Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА ТРАВЕНЬ 2010

 Секрети щасливої сім’ї

Допомагайте дітям розвинути почуття відповідальності

Допомагайте дітям розвинути почуття відповідальності

Джордж *: «Щовечора повторювалась та сама історія. Перш ніж покласти свого чотирирічного сина Майкла спати, я вмовляв його зібрати іграшки, які він порозкидав по цілому домі. Майкл впадав в істерику, верещав та бешкетував. Іноді я не витримував і починав кричати, але від цього нам обом було погано. Я хотів, щоб він засинав спокійно, тому перестав наполягати і прибирав іграшки сам».

Емілі: «Моя 13-річна донька Дженні не могла зрозуміти вимоги вчительки щодо домашнього завдання. Прийшовши додому, вона плакала цілу годину. Я заохочувала Дженні попросити у вчительки допомоги, але донька не наважувалась, бо вважала її неприязною. Мені кортіло піти до школи і висловити вчительці все, що я про неї думаю. Хіба можна вганяти у сльози мою крихітку?!»

ЧИ ЗНАЙОМІ вам почуття Джорджа та Емілі? Батькам боляче, коли їхні діти засмучені або стикаються з проблемами. Цілком природно, що вони прагнуть захищати свою кровинку. Однак ситуації, подібні до описаних вище, є чудовою нагодою допомогти дітям розвинути почуття відповідальності. Звичайно, до навчання 4-річної дитини і 13-річного підлітка потрібен різний підхід.

Варто пам’ятати, що ви не зможете вічно оберігати дітей від життєвих негараздів. Настане час, коли дитина покине батька та мати і «нестиме власну ношу» обов’язків (Галатів 6:5; Буття 2:24). Щоб діти могли дати собі раду в житті, батькам треба виховувати в них такі риси, як саможертовність,  турботу про інших і почуття відповідальності. А це нелегке завдання!

На щастя, батьки можуть наслідувати Ісуса і брати за приклад те, як він поводився з учнями. Хоча Ісус не мав дітей, він успішно навчав своїх учнів. Він прагнув підготувати їх до праці, яку вони мали продовжити після його смерті (Матвія 28:19, 20). Подібно до Ісуса, батьки хочуть, аби їхні діти розвинули почуття відповідальності. Розгляньмо три чинники, які робили Ісусове навчання ефективним.

Будьте для дітей прикладом.

Наприкінці життя Ісус сказав учням: «Я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив» (Івана 13:15). Батьки теж мають пояснювати і на ділі показувати, як відповідально ставитись до своїх обов’язків.

Запитайте себе: «Чи я позитивно висловлююсь про свої обов’язки? Чи згадую, скільки радості я отримую, допомагаючи іншим? Чи, навпаки, нарікаю і порівнюю себе з тими, хто має начебто легше життя?»

Ми всі недосконалі і під тягарем обов’язків часом почуваємось виснаженими. Але пам’ятайте, що ваш добрий приклад допоможе дітям побачити, наскільки важливим є почуття відповідальності.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ. При нагоді беріть дитину з собою на роботу. Вона зрозуміє, яких зусиль ви докладаєте, щоб забезпечувати сім’ю. Коли можливо, виконуйте разом з дитиною якусь добровільну громадську працю. Розповідайте про радість, яку ви отримуєте від цього (Дії 20:35).

Майте розсудливі вимоги.

Ісус збирався доручити учням певні обов’язки, але розумів, що вони зможуть виконувати їх не відразу. Якось він промовив до учнів: «Я ще стільки всього маю сказати вам, але тепер цього для вас буде забагато» (Івана 16:12). Ісус не очікував, що учні робитимуть усе самостійно, без його підтримки. Спочатку він присвячував багато часу для їхнього навчання і лише потім, коли учні були добре підготовлені, дав їм завдання, яке вони могли виконати самі.

