Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ТРАВЕНЬ 2015

 ЖИТТЄПИС

Перша любов додає мені сил

Перша любов додає мені сил

БУВ початок літа 1970 року. Я лежав у госпіталі у Веллі Фордж, що в місті Фініксвілл (Пенсильванія, США). Кожних півгодини медбрат вимірював мені артеріальний тиск. Я був солдатом і страждав від серйозного інфекційного захворювання. Медбрат, який був на кілька років старший за мене (а я мав тоді 20 років), виглядав стривоженим. Мій тиск продовжував падати, і я запитав його: «Ти, мабуть, ніколи не бачив, як хтось помирає». Він зблід і відповів: «Ніколи».

На той час моє майбутнє виглядало похмурим. Але як я опинився в госпіталі? Я хочу вам про це розповісти.

ЗНАЙОМСТВО З ВІЙНОЮ

Я захворів, коли працював в операційній фельдшером під час війни у В’єтнамі. Мені подобалося допомагати хворим та пораненим, і я поставив собі за мету стати хірургом. До В’єтнаму я прибув у липні 1969 року. Як усім новоприбулим, мені дали тиждень на адаптацію до іншого годинного поясу і сильної спеки.

Невдовзі після того, як я почав виконувати свою роботу в хірургічному госпіталі у Дельті Меконгу, що в Донгтамі, до нас стало прибувати багато вертольотів з пораненими. Я був великим патріотом і любив працювати, тож хотів одразу взятися за роботу. Поранених готували до операцій і відправляли до маленьких металевих контейнерів з кондиціонерами, які облаштували під операційні. Там хірург, анестезіолог, операційний медбрат і черговий медбрат намагалися рятувати життя людей. Я помітив, що у вертольотах залишалися деякі вантажі у великих чорних мішках. Мені сказали, що це частини тіл солдатів, яких розірвало в бою. Так відбулося моє знайомство з війною.

ПОШУКИ БОГА

Ще хлопцем я познайомився з правдою

Ще хлопцем я познайомився із вченнями Свідків Єгови. Моя мама вивчала Біблію зі  Свідками, але не охрестилась. Я дуже радів, що міг бути присутнім на таких вивченнях. Якось у той час ми з вітчимом проходили біля Залу Царства і я запитав його: «Що це?» Він відповів: «Ніколи не підходь до цих людей!» Оскільки я любив свого вітчима й довіряв йому, то послухався його поради. Так я втратив контакт зі Свідками Єгови.

Після В’єтнаму я відчував, що потребую Бога. Болючі спогади спустошували мене емоційно. Здавалося, ніхто насправді не розумів, що́ відбувалося у В’єтнамі. Я не забуду маніфестацій, на яких їхні учасники називали американських солдатів дітовбивцями, тому що чули повідомлення про загибель невинних дітей у цій війні.

Щоб задовольнити свій духовний голод, я почав відвідувати богослужіння в різних церквах. Я завжди любив Бога, але те, що чув у церквах, не справляло на мене ніякого враження. Зрештою я прийшов до Залу Царства Свідків Єгови в Делрей-Біч, що у Флориді. Це було однієї неділі в лютому 1971 року.

Коли я увійшов у зал, публічна промова майже закінчувалася, тож я залишився на вивченні «Вартової башти». Я не пригадую теми, яка обговорювалась, але все ще пам’ятаю малих дітей, як вони гортали сторінки Біблії, відшукуючи в ній вірші. Це справило на мене незабутнє враження! Я уважно слухав і спостерігав. Коли я виходив із Залу Царства, до мене підійшов брат, якому було приблизно 80. Його звали Джим Гарднер. Він показав мені книжку «Правда, яка веде до вічного життя» і запитав, чи не хочу я її взяти. Ми домовилися, що в четвер зранку він почне зі мною вивчати Біблію.

Тої неділі я мусив іти на нічне чергування: з одинадцятої вечора до сьомої ранку. Я працював у відділенні невідкладної медичної допомоги приватної лікарні в Бока-Ратон (Флорида). Оскільки то була спокійна ніч, я міг читати цю книжку. Старша медсестра підійшла до мене, вихопила з моїх рук книжку, подивилася на обкладинку і вигукнула: «Ти що, збираєшся стати одним з них?» Я забрав від неї книжку і сказав: «Я дочитав лише до половини, але, мабуть, так воно і буде!» Вона пішла, а я до ранку зміг прочитати цілу книжку.

