Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЛИПЕНЬ 2015

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Росії

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Росії

У 1991 році Свідки Єгови в Росії надзвичайно раділи, адже тоді було знято довготривалу заборону на їхню діяльність і вони отримали офіційне визнання. У той час мало хто міг уявити, що кількість Свідків тут зросте вдесятеро і становитиме приблизно 170 000. Серед цих наполегливих проповідників Царства є Свідки з-за кордону, які переїхали в Росію, щоб допомагати на духовних жнивах (Матв. 9:37, 38). Довідаймось про кількох з них.

ОХОЧІ БРАТИ ДОПОМАГАЮТЬ ЗМІЦНЮВАТИ ЗБОРИ

Коли в Росії було знято заборону, Метью з Великобританії мав 28 років. На конгресі того року в одній з промов наголошувалось на тому, що збори в Східній Європі потребують допомоги. Для прикладу промовець згадав збір у Санкт-Петербурзі (Росія), в якому був лише один служитель збору і не було жодного старійшини. Все ж вісники проводили кілька сотень біблійних вивчень. «Після промови,— каже Метью,— я не переставав думати про Росію, тож у молитвах я розповідав Єгові про своє бажання переїхати туди». Цей брат заощадив трохи грошей, продав більшість свого майна і 1992 року переїхав до Росії. Що ж було далі?

Метью

Метью розповідає: «Мені важко давалася мова, я не міг вести глибоких духовних обговорень». Крім того, нелегко було знайти житло. «Навіть не пам’ятаю, скільки разів мені доводилося негайно переїжджати з однієї квартири на іншу». Незважаючи на всі ці труднощі, Метью говорить: «Рішення переїхати до Росії було найліпшим рішенням у моєму житті». Він пояснює: «Служачи тут, я навчився більше покладатися на Єгову і багато в чому я бачив його руку». Згодом Метью призначили старійшиною і спеціальним піонером, тепер він служить у філіалі коло Санкт-Петербурга.

У 1999 році Хіроо у віці 25 років закінчив Школу удосконалення служіння в Японії. Один з викладачів заохотив його служити в іншомовному  полі. Хіроо колись чув про велику потребу в Росії і почав вивчати російську мову. До того ж він зробив інший практичний крок. «Я на півроку поїхав до Росії,— каже Хіроо.— Оскільки зими тут суворі, я поїхав у листопаді, аби побачити, чи зможу витримати холод». Переживши зиму, він повернувся в Японію, де вів дуже просте життя, щоб заощадити грошей і переїхати до Росії — цього разу назавжди.

Хіроо і Світлана

Хіроо живе в Росії вже 12 років. Він служив у кількох зборах, іноді він був єдиним старійшиною у зборі, в якому налічувалось понад 100 вісників. Кожного тижня Хіроо проводив більшість пунктів програми службового зібрання, Школу теократичного служіння, вивчення «Вартової башти» і п’ять книговивчень. Крім того, він робив багато пастирських відвідин. Пригадуючи ті роки, Хіроо каже: «Я з великою радістю допомагав братам і сестрам зростати духовно». Як вплинуло на нього служіння там, де є більша потреба? Він говорить: «Перед тим як поїхати в Росію, я служив старійшиною і піонером. Приїхавши в цю країну, я, здається, розвинув зовсім нові стосунки з Єговою. Я навчився більше покладатися на Єгову в усіх сферах мого життя». У 2005 році Хіроо одружився зі Світланою, і разом вони продовжують служити піонерами.

Майкл та Ольга разом з Мариною і Метью

Метью, якому 34, і його 28-річний брат Майкл з Канади відвідали Росію. Їх вразило, що так багато зацікавлених приходило на зібрання, а братів, які проводили б зібрання, не вистачало. Метью зауважує: «На зібрання у зборі, який я відвідував, приходило 200 осіб, але зібрання проводив лише один літній старійшина й один молодий служитель збору. Побачене спонукало мене переїхати в Росію, щоб допомагати братам». Тож він переїхав туди 2002 року.