Батьки також не повинні сподіватись, що їхні діти виконуватимуть обов’язки, до яких вони ще не готові. І все ж, у міру того як діти підростатимуть, батьки мають доручати їм посильні завдання. Наприклад, їм слід вчити дитину дбати про особисту гігієну, прибирати свою кімнату, бути пунктуальною і розумно витрачати гроші. Коли дитина йде до школи, батьки мають пояснити, що тепер у неї з’явиться ще один важливий обов’язок — сумлінно вчитися.

Важливо, щоб батьки не лише ставили перед дитиною вимоги, але й допомагали їх виконувати. Джордж, згаданий на початку, зрозумів, чому Майкл не хотів прибирати іграшки: завдання здавалось хлопчику непосильним. Джордж каже: «Я вирішив не змушувати Майкла збирати іграшки, натомість показав йому, як це робити крок за кроком».

Джордж розповідає: «Насамперед я визначив час, в який щовечора слід було складати іграшки. Крім того, я допомагав Майклу, і ми послідовно прибирали кожну частину кімнати. Я перетворив завдання на гру: ми змагалися, хто швидше впорається з роботою. Незабаром прибирання іграшок перед сном стало обов’язковим ритуалом. Я пообіцяв сину, що коли він швидко позбирає іграшки, то на ніч я прочитаю йому не одну казочку, а дві.  Якщо ж він зволікатиме, то казка буде короткою».

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ. Поміркуйте, який внесок могла б робити кожна дитина у виконання хатніх справ. Запитайте себе: «Чи я досі роблю за дітей те, що вони вже можуть робити самі?» Якщо так, то почніть залучати їх до праці і навчіть виконувати її самостійно. Чітко поясніть, що те, як вони зроблять свою роботу, матиме відповідні наслідки — добрі чи погані. Не забувайте винагородити дитину або, навпаки, покарати її.

Давайте чіткі вказівки.

Ісус, як кожен хороший вчитель, розумів, що знання найкраще засвоюються тоді, коли їх застосовують. Наприклад, побачивши, що учні достатньо підготовлені для проповідування, Ісус «послав їх перед себе по двоє в кожне місто й місцевість, куди сам мав піти» (Луки 10:1). Проте він не лише доручив їм завдання, але й дав чіткі вказівки, як його виконувати (Луки 10:2—12). Коли учні повернулись і розповіли про свої успіхи, Ісус похвалив та підбадьорив їх (Луки 10:17—24). Він висловив своє схвалення і показав, що вірить у їхні сили.

Як ви реагуєте, коли ваша дитина отримує нові обов’язки? Чи берете увесь тягар на себе, намагаючись оберегти її від розчарування, страху або невдачі? Зрозуміло, що саме такою може бути перша реакція.

Однак подумайте, як впливає на дитину те, що ви кожного разу її «рятуєте». Чи виявляєте ви цим свою впевненість в її силах? Чи, навпаки, показуєте, що вона безпорадне дитя, повністю залежне від вас?

А як Емілі допомогла доньці подолати проблему? Вона вирішила не втручатись і заохотила Дженні самій поговорити з вчителькою. Вони склали список запитань і обміркували, коли Дженні буде краще підійти до неї. Емілі і Дженні навіть прорепетирували цю розмову. «Донька поборола страх і поговорила з учителькою,— каже Емілі.— Вчителька похвалила Дженні за ініціативу. Донька пишалася собою, а я пишалася нею».

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ. Запишіть проблему, з котрою стикнулась ваша дитина. Поряд занотуйте, як їй допомогти (пам’ятайте, що, «рятуючи» дитину, ви не вирішите проблему). Обговоріть кроки, які слід зробити. Прорепетируйте можливі ситуації. Запевніть дитину у тому, що їй під силу подолати цю трудність.

Якщо ви завжди оберігаєте дитину від проблем, вона ніколи не навчиться давати собі раду в житті. Допоможіть дитині розвинути почуття відповідальності. Це один з найцінніших подарунків, який ви можете їй дати.

^ абз. 3 Імена змінено.

ЗАПИТАЙТЕ СЕБЕ:

  • Чи ставлю я розсудливі вимоги до своєї дитини?

  • Чи я навчаю її словом і прикладом, як досягти успіху?

  • Коли я востаннє хвалив чи підбадьорював свою дитину?