Джим Гарднер, помазаний брат, який особисто знав Чарлза Рассела, вивчав зі мною Біблію

На першому вивченні я запитав брата Гарднера: «То що ми будемо вивчати?» Він відповів: «Книжку, яку я тобі дав».— «Я вже її прочитав»,— сказав я. Брат Гарднер лагідно вів далі: «Тоді розгляньмо тільки перший розділ». Мене вразило те, скільки я пропустив. Він просив мене відшукувати багато біблійних віршів у моїй Біблії (переклад Короля Якова). Нарешті я став пізнавати правдивого Бога Єгову. Того ранку брат Гарднер,  якого я ніжно називав Джим, пройшов зі мною три розділи з книжки «Правда». Відтоді кожного четверга ми вивчали з ним по три розділи. Мені дуже подобалися такі вивчення. Для мене було великою честю вчитися від цього помазаного брата, який особисто знав Чарлза Рассела.

Через кілька тижнів я став вісником доброї новини. Джим допоміг мені позбутися багатьох хвилювань, у тому числі подолати страх у служінні від дому до дому (Дії 20:20). Завдяки співпраці з Джимом я полюбив проповідування. Донині я вважаю служіння найпочеснішим обов’язком. Як же приємно бути Божим співпрацівником! (1 Кор. 3:9).

ПЕРША ЛЮБОВ ДО ЄГОВИ

Я хочу розповісти вам про щось дуже особисте — про мою першу любов до Єгови (Об’яв. 2:4). Ця любов до Єгови допомагає мені давати собі раду з болісними спогадами про війну і з багатьма іншими випробуваннями (Ісаї 65:17).

Любов до Єгови допомагає мені давати собі раду з болісними спогадами про війну і з багатьма іншими випробуваннями

Я охрестився в липні 1971 року на обласному конгресі «Божественне ім’я», який проводився на стадіоні «Янкі»

Пригадую особливий день навесні 1971 року. Напередодні я був змушений виселитися з помешкання, де жив з батьками. Вітчим не хотів терпіти у своєму домі Свідка Єгови. У той час я мав небагато грошей. Лікарня, в якій я працював, видавала мені зарплатню раз на два тижні, і більшість цих грошей я витрачав, щоб придбати парадний одяг, в якому можна було ходити в служіння і гідно представляти Єгову. У мене були певні заощадження, але вони лежали в банку штату Мічиган, де я виростав. Через це я кілька днів жив у своїй машині. Я голився і мився в туалетах бензозаправних станцій.

 Одного разу я приїхав до Залу Царства після чергування в лікарні. До зустрічі для проповідницького служіння залишалося ще кілька годин. Я сидів за залом, де мене ніхто не бачив, і мені пригадався В’єтнам. На мене нахлинули гнітючі спогади: запах обгорілих тіл, вигляд крові та її згустків. У своєму розумі я чітко бачив молодих чоловіків і чув, як кожен з них розпачливо питав мене: «Я виживу? Я виживу?» Я знав, що вони помруть, але намагався потішати їх, приховуючи від них правду. У мене защеміло серце від таких болючих спогадів.

Я з усіх сил стараюся зберегти свою першу любов до Єгови, зокрема коли зазнаю випробувань і труднощів

Я молився, по щоках мені котилися сльози (Пс. 56:8). Я почав роздумувати про надію на воскресіння і зрозумів: завдяки воскресінню Бог Єгова виправить наслідки різанини, яку я бачив, та вилікує емоційний біль, котрого зазнав я та інші люди. Бог поверне життя тим хлопцям, і вони матимуть нагоду пізнати правду про нього (Дії 24:15). У той момент я відчув у серці велику любов до Єгови, вона зворушила мене до глибини душі. Ось чому цей день особливий для мене. Відтоді я з усіх сил стараюся зберегти свою першу любов до Єгови, зокрема коли зазнаю́ випробувань і труднощів.

ЄГОВА ДОБРИЙ ДО МЕНЕ

Під час війни люди чинять звірства. І я не був винятком. Проте мені допомогли роздуми над двома улюбленими віршами. Перший записаний в Об’явлення 12:10, 11, де сказано, що перемога над Дияволом здобувається не лише завдяки звістці, яку ми проголошуємо, але й завдяки крові Ягняти. Другий вірш — Галатів 2:20. З цього вірша я розумію, що Христос Ісус помер «за мене». На основі Ісусової крові Єгова прощає мені провини. Усвідомлюючи це, я маю чисте сумління і відчуваю спонуку робити все можливе, щоб допомагати іншим пізнати правду про нашого милосердного Бога Єгову (Євр. 9:14).

Згадуючи своє життя, я бачу, як Єгова постійно дбає про мене. Я вельми вдячний йому за це. Наприклад, коли Джим довідався, що я живу в машині, він у той же день познайомив мене з сестрою, яка мала невеличкий готель. Я переконаний, що Єгова послуговувався Джимом і тою сестрою, щоб я мав де жити. Єгова такий добрий до мене! Він дбає про своїх вірних служителів.