Через чотири роки до Росії приїхав Майкл і побачив, що й далі існувала велика потреба в братах. Він був служителем збору, тому його призначили дбати про рахунки, літературу і територію. Йому також доручили обов’язки, які зазвичай виконує секретар збору. Крім того, він виголошував публічні промови і допомагав в організації конгресів та в будівництві Залів Царства. По суті, навіть сьогодні збори все ще потребують допомоги. Хоча нелегко виконувати чимало обов’язків, Майкл, який тепер служить старійшиною, каже: «Мені приносить велике задоволення те, що я допомагаю братам. Це найліпший спосіб життя!»

До речі, Метью одружився з Мариною, а Майкл — з Ольгою. Ці пари разом з багатьма іншими охочими служителями і далі сприяють зростанню зборів.

РЕВНІ СЕСТРИ ДОПОМАГАЮТЬ НА ЖНИВАХ

Тетяна

У 1994 році, коли Тетяні було 16, в її зборі в Україні почали служити шість спеціальних піонерів з Польщі, Словаччини і Чехії. З теплотою вона говорить про них: «Ці ревні піонери були доступні і сердечні, вони добре знали Біблію». Тетяна бачила, як Єгова благословляв їхній дух саможертовності, і казала собі: «Я хочу бути подібною до них».

Приклад цих піонерів спонукав Тетяну їздити під час шкільних канікул разом з іншими на віддалені території в Україні та Білорусі — там, де ще не проповідували Свідки. Їй настільки подобались ті проповідницькі подорожі, що вона вирішила розширити своє служіння, переїхавши в Росію. Спочатку вона поїхала на короткий час, щоб відвідати сестру, котра раніше переїхала туди з-за кордону. Крім того, Тетяна хотіла знайти там роботу, завдяки якій могла б служити піонеркою. Згодом, у 2000 році, вона переїхала в Росію. Чи така зміна була важкою для неї?

 Тетяна розповідає: «Оскільки я не могла собі дозволити орендувати цілу квартиру, мені доводилось винаймати одну кімнату в помешканні, де жили інші. Такі умови були нелегкі. Іноді я думала про повернення додому. Але завдяки допомозі Єгови я завжди розуміла: якщо буду залишатися в цьому служінні, то отримаю рясні благословення». Нині Тетяна служить у Росії місіонеркою. Вона зробила висновок: «За всі роки, прожиті в іншій країні, я здобула безцінний досвід і багато друзів. А понад усе, моя віра впродовж тих років постійно зміцнювалась».

Масако

Масако з Японії, якій тепер за 50, все життя мріяла служити місіонеркою, але на заваді стояли проблеми зі здоров’ям. Усе ж, коли її здоров’я трохи поліпшилось, вона вирішила переїхати до Росії, щоб допомагати у праці жнив. Хоча Масако було важко знайти відповідне житло й постійну роботу, вона змогла утримувати себе в піонерському служінні, даючи уроки японської мови та працюючи прибиральницею. Що допомогло їй продовжувати служіння?

Аналізуючи 14 років служіння у Росії, Масако говорить: «Радість, яку я відчуваю в служінні, компенсує будь-які труднощі в житті. Проповідування в територіях, де є більша потреба в проповідниках Царства, робить моє життя активним і цікавим». Вона веде далі: «На власному досвіді я бачила, як упродовж років Єгова забезпечував мене їжею, одягом і житлом. Це просто сучасне чудо!» Масако служила не тільки в Росії, де є велика потреба у вісниках, але й брала участь у праці жнив на території Киргизстану. Вона співпрацювала з групами, зібрання яких проводяться англійською, китайською та уйгурською мовами. Сьогодні Масако служить піонеркою в Санкт-Петербурзі.

