Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Вартова башта  |  Квітень 2010

Чи Біблія розкриває всю правду про Ісуса?

Чи Біблія розкриває всю правду про Ісуса?

Чи може бути, що Ісус не помер на Голгофі, а вижив? Чи одружився він з Марією Магдалиною і чи мав з нею дітей? А може, він був містиком-аскетом, який відкидав усі тілесні задоволення? Чи навчав Ісус ідей, які відрізняються від біблійних учень?

ОСТАННІМ часом такі погляди стали дуже поширені. Особливої популярності вони набули завдяки сучасним романам і кінофільмам. Крім того, з’явилося чимало публікацій про апокрифічні писання II і III століть н. е. Ці писання нібито висвітлюють факти з Ісусового життя, які Євангелія замовчують. Чи можна довіряти апокрифам? Чи Біблія розкриває всю правду про Ісуса?

Аби з’ясувати це, розгляньмо три питання. Хто і коли написав Євангелія? Хто і як уклав біблійний канон *? За  яких умов були написані апокрифи та чим вони відрізняються від канонічних писань?

Хто і коли написав Християнські Грецькі Писання?

За деякими джерелами, Євангеліє Матвія з’явилося всього через вісім років після смерті Ісуса, приблизно 41 року н. е. Багато вчених називають пізнішу дату, однак всі погоджуються, що написання Християнських Грецьких Писань було завершено протягом I століття.

У той час очевидці Ісусової смерті і воскресіння були ще живі. Вони могли підтвердити достовірність євангельських оповідей та викрити будь-які неточності. Професор біблеїстики Фредерік Брюс зауважує: «Однією з сильних сторін проповідування апостолів є те, що вони впевнено посилалися на факти, які вже були відомі слухачам. Вони казали не тільки: “Ми цьому свідки”, але також: “Ви й самі знаєте” (Дії 2:22)».

Апостол Павло здійснював чудеса і навіть воскресив людину. Це доводить, що ним керував Божий святий дух. Отже, написані Павлом книги теж були натхнені Богом

Серед тих, хто написав Християнські Грецькі Писання, були деякі апостоли Ісуса. Вони та інші укладачі Біблії, як-от Яків, Юда і, очевидно, Марко, були свідками заснування християнського збору в день П’ятидесятниці 33 року н. е. Усі ці чоловіки, а згодом і Павло, підтримували керівний орган того збору. До керівного органу належали апостоли і старійшини в Єрусалимі (Дії 15:2, 6, 12—14, 22; Галатів 2:7—10).

Ісус доручив своїм послідовникам розпочату ним працю проповідування і навчання (Матвія 28:19, 20). Він навіть сказав: «Хто слухає вас, той слухає і мене» (Луки 10:16). Крім того, Ісус пообіцяв учням, що святий дух, Божа діюча сила, додаватиме їм сил, аби виконувати це завдання. І коли з’явилися книги, написані апостолами або іншими чоловіками, якими керував Божий святий дух, то перші християни визнали авторитетність цих писань.

Деякі з тих, хто писав Біблію, підтверджували, що іншими укладачами теж керував Бог і що їхні книги достовірні. Наприклад, апостол Петро говорив про листи Павла як про невід’ємну частину «решти Писань» (2 Петра 3:15, 16). Павло у свою чергу визнавав, що апостоли й інші християнські пророки були натхнені Богом (Ефесян 3:5).

Отже, існують вагомі докази достовірності Євангелій. Це не збірка легенд і казок, а правдива історія, яку вірні чоловіки записали під Божим натхненням і в основі якої лежать розповіді очевидців.

Хто уклав канон?

Дехто стверджує, що канон Християнських Грецьких Писань був укладений через кілька століть після їх написання і що це зробила церква, яка отримала владу за днів правління імператора Константина. А втім, факти свідчать про інше.

Наприклад, професор Оскар Скарсуне, який вивчає історію церкви, зауважує: «Ані церковний собор, ані якась окрема людина не вирішували, які писання увійдуть до Нового Завіту... Критерії були досить прості і логічні: писання з I століття, створені апостолами та іншими християнами, вважали достовірними. Усі писання, листи чи так звані євангелія, що з’явилися пізніше, до канону не зараховували... Процес укладення канону був завершений ще до того, як Константин наділив  церкву владою. Новий Завіт нам подарувала не ця панівна церква, а церква переслідуваних мучеників».

Ось що каже доцент Кен Бердінг, який займається науковим дослідженням Християнських Грецьких Писань: «Церква не укладала канону, вона радше визнала книги, які для християн завжди були Словом Бога».

Однак ті скромні християни I століття не визначали, котрі книги мали увійти до канону. Як видно з Біблії, на це вплинув інший чинник — більш важливий і могутній.

