Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Вартова башта  |  серпень 2015

 ЖИТТЄПИС

Єгова дав мені більше, ніж я заслуговую

Єгова дав мені більше, ніж я заслуговую

Мені було всього 17, і я мав переживання та мрії, притаманні більшості підлітків. Я любив проводити час з друзями, плавати і грати у футбол. Але одного вечора моє життя повністю змінилося. Я їхав на мотоциклі і потрапив у жахливу аварію, внаслідок якої мені паралізувало все тіло від шиї до ніг. Це сталося близько 30 років тому, і я вже довгий час прикутий до ліжка.

Я виростав у місті Аліканте, що на східному узбережжі Іспанії, в неблагополучній сім’ї. Тому в дитинстві більшість свого часу я проводив на вулиці. Неподалік від мого дому була шиноремонтна майстерня. Там працював Хосе Марія, який став моїм другом. Він мав лагідну вдачу і дарував мені увагу, якої я не мав у сім’ї. У важкі хвилини він ставав для мене братом, хоча й був старшим аж на 20 років.

Хосе Марія почав вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Йому дуже подобалося досліджувати Писання, і він часто ділився зі мною біблійними істинами. Я слухав Хосе з поваги, але насправді мене це не цікавило. Моя голова була зайнята іншим. Тоді я навіть гадки не мав, наскільки все раптово зміниться.

ВИПАДОК, ЩО ЗМІНИВ МОЄ ЖИТТЯ

Я не люблю пригадувати ту аварію. Скажу лише, що був безглуздим і самовпевненим. В одну мить моє життя перевернулося з ніг на голову. З підлітка, сповненого сил, я раптово перетворився в паралізованого інваліда, прикутого до лікарняного ліжка. Змиритися з цим було неймовірно важко. Я постійно запитував себе: «Навіщо мені жити?»

Хосе Марія прийшов до мене в лікарню і відразу подбав про те, аби мене відвідували Свідки Єгови з місцевого збору. Їхні часті візити зворушили моє серце. Як тільки мене перевели з відділення інтенсивної терапії, я почав вивчати Біблію. Я дізнався правду про те, чому люди страждають та помирають і чому Бог допускає нещастя. Також я довідався, що Бог обіцяє чудове майбутнє, коли на землі житимуть досконалі люди і вже ніхто не скаже: «Я хворий» (Ісаї 33:24). Нарешті в моєму житті з’явилася справжня надія.

Після того як мене виписали з лікарні, я зробив швидкий поступ у вивченні Біблії. Я мав спеціальний інвалідний візок, тож міг відвідувати деякі зібрання Свідків Єгови і разом з ними брати участь у проповідуванні. П’ятого листопада 1988 року, коли мені було 20, я охрестився в спеціальній ванні. Бог Єгова допоміг мені повністю змінити погляд на життя. Як я міг йому віддячити?

 НЕ ЗУПИНЯЮСЯ ПОПРИ ОБМЕЖЕННЯ

Я вирішив не дозволяти своїм обставинам перешкоджати мені служити Єгові з усіх сил. Я прагнув рости духовно (1 Тимофія 4:15). Спочатку це було нелегко, адже рідним не подобалась моя нова віра. Але мене підтримували духовні брати і сестри. Вони зробили все необхідне, аби я не пропускав жодного зібрання і брав активну участь у праці проповідування.

На жаль, з часом стало очевидним, що я потребую кваліфікованого цілодобового догляду. Тому я почав шукати центр для людей з обмеженими можливостями і нарешті знайшов такий заклад у Валенсії, що за 160 кілометрів на північ від Аліканте. Він став моїм домом.

Я рішуче постановив ділитися своєю вірою з іншими попри те, що прикутий до ліжка

Я рішуче постановив нізащо не зупинятись у служінні Єгові. За пенсію та інші виплати я купив комп’ютер і попросив встановити його біля мого ліжка. Крім того, я придбав мобільний телефон. Тепер їх щоранку вмикає мій піклувальник. Аби працювати на комп’ютері, я маю джойстик, яким управляю підборіддям. А для того, щоб набирати літери на клавіатурі чи цифри на телефоні, я використовую спеціальну паличку, котру тримаю в роті.

За допомогою палички набираю номер на телефоні

Завдяки цим пристроям у мене є доступ до сайту jw.org і онлайн-бібліотеки Товариства «Вартова башта». Для мене ці знаряддя — справжній скарб. Дуже часто я годинами досліджую біблійні публікації і так щораз більше дізнаюся про Бога та його чудові риси. А коли я почуваюся самотнім або знеохоченим, то завжди знаходжу на нашому сайті те, що мене потішає.

За допомогою комп’ютера я слухаю програму зібрань та беру в них участь. Я можу давати коментарі, молитися від імені збору, виголошувати промови і навіть читати абзаци під час вивчення статті з «Вартової башти». Хоча я не маю змоги бути присутнім на зібраннях, усе ж відчуваю себе невід’ємною частиною свого збору.

Телефон і комп’ютер також допомагають мені проповідувати. Щоправда, я не можу, подібно до більшості Свідків Єгови, ходити від дому до дому, але це не стоїть мені на заваді. Послуговуючись цими пристроями, я можу ділитися своєю вірою з іншими. Я так люблю проповідувати по телефону, що старійшини попросили мене наглядати за проведенням кампаній свідчення по телефону. Такі кампанії є справжнім підбадьоренням для тих членів збору, які не мають змоги виходити з дому.

Проводжу біблійне вивчення

 Однак у моєму житті є не лише комп’ютер і телефон. Щодня мене відвідують мої друзі. Вони беруть з собою родичів і знайомих, котрі цікавляться Біблією. Часто друзі просять мене вести з ними обговорення. Також до мене приходять сім’ї, щоб разом зі мною провести своє сімейне поклоніння. Особливо мені подобається, коли дітки сідають біля мого ліжка і розповідають, чому вони люблять Єгову.

З друзями під час їхнього сімейного поклоніння

Я дуже вдячний усім, хто не забуває про мене. Часто в моїй кімнаті збирається багато друзів, які прибувають і зблизька, і здалека. Уявіть, як така увага та любов дивує працівників центру. Я кожного дня дякую Єгові за те, що він дозволив мені бути частиною такого прекрасного братства.

НЕ ЗДАЮСЬ

Коли при зустрічі хтось запитує мене про моє самопочуття, я просто кажу: «Я не здаюсь». Звичайно, боротьбу веду не тільки я. Незалежно від обставин і труднощів, усім християнам доводиться вести «добру боротьбу віри» (1 Тимофія 6:12). Що допомагає мені не здаватися стільки років? Я щодня молюсь до Єгови і дякую йому за те, що він наповнив моє життя змістом. Крім того, я намагаюся, наскільки це можливо, бути зайнятим у служінні Богові і постійно зосереджуюсь на тому, що чекає попереду.

Хосе Марія

Я часто думаю про новий світ і про те, що знову зможу бігати й стрибати. Деколи ми з моїм добрим другом Хосе Марією, який страждає на поліомієліт, жартуємо, уявляючи, як у Раю будемо бігати наввипередки. Я запитую його: «Хто переможе?», а він відповідає: «Та яка різниця. Головне, щоб ми там були».

Мені нелегко змиритися зі своїми обмеженнями. Один безглуздий учинок, скоєний в юності, дорого мені коштував. Усе ж я безмежно вдячний Єгові за те, що він не покинув мене. Він так багато мені подарував: велику духовну родину, жагу до життя, радість давання і прекрасну надію на майбутнє. Якщо коротко, то Єгова дав мені більше, ніж я заслуговую.