СІМ’Ї НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ Й ОТРИМУЮТЬ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Інга і Михайло

Через економічну нестабільність сім’ї нерідко переїжджають в інші країни, щоб поліпшити свій матеріальний стан. А втім, подібно як Авраам і Сарра в давні часи, декотрі сім’ї переїжджають за кордон заради духовних цілей (Бут. 12:1—9).  Приміром, Михайло та Інга, подружжя з України, переїхали в Росію 2003 року. Невдовзі вони знайшли людей, які шукали біблійну правду.

Михайло розповідає: «Одного разу ми проповідували в території, де ще не було Свідків. Старший чоловік відчинив двері й запитав: “Ви проповідники?” Коли ми підтвердили це, він сказав: “Я знав, що ви колись прийдете. Неможливо, щоб не виконалися Ісусові слова”. Тоді цей чоловік процитував Матвія 24:14». Михайло додає: «У цій території ми також знайшли групу приблизно з десятьох баптисток, щирих жінок, які були спраглі правди. Вони мали книжку “Жити вічно” і за її допомогою кожних вихідних вивчали Біблію. Чимало годин ми відповідали на їхні запитання, разом співали пісні Царства, а потім пообідали. У мене залишились дуже приємні спогади про той візит». Михайло та Інга визнають, що завдяки служінню там, де є більша потреба у вісниках Царства, вони наближаються до Єгови, поглиблюють свою любов до людей і мають духовно багате життя. Сьогодні вони виконують районне служіння.

Оксана, Олексій та Юрій

У 2007 році Юрій та Оксана, подружжя з України, яким зараз коло 35, а їхньому синові, Олексію, 13, відвідали філіал у Росії. Там вони побачили карту цієї країни, на якій були зображені великі терени непризначеної території. «Побачивши карту,— каже Оксана,— ми ще більше усвідомили, що в Росії існує велика потреба у проповідниках Царства. Це допомогло нам зважитись на переїзд». А що ще їм допомогло? Юрій говорить: «Такі статті з наших публікацій, як, наприклад, “Чи ти можеш служити у закордонному полі?”, були дуже практичними *. Ми відвідали місцевість у Росії, в яку нам порадив переїхати філіал, і намагалися там знайти житло й роботу». У 2008 році вони перебралися до Росії.

Спочатку було важко знайти роботу, також їм довелося кілька разів переїжджати з квартири на квартиру. Юрій розповідає: «Аби не знеохотитись, ми часто молилися і далі проповідували, покладаючись на Єгову. Ми відчули, як Єгова дбає про нас, коли ми ставимо справи Царства на перше місце. Таке служіння зміцнило нашу сім’ю» (Матв. 6:22, 33). А як служіння там, де є більша потреба, вплинуло на Олексія? «Воно справило на нього позитивний вплив,— ділиться Оксана.— У дев’ять років він присвятився Єгові й охрестився. Олексій розуміє, що існує велика потреба у вісниках Царства, тому під час шкільних канікул служить допоміжним піонером. Ми надзвичайно тішимося, що він любить служіння і виявляє ревність». Нині Юрій та Оксана служать спеціальними піонерами.

«Я ЛИШЕ ШКОДУЮ, ЩО НЕ ЗРОБИВ ЦЬОГО РАНІШЕ»

Як чітко видно з висловлювань цих «жниварів», щоб переїхати в іншу територію і розширити своє служіння, необхідно повністю покладатися на Єгову. Безперечно, ті, хто служить там, де є більша потреба, мають труднощі в новій території, але вони теж відчувають велику радість, доносячи добру новину людям, які відгукуються на звістку Царства. Чи ти можеш допомагати на жнивах у території, де все ще існує велика потреба у вісниках Царства? Якщо ти вирішиш зробити це, то почуватимешся, як Юрій, котрий сказав про своє рішення переїхати в іншу територію: «Я лише шкодую, що не зробив цього раніше».

^ абз. 20 Дивіться «Вартову башту» за 15 жовтня 1999 року, сторінки 23—27.