Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА КВІТЕНЬ 2014

Чи ви знаєте?

Чи ви знаєте?

Яким було життя рабів у Римській імперії?

Нашийник римського раба

У Римській імперії безліч людей ставало рабами внаслідок завоювань або викрадення. Полонених продавали, і зазвичай вони вже ніколи не поверталися до своїх домівок і сімей.

Багато рабів гинули від непосильної праці в копальнях, у той час як раби, котрі працювали на полі чи були домашньою прислугою, виконували значно легшу роботу. Рабу могли надягнути залізний нашийник. На самому нашийнику або на табличці, прикріпленій до нього, було написано, яку винагороду рабовласник обіцяв за повернення втікача. Тим, хто зробив кілька спроб втекти, випікали на чолі тавро, часто в формі букви «F» — початкової букви латинського слова «fugitivus», тобто «втікач».

Біблійна книга Филимона розповідає, що апостол Павло відіслав біглого раба Онисима до його господаря Филимона, який мав законне право суворо покарати втікача. Але Павло з любов’ю попросив свого близького друга Филимона «прийняти [Онисима] тепло» (Филимона 10, 11, 15—18).

Чому стародавня Фінікія славилася своїм пурпуровим барвником?

Давня Фінікія, що розташовувалася на території сучасного Лівану, славилася тирським пурпуром — барвником, який отримав свою назву на честь міста Тир. Соломон, цар стародавнього Ізраїлю, оздобив побудований ним храм «пурпуровою... [шерстяною] тканиною», яку виготовив майстер з Тира (2 Хронік 2:12, 13, переклад І. Хоменка).

У тогочасному світі тирський пурпуровий барвник вважався найдорожчим здебільшого тому, що його було важко виготовляти. Спочатку рибалки збирали велику кількість морських молюсків, мурексів *. Щоб виготовити фарбу лише для однієї речі, необхідно було до 12 000 молюсків. Їх відділяли від мушлі і вибирали залози, які виробляли барвник, а потім залози змішували із сіллю. Цю суміш упродовж трьох діб витримували на відкритому повітрі під променями сонця. Після цього її виливали в чан, накривали і кілька днів варили у морській воді на маленькому вогні.

Протягом сотень років, займаючись торгівлею і завойовуючи нові території, фінікійці залишалися головними в світі виробниками і постачальниками тирського пурпуру. Їхні стародавні вироби з пурпуру було знайдено по всьому Середземномор’ю, навіть у такому віддаленому на захід місті, як Кадіс (Іспанія).

^ абз. 8 Довжина їхніх мушель становить 5—8 сантиметрів.