очистити мене!» І змилосердився Він,— простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: «Хочу,— будь чистий!» І проказа зійшла з нього хвилі тієї» (Марка 1:40—42). Ісус знав, що прокажений не мав права навіть бути серед людей. Здавалося б, він мусив відіслати хворого, але Божий Син відчув такий жаль, що зробив щось нечуване — доторкнувся до нього!

12 Уявляєте, як почувався прокажений, коли Ісус доторкнувся до нього? Це унаочнює такий випадок. Доктор Пол Бренд, фахівець з прокази, розповів про одного прокаженого, якого лікував в Індії. Обстежуючи хворого, лікар поклав руку йому на плече і став пояснювати через перекладача, яке лікування той чоловік мав пройти. Прокажений несподівано розплакався. «Я сказав щось не те?» — запитав лікар. Перекладач запитав юнака його мовою і відповів: «Ні, лікарю. Він каже, що плаче, бо ви поклали руку йому на плече. До нього вже багато років ніхто не торкався». Для прокаженого з біблійної оповіді Ісусів дотик мав ще більше значення. Завдяки цьому єдиному доторку зникла хвороба, яка зробила цього чоловіка вигнанцем!

13, 14. а) Яку процесію зустрів Ісус коло міста Наїна і чому ця ситуація була вкрай сумною? б) Що зробив Ісус, спонуканий співчуттям до вдови з Наїна?

 13 Спонуканий розвіювати смуток. Ісус дуже переймався чужим горем. Розгляньмо, наприклад, розповідь з Луки 7:11—15. Це сталося приблизно через півтора року після початку Ісусового служіння. Якось, наблизившись до околиць галілейського міста Наїна, біля міських воріт він зустрівся з похоронною процесією. Ситуація була вкрай трагічною: помер юнак — єдиний син овдовілої жінки. Вона, очевидно, вже брала участь у подібній процесії, коли ховали її чоловіка. Цього разу помер син, який, мабуть, був її єдиною опорою. У натовпі людей, що йшли з жінкою, можливо, було більше, як зазвичай, музикантів, котрі грали тужливі мелодії, та плакальниць, які монотонно співали жалобних пісень (Єремії 9:16, 17; Матвія 9:23). А втім, Ісусів погляд зупинився на вбитій горем матері. Вона, безперечно, йшла коло мар, на яких несли тіло її сина.

14 Ісус «змилосердивсь» над зажуреною матір’ю. Він сказав їй заспокійливим голосом: «Не плач». Хоча його й не просили, він підійшов до мар і торкнувся до них. Носії і, мабуть, усі решта зупинились. Ісус промовив владним голосом до мертвого тіла: «Юначе, кажу тобі: встань!» Що ж було далі? «Мертвий устав, і почав говорити», начебто пробудився з глибокого сну! А тоді читаємо дуже зворушливі слова: «І його Він віддав його матері».

15. а) Який зв’язок між співчуттям та вчинками бачимо з біблійних розповідей про те, як змилосерджувався Ісус? б) Як наслідувати Ісусове співчуття?

15 Про що ми дізнаємося з цих розповідей? Зверніть увагу, що в кожному випадку співчуття та вчинки пов’язані між собою. Ісус не міг без жалю дивитися на горе людей, і його співчуття завжди супроводжувалося вчинками. Як нам наслідувати його приклад? Будучи  християнами, ми несемо обов’язок проповідувати добру новину та робити учнів. Передусім ми виконуємо це з любові до Бога. Але пам’ятаймо: у цій праці нами також має керувати співчуття. Коли, подібно до Ісуса, будемо співчувати людям, серце спонукуватиме нас робити все можливе, аби ділитися з ними доброю новиною (Матвія 22:37—39). А як виявляти співчуття до співвіруючих, які страждають чи тужать? Ми не в стані чудесним способом уздоровлювати фізичні недуги чи піднімати з мертвих. Однак можемо виявляти співчуття, виражаючи свою стурбованість чи надаючи необхідну допомогу (Ефесян 4:32).

«Отче, прости їм»

16. Як Ісус показав готовність прощати, навіть коли висів на стовпі мук?

16 Ісус досконало відображав любов свого Отця також тим, що був «готовий прощати» (Псалом 86:5НС). Ця готовність була очевидна навіть тоді, коли він висів на стовпі мук. Про що говорив Ісус, помираючи ганебною смертю, коли його руки та ноги були пробиті цвяхами? Чи він благав Єгову покарати тих, хто його страчував? Ні, перед смертю Ісус просив: «Отче, відпусти [«прости», Дерк.] їм,— бо не знають, що чинять вони» (Луки 23:34) *.

17—19. Як Ісус показав, що простив апостолу Петру, хоча той тричі відрікся від нього?