Біблія розповідає, що у перші десятиліття після заснування християнського збору учні Христа отримували дари духу. Одним з них була «здатність розпізнавати, які слова справді натхнені» (1 Коринфян 12:4, 10). Отже дехто з християн мав надприродну здатність розуміти, які вислови походили від Бога, а які ні. Тож сьогодні ми можемо бути впевнені, що до Біблії увійшли лише натхнені Богом Писання.

Безумовно, канон був укладений під дією Божого святого духу і затверджений у той ранній період християнства. З другої половини II століття н. е. певні автори почали писати про канонічність біблійних книг. Однак вони не укладали канону, а лише посилались на нього як на збірку книг, яку Бог затвердив через обраних представників за допомогою свого духу.

Канонічність Грецьких Писань також засвідчують давні рукописи. Існує понад 5000 манускриптів мовою оригіналу, і деякі з них датуються II—III століттями н. е. На початку нашої ери саме ці писання, а не апокрифи, вважали достовірними, тому їх часто переписували і широко розповсюджували.

Проте найважливішим доказом є внутрішня гармонія самої Біблії. Будь-яка канонічна книга має узгоджуватись із «взірцем здорових слів», записаних у решті Святого Письма (2 Тимофія 1:13). Вона має заохочувати читачів любити Єгову, служити і поклонятись йому. Канонічні писання повинні застерігати від забобонів, контакту з демонами і поклоніння твориву, а не Творцю. Вони мають бути історично точними, містити правдиві  пророцтва та спонукувати читачів любити ближніх. Саме такими є Християнські Грецькі Писання. А що сказати про апокрифи?

Разюча відмінність

Апокрифи відрізняються від канонічних писань. Вони з’явилися значно пізніше, починаючи з середини II століття н. е. Те, як ці книги змальовують життя Ісуса і християнство, не узгоджується з натхненою Богом біблійною оповіддю.

Наприклад, в апокрифічному Євангелії від Фоми Ісусу приписується кілька дивних висловлювань, серед яких обіцянка перевтілити Марію у чоловіка, аби вона змогла ввійти в небесне Царство. А Євангеліє Дитинства (від Фоми) каже, що Ісус був підлим хлопцем, і через нього загинула дитина. В апокрифічних Діяннях Павла і в Діяннях Петра засуджуються будь-які статеві стосунки. Там навіть сказано, що апостоли змушували жінок розходитися зі своїми чоловіками. Євангеліє від Юди розповідає, що Ісус висміював учнів, коли ті молились перед їдою. Такі історії суперечать тому, що записано в канонічних книгах (Марка 14:22; 1 Коринфян 7:3—5; Галатів 3:28; Євреїв 7:26).

Чимало апокрифічних книжок відображають погляди гностиків, які поширювали ідею, що Творець, Єгова,— злий Бог. Гностики не вірили у воскресіння. Вони також вважали, що все матеріальне і тілесне є злом, а шлюб та дітонародження походять від Сатани.

Авторство деяких апокрифів приписують відомим біблійним персонажам. А втім, для цього немає підстав. Хтось може твердити, що за хитрою змовою ці книги було вилучено з Біблії. Але ось що каже Монтаґ Джеймс, який займається вивченням апокрифів: «Немає потреби шукати того, хто вилучив їх з Нового Завіту: вони самі себе вилучили».

Біблія передрекла відступництво

У канонічних писаннях міститься багато попереджень про відступництво, яке мало зародитися в християнському зборі. Воно, по суті, виникло ще у I столітті, але апостоли стримували його поширення (Дії 20:30; 2 Фессалонікійців 2:3, 6, 7; 1 Тимофія 4:1—3; 2 Петра 2:1; 1 Івана 2:18, 19; 4:1—3). Ці біблійні перестороги допомагають зрозуміти, чому після смерті апостолів з’явилося стільки писань, які суперечать вченням Ісуса.

Звичайно, вчені та історики можуть високо цінувати апокрифічні рукописи, оскільки вони є дуже давніми. Однак поміркуйте над таким прикладом. Уявіть, що вчені збирають стоси друкованого матеріалу, який повирізали з жовтої преси та з видань екстремістських релігійних течій. Вони замуровують усе це в підвалі. Минає 1700 років, і вирізки знаходять. Чи будуть вони тоді надійним і правдивим джерелом інформації? Чи брехня і нісенітниці з тих газет стануть правдою лише тому, що ці папери дуже старі? Звісно, що ні!

Хіба твердження, ніби Ісус одружився з Марією Магдалиною, та подібні історії з апокрифів не нагадують пліток з жовтої преси? Навіщо вірити таким сумнівним розповідям, якщо є достовірне джерело інформації? Усе, що Бог хотів повідомити нам про свого Сина, записано в Біблії — історичному документі, якому можна довіряти.

^ абз. 4 Слово «канон» стосується збірки біблійних книг, котрі містять переконливі докази того, що вони натхнені Богом. До канону входить 66 книг, кожна з яких становить невід’ємну частину Божого Слова.