Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА ЛИСТОПАД 2012

Життя у біблійні часи. Пастух

Життя у біблійні часи. Пастух

«Він отару Свою буде пасти, як Пастир, раменом Своїм позбирає ягнята, і на лоні Своєму носитиме їх» (ІСАЇ 40:11).

ПАСТУХИ згадуються десятки разів у Біблії — від першої книги, Буття, до останньої, Об’явлення (Буття 4:2; Об’явлення 12:5). Такі видатні чоловіки, як Авраам, Мойсей і цар Давид, були пастухами. Давид у своїх псалмах прекрасно описав обов’язки і клопоти доброго пастуха. У псалмі, який, як вважається, склав Асаф, Давида названо пастухом стародавнього Божого народу (Псалом 78:70—72).

У дні Ісуса випасання отар також було дуже важливим заняттям. Ісус назвав себе «добрим пастирем» і часто вчив людей глибоких істин на прикладі хорошого пастуха (Івана 10:2—4, 11). Навіть Всемогутній Бог Єгова порівнюється з пастухом (Псалом 23:1—4; Ісаї 40:10, 11).

Про яких тварин дбали пастухи? У чому полягала їхня робота? І чого ми можемо навчитися від цих працьовитих людей?

Вівці і кози

У стародавньому Ізраїлі пастухи випасали переважно сирійських курдючних овець, у яких були великі жирні хвости і густе хутро. Барани цієї породи мають роги, а вівці безрогі. Ці слухняні тварини покірно йдуть за пастухом і абсолютно  беззахисні перед негодою і хижаками.

Також пастухи дбали про кіз. Кози були повністю чорні або коричневі. Блукаючи скелястими схилами та общипуючи чагарники, вони часто ранили колючками свої довгі обвислі вуха.

Пастух постійно навчав овець і кіз слухатися його команд. Разом з тим добрий пастух з любов’ю дбав про свою отару, навіть давав тваринам імена, на які вони відгукувалися (Івана 10:14, 16).

Праця пастуха в різні пори року

Навесні пастух щодня виводив свою отару з кошари на пасовища неподалік села, щоб тварини могли пастися на свіжій соковитій траві. У цю пору року отара збільшувалася, тому що народжувались овечки і козенята. Також у цей час робітники зістригали з овець шерсть, яка виросла за зиму, і ця подія завжди супроводжувалася святкуваннями.

Не всі селяни мали багато овець. Тож вони наймали пастуха, який об’єднував кілька маленьких отар в одну. Було відомо, що наймані пастухи не дбали про тварин так, як ті, що пасли власних овець (Івана 10:12, 13).

Після того як з полів поблизу села збирали врожай, пастухи виводили туди овець, щоб ті пощипали молоді паростки і позбирали зерно, яке залишилося серед стерні. А коли приходила літня спека, пастухи вели свої отари до пасовищ на височині, де було прохолодніше. Вдень пастухи випасали отари на крутих зелених схилах, а вночі стерегли овець, які ночували у кошарах просто неба. Часом пастух заводив отару на ніч у печеру, захищаючи її від шакалів і гієн. Якщо темної ночі вівці лякалися виття гієни, пастух спокійним і лагідним голосом заспокоював їх.

Кожного вечора пастух перераховував овець і перевіряв, чи вони здорові. Вранці він скликав овець до себе, і вони йшли за ним на пасовище (Івана 10:3, 4). Обідньої пори пастух вів овець до ставків з прохолодною водою на водопій. Якщо ставки пересихали, він приводив отару до криниці і сам набирав воду.

Наприкінці посушливого сезону пастух деколи ішов з вівцями аж до приморських рівнин і долин. Коли починались  холодні дощі, він повертався з ними додому на зимівлю у закриті кошари. Якби тварини лишилися надворі, вони могли б загинути від злив, граду і снігу. З листопада і аж до весни пастухи не виводили отар на пасовища.

Спорядження пастуха

Одяг пастуха був простим, але міцним. Щоб захиститись від дощу і нічного холоду, він носив накидку з овечої шкіри хутром всередину. На тіло він вдягав туніку. Сандалі захищали ноги пастуха від гострого каміння і колючок, а голову він обвивав шерстяною тканиною.

До спорядження пастуха переважно входили такі речі: сума, тобто шкіряна сумка, в якій він носив їжу, наприклад хліб, оливки, сухі фрукти і сир; палиця, зазвичай один метр завдовжки, яка була досить грізною зброєю, бо мала на грубшому кінці гострий металевий наконечник; ніж; посох, на який пастух спирався під час ходьби чи підіймаючись вгору; бурдюк для води; розкладне шкіряне відро для набирання води з глибоких колодязів; праща, з якої він метав камінці мимо овець і кіз, щоб завернути їх до отари, а також з якої стріляв у хижаків, відлякуючи їх, і очеретяна сопілка, на якій він грав, щоб розважитися і заспокоїти отару.

За турботу пастуха отара віддячувалась, забезпечуючи його всім необхідним. Пастух завжди мав молоко та м’ясо, а вовну і шкіру міг виміняти на одяг і бурдюки. Козячу шерсть пряли, і виготовляли з неї тканину. Крім того, як овець, так і кіз використовували для жертвоприношень.

Приклад для наслідування

Добрі пастухи були працьовитими, надійними і сміливими. Захищаючи отару, вони навіть ризикували власним життям (1 Самуїла 17:34—36).

Тож не дивно, що Ісус і його учні говорили, що християнські наглядачі мають наслідувати пастухів (Івана 21:15—17; Дії 20:28). Подібно до добрих пастухів у біблійні часи, сьогодні наглядачі збору намагаються «пасти доручену [їм] Божу отару не з примусу, а добровільно, не через любов до нечесної наживи, а виявляючи завзяття» (1 Петра 5:2).