17 Ісусова готовність прощати зворушує ще більше,  коли читаємо, як він повівся з апостолом Петром. Немає потреби доводити, що Петро сильно любив Ісуса. В останню ніч Ісусового життя, 14 нісана, Петро сказав йому: «Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть». Але не минуло й декількох годин, як Петро аж три рази підтвердив, що не знає Ісуса! Біблія повідомляє, що сталося, коли він відрікся втретє: «Господь обернувся й подививсь на Петра». Надзвичайно пригнічений своїм тяжким гріхом, Петро, «вийшовши звідти... гірко заплакав». Пізніше того ж дня Ісус помер, і апостол, напевно, запитував себе: «Чи Господь простив мені?» (Луки 22:33, 61, 62).

18 Петрові не довелося довго чекати на відповідь. Вранці 16 нісана Ісус воскрес і, очевидно, у той же день відвідав Петра наодинці (Луки 24:34; 1 Коринтян 15:4—8). Чому Ісус виявив особливу увагу апостолу, який так легко відрікся від нього? Ймовірно, Божий Син хотів запевнити розкаяного Петра, що й далі любить та цінує його. Але щоб заспокоїти цього апостола, він зробив ще більше.

19 Згодом Ісус з’явився учням коло Галілейського моря. Того разу він тричі запитав Петра, котрий три рази відмовився від свого Господа, чи він любить його. На третє запитання апостол відповів: «Ти все відаєш, Господи,— відаєш Ти, що кохаю Тебе». Ісус, який читав серця, добре знав, що Петро любив його і мав до нього глибокі почуття. Але він дав можливість Петру підтвердити свою любов. Крім того, Ісус наказав цьому апостолу ‘пасти’ його «овець» (Івана 21:15—17). Раніше Петро отримав завдання проповідувати (Луки 5:10). Але тепер Ісус, виявивши надзвичайну довіру, доручив йому ще більший обов’язок — дбати про тих, що стануть Його послідовниками. Незабаром після того Ісус відвів Петрові важливу роль у діяльності учнів (Дії 2:1—41). Яке ж полегшення, напевно, відчув  Петро, довідавшись, що Ісус простив йому і далі довіряє!

Чи ви ‘пізнали Христову любов’?

20, 21. Як ми можемо повністю «пізнати Христову любов»?

20 Слово Єгови дуже гарно описує Христову любов. Але як нам відповідати на неї? Біблія заохочує «пізнати Христову любов, яка перевищує знання» (Ефесян 3:19). Як ми вже побачили, євангельські оповіді про життя та служіння Ісуса багато вчать нас про Христову любов. Але щоб повністю «пізнати Христову любов», потрібно не тільки дізнаватися про те, що розповідає про нього Біблія.

21 Грецьке слово, перекладене як «пізнати», означає навчитися «на практиці, з досвіду». Якщо ми виявляємо любов так, як Ісус,— безкорисливо жертвуємо собою задля інших, співчутливо відгукуємось на їхні потреби та прощаємо від усього серця,— то зможемо по-справжньому розуміти його почуття. Таким чином ми на власному досвіді ‘пізнаємо Христову любов, яка перевищує знання’. І ніколи не забуваймо: чим більше ми стаємо подібними до Христа, тим більше наближуємось до того, кого він досконало наслідував,— до нашого велелюбного Бога Єгови.

^ абз. 11 Рабинські правила забороняли підходити до прокаженого ближче, ніж на 4 лікті (приблизно 1,8 метра). Але якщо дув вітер, прокажений мав триматися на відстані щонайменше 100 ліктів (приблизно 45 метрів). У книжці «Мідраш Рабба» розповідається, що один рабин ховався від прокажених, а інший кидав у них камінням, аби вони трималися від нього подалі. Тому прокажені відчували глибокий душевний біль, будучи відкинутими, зневаженими та зайвими.

^ абз. 16 У декотрих стародавніх рукописах перша частина з Луки 23:34 пропущена. Але оскільки ці слова містяться в багатьох авторитетних джерелах, їх внесено у «Переклад нового світу» та в чимало інших перекладів. Очевидно, Ісус говорив про римських воїнів, які розп’яли його. Вони не знали, що роблять, бо не усвідомлювали, ким насправді був Ісус. Звичайно, релігійні провідники, які підбурювали до цієї страти, заслуговували набагато більшого осуду, бо діяли свідомо і зловмисно. Багато з них аж ніяк не могли отримати прощення (Івана 11:45—53).

Довідатися більше

Як зберігати дух саможертовності

Ми стикаємося з підступним ворогом, який може послабити наш дух саможертовності. Ця стаття допоможе розпізнати цього ворога і покаже, як за допомогою Біблії подолати його.