Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ГРУДЕНЬ 2014

Запитання читачів

Запитання читачів

Що мав на увазі Єремія, коли говорив, що Рахіль плаче за своїми синами?

В Єремії 31:15 ми читаємо: «Так говорить Єгова: “У Рамі чути голос, плач і гірке ридання. Це Рахіль плаче за своїми синами і не хоче втішитися, бо їх уже немає”».

Два сини Рахілі були ще живі, коли вона померла. Отже, слова Єремії, записані 1000 років після смерті Рахілі, можуть здаватися неточними.

Першим сином Рахілі був Йосип (Буття 30:22—24). Пізніше вона народила другого сина, якого назвали Веніямином. Але під час його народження Рахіль померла. Тому виникає запитання: «Чому в Єремії 31:15 сказано, що вона плаче, бо її синів “уже немає”?»

Вартим уваги є те, що її перший син, Йосип, з часом став батьком Манасії та Єфрема (Бут. 41:50—52; 48:13—20). Згодом від Єфрема пішло найвідоміше і найвпливовіше плем’я всього північного царства Ізраїлю, яке представляло всі десять племен. А плем’я, що походило від другого сина Рахілі, Веніямина, разом з племенем Юди належало до південного царства. Тож у певному розумінні Рахіль могла бути символом усіх матерів Ізраїлю — як північного, так і південного царства.

На час написання книги Єремії північне десятиплемінне царство вже було підкорене ассирійцями і багато його підданих були забрані в неволю. А втім, деякі нащадки Єфрема, мабуть, утекли в Юду. У 607 році до н. е. вавилоняни завоювали південне двоплемінне царство Юди. Здається, що під час того завоювання чимало полонених було зібрано в Рамі, яка лежала приблизно за вісім кілометрів на північ від Єрусалима (Єрем. 40:1). Імовірно, декого вбили на території Веніямина, де була похована Рахіль (1 Сам. 10:2). Отож плач Рахілі за її синами може бути символічним плачем за веніяминівцями загалом чи зокрема за тими, хто загинув у Рамі. Ще одним поясненням може бути те, що всі матері Божого народу оплакували смерть чи полон Ізраїля.

Хоч би як там було, слова Єремії про плач Рахілі за її синами були пророцтвом на те, що сталося через багато століть, коли життю маленького Ісуса загрожувала небезпека. Цар Ірод наказав повбивати у Віфлеємі, розташованому на південь від Єрусалима, всіх хлопчиків віком до двох років. Тож тих синів уже не було, вони загинули. Уявіть собі, як гірко плакали матері за своїми синами! Можна сказати, що їхній плач був чутний аж до Рами, що лежала на північ від Єрусалима (Матв. 2:16—18).

Отже, і за днів Єремії, і в часи Ісуса слова про плач Рахілі за її синами доречно описували горе юдейських матерів, які оплакували своїх убитих дітей. Звісно, ті, хто помер і пішов до «ворожого краю», смерті, будуть звільнені з її тенет під час воскресіння мертвих (Єрем. 31:16; 1 Кор. 15:26).