Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА БЕРЕЗЕНЬ 2015

Чи ви знаєте?

Чи ви знаєте?

Які переваги римське громадянство давало апостолу Павлу?

Павло заявив: «Я вимагаю суду цезаря!»

Людина, котра мала римське громадянство, користувалась певними правами і привілеями, які діяли на території цілої імперії. Громадянин Риму підкорявся законам римського права, а не законам провінційних міст. Коли проти нього висували обвинувачення, він міг погодитись, аби його справу розглядали згідно з місцевим законом, але все ще зберігав за собою право звернутися до римського суду. Якщо підсудному загрожувала смертна кара, він мав право апелювати до імператора.

З огляду на ці права Цицерон, римський політичний діяч першого сторіччя до н. е., заявив: «Зв’язувати римського громадянина — це злочин, бити його — лиходійство, вбити — майже те саме, що батьковбивство», тобто вбивство когось з батьків або близького родича.

Апостол Павло запопадливо проповідував по всій Римській імперії. Нам відомо, що він тричі скористався своїм римським громадянством: 1) коли сказав управителям міста Філіппи, що, побивши його, вони порушили його права; 2) коли повідомив про своє громадянство, аби уникнути бичування в Єрусалимі, і 3) коли подав апеляцію до цезаря, імператора Риму, щоб той особисто розглянув його справу (Дії 16:37—39; 22:25—28; 25:10—12).

Яку платню отримували пастухи у біблійні часи?

Клинописний договір про купівлю овець і кіз. приблизно 2050 рік до н. е.

Патріарх Яків 20 років доглядав отари свого дядька Лавана. Чотирнадцять років він працював за двох Лаванових дочок, а решту 6 років дядько платив йому тваринами з отари (Буття 30:25—33). У журналі «Огляд біблійної археології» (англ.) сказано, що про «угоди з пастухами, подібні до тої, яку Лаван уклав з Яковом, було добре відомо стародавнім письменникам і читачам біблійних текстів».

Доказом цього є давні договори, знайдені під час розкопок в Нузі, Ларсі та інших містах, що розташовувалися на території сучасного Іраку. Зазвичай договір укладали на один рік, від стриження до стриження. Пастухи зобов’язувались піклуватися про певну кількість тварин, вік і стать яких були чітко вказані. Через рік власник отари отримував умовлену кількість вовни, молочних продуктів, молодих тварин тощо. Надлишок пастух забирав собі.

Збільшення отари залежало від того, скільки овець було доручено пастуху. Сотня овець загалом могла народити 80 життєздатних ягнят. Пастух мав компенсувати будь-яку втрату. А це стимулювало його дбайливо доглядати довірену йому отару.