Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЛИСТОПАД 2015

 З НАШОГО АРХІВУ

«Ніщо в цьому світі не повинне зупинити вас»

«Ніщо в цьому світі не повинне зупинити вас»

ПАРИЖ, весна 1931 року. Перед входом до відомого концертного залу «Плеєль» юрмляться люди, які приїхали з 23 країн. З великих таксі виходять гарно вдягнені пасажири. Невдовзі в головному залі зібралося майже 3000 людей. Вони прийшли не на концерт. Вони прийшли послухати Джозефа Рутерфорда, який тоді брав провід у нашій праці проповідування. Його потужні промови перекладають французькою, німецькою і польською. Сильний голос брата Рутерфорда лунає по всьому залі.

Конгрес у Парижі став поворотним пунктом у праці проповідування про Царство на теренах Франції. Брат Рутерфорд заохотив делегатів з різних країн — зокрема молодих християн — служити колпортерами у Франції. Джон Кук, юний вісник з Англії, назавжди запам’ятав хвилюючий заклик: «Молоді люди, ніщо в цьому світі не повинне зупинити вас від колпортерської праці!» *

Окрім Джона Кука, який пізніше став місіонером, на заклик «прийти до Македонії» відгукнулося багато інших вісників (Дії 16:9, 10). Кількість колпортерів у Франції зросла з 27 у 1930 році до 104 у 1931-му — винятковий зріст лише за один рік. Але більшість із цих піонерів не розмовляли французькою. Як вони давали собі раду з мовним бар’єром, мізерними статками та самотністю?

МОВНИЙ БАР’ЄР

Колпортери з-за кордону покладалися на картки зі свідченням, які за них розповідали людям про надію на Царство. Ось що пригадує один німецькомовний брат, котрий сміливо проповідував у Парижі: «Ми знали, що наш Бог сильний. Серце в нас мало не вискакувало з грудей, але не від страху перед людиною, а від того, що ми боялися забути коротку фразу: “Вулє-ву лір сетт карт, сіль ву плє?” [“Прочитайте, будь ласка, цю картку”]. Ми були переконані, що наша праця справді важлива».

Перші колпортери їздили велосипедами і мотоциклами, поширюючи добру новину у Франції

Під час проповідування у багатоквартирних будинках колпортери часто зазнавали протидії від консьєржів. Якось дві сестри з Англії, котрі дуже погано знали французьку, зіткнулися віч-на-віч з розлюченим консьєржем. Він запитав їх, кого вони шукають. Намагаючись його заспокоїти, сестра помітила на одних дверях маленьку емальовану табличку з написом: «Tournez le bouton» [«Натисніть на дзвінок»]. Вона подумала, що це ім’я господаря, і бадьоро сказала: «Ми прийшли до мадам Турне лє бутон!» Тож хороше почуття гумору стало цим ревним колпортерам у великій пригоді.

 МІЗЕРНІ СТАТКИ ТА САМОТНІСТЬ

У 1930-х роках більшості жителів Франції доводилося жити в дуже бідних умовах, і колпортери з-за кордону не були винятком. Мона Бжоска, англомовна сестра, поділилася своїми спогадами про те, як їй з напарницею жилося в ті часи. Вона розповіла: «Зазвичай наші умови проживання були вкрай простими. Особливо важко було обігріти помешкання взимку. Часто ми були змушені жити у дуже холодній кімнаті — такій холодній, що зранку треба було пробивати лід у глеку, аби вмитися». Чи тих піонерів знеохочували незручні умови? Анітрохи. Їхні почуття добре передають слова одного з них: «Ми не мали нічого, але нам нічого і не бракувало» (Матв. 6:33).

Піонери з Англії, які відвідали конгрес 1931 року в Парижі

Цим відважним колпортерам також доводилось жити далеко від рідних та одновірців, і вони почувалися самотніми. На початку 1930-х років кількість вісників Царства у Франції не перевищувала 700, і більшість із них були розкидані по всій країні. Що допомогло цим колпортерам зберігати радість? Мона, котра разом з партнеркою стикнулася з цією трудністю, розказувала: «Ми долали самотність, регулярно вивчаючи разом публікації Товариства. В ті дні ми не робили повторних відвідин і не проводили домашніх біблійних вивчень, тож вечорами в нас був час писати листи нашим рідним, а особливо іншим піонерам. В листах ми ділилися своїми випадками і зміцнювали одні одних» (1 Фес. 5:11).

Попри труднощі ті саможертовні колпортери зберігали позитивний погляд. Це видно з листів, які вони присилали до філіалу. Дехто з них описував свої враження, коли вже минули десятиліття з часу їхнього служіння у Франції. Згадуючи ті часи, Енні Креджин, помазана сестра, яка зі своїм чоловіком об’їздила Францію вздовж і впоперек у 1931—1935 роках, написала: «Наше життя було дуже щасливе і багате на події. Ми, піонери, трудилися згуртовано. Як сказав апостол Павло, “я посадив, Аполлос поливав, але зрощував Бог”. Просто чудово, що багато років тому ми могли допомагати людям» (1 Кор. 3:6).

Ті перші колпортери залишили гарний приклад витривалості й ревності для всіх, хто хоче розширити своє служіння. Сьогодні у Франції приблизно 14 000 сталих піонерів. Багато з них служить в іншомовних групах і зборах *. Як і їхні попередники, вони нічому в цьому світі не дозволяють зупинити їх! (З нашого архіву у Франції).

^ абз. 4 Дізнатись про працю проповідування серед польських іммігрантів у Франції можна зі статті «Єгова привів вас у Францію, щоб ви пізнали правду» («Вартова башта» за 15 серпня 2015 року).

^ абз. 13 У 2014 році під наглядом французького філіалу понад 900 іншомовних зборів і груп допомагали щирим людям знайти правду, проповідуючи їм 70 мовами.