ВЧУСЯ ВРІВНОВАЖУВАТИ РЕВНІСТЬ І ТАКТОВНІСТЬ

У травні 1971 року мені довелося поїхати в одній справі до Мічигану. Перед виїздом зі збору Делрей-Біч у Флориді я заклав літературою весь багажник свого автомобіля і поїхав 75-ю автомагістраллю на північ. Багажник став порожнім ще до того, як я виїхав із сусіднього штату Джорджія. Я ревно проповідував добру новину про Царство, де тільки міг. Я зупинявся біля в’язниць і навіть розповсюджував буклети в туалеті на стоянках. Мені й нині цікаво, чи дало ріст посіяне насіння (1 Кор. 3:6, 7).

Усе ж мушу визнати: коли я лише пізнав правду, то не був тактовним, особливо з рідними. Оскільки в мені палала перша любов до Єгови, я проповідував їм сміливо, але грубо. Я завжди любив своїх братів, Джона й Рона, однак, розповідаючи їм про правду, був різким. Пізніше я вибачився за свою нетактовність. А втім, я ніколи не перестаю молитись про те, щоб вони прийняли правду. Єгова продовжує мене навчати, і тепер я проповідую і навчаю тактовніше (Кол. 4:6).

 ІНША ЛЮБОВ У МОЄМУ ЖИТТІ

У той час, як я постійно пам’ятаю про свою любов до Єгови, я не забуваю про любов до інших. Моя кохана дружина Сузан — ще одна моя любов. Я потребував людини, яка допомагала б мені виконувати працю Царства. Сузан духовно сильна жінка. Вона жила разом з батьками в Кранстоні (Род-Айленд). Пригадую, як одного дня під час залицяння я прийшов до Сузан. Вона сиділа на ґанку і читала «Вартову башту», відшукуючи в Біблії наведені вірші. Мене вразило те, що вона робила це, читаючи статтю, яка не була призначена для вивчення. Я подумав: «Яка духовна сестра!» Ми одружилися у грудні 1971 року, і я вдячний їй за те, що вона завжди поряд зі мною і підтримує мене. Особливо мені подобається, що вона любить Єгову більше, ніж мене.

З дружиною Сузан і нашими синами Полом і Джессі

У нас з Сузан народилося двоє синів — Джессі й Пол. Вони росли, і Єгова був з ними (1 Сам. 3:19). Вони прийняли правду, і завдяки цьому ми з Сузан маємо шану в людей. Наші сини продовжують служити Єгові, бо не втрачають першої любові до нього. Кожен з них служить Єгові повночасно понад 20 років. Я пишаюся і своїми чудовими невістками, Стефані та Ракель, і вважаю їх  своїми дочками. Обидва мої сини одружилися з духовними жінками, які люблять Бога Єгову всім серцем і душею (Еф. 6:6).

Ми проповідували цілою сім’єю в рідко опрацьовуваній території

Після свого хрещення я служив 16 років у Род-Айленді, де маю чимало дорогих друзів. Мені приємно згадувати багатьох чудових старійшин, з якими я служив. Крім того, я вдячний роз’їзним наглядачам за те, що вони справили на мене хороший вплив. Яка ж велика честь служити з братами, котрі зберігають свою першу любов до Єгови! У 1987 році ми переїхали в Північну Кароліну, щоб служити в території, де була більша потреба. Там у нас також з’явилися друзі *.

Я проводжу зустріч для проповідницького служіння під час роз’їзної праці

У серпні 2002 року ми з Сузан прийняли запрошення стати членами родини Бетелю в Паттерсоні (США). Я працював у відділі служіння, а Сузан — у пральні. Ця робота приносила їй велике задоволення. А в серпні 2005 року мене призначили членом Керівного органу. Я вважав себе недостойним цієї честі. Моя люба дружина була приголомшена самою думкою про відповідальність, роботу і подорожі, пов’язані з моїми новими обов’язками. Сузан завжди боялася літати, але нам доводиться багато літати! Сердечні слова дружин інших членів Керівного органу допомогли їй рішуче в усьому підтримувати мене. І вона це робить, за що я її дуже кохаю.

В моєму офісі є багато фотографій, які мають для мене неабияке значення. Вони нагадують мені про моє чудове життя. Я вже отримав чимало благословень за те, що з усіх сил намагаюсь не забувати своєї першої любові до Єгови!

Радісно проводимо час у родинному колі

^ абз. 31 Більше довідатись про повночасне служіння брата Морріса можна з «Вартової башти» за 15 березня 2006 року, сторінка 26.