Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ТРАВЕНЬ 2014

Керуйтеся в служінні Золотим правилом

Керуйтеся в служінні Золотим правилом

«Усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви» (МАТВ. 7:12).

1. Чи має значення, як ми ставимось до людей під час служіння? Наведіть приклад. (Дивіться ілюстрацію на початку статті).

ОДНА християнська пара з Фіджі кілька років тому брала участь у кампанії з розповсюдження запрошень на Спомин Христової смерті. Коли це подружжя говорило з жінкою біля її дому, почався дощ. Брат тримав над нею парасолю, а його дружина стояла з ним під іншою. Вони втішилися, коли жінка прийшла на Спомин. Вона сказала, що не пам’ятає багато з того, про що говорили Свідки під час візиту. Але жінка була приємно вражена тим, як вони поставились до неї, і це спонукало її прийти на Спомин. Усе це завдяки тому, що пара застосувала правило, відоме як Золоте.

2. Що таке Золоте правило і як його застосовувати?

2 Що таке Золоте правило? Так називають пораду, яку дав Ісус: «Усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви» (Матв. 7:12). Ми можемо застосовувати це правило, роблячи два кроки. По-перше, варто запитати себе: «Якби я був на місці іншої людини, то якого ставлення до себе хотів би?» По-друге, необхідно саме так ставитись до інших, намагаючись розсудливо виявляти поступливість (1 Кор. 10:24).

3, 4. а) Поясніть, чому Золоте правило слід застосовувати не лише у стосунках з одновірцями. б) Що ми обговоримо в цій статті?

 3 Ми часто керуємось цим правилом у стосунках з одновірцями. Але Ісус не говорив, що по-доброму ми повинні ставитися лише до наших духовних братів і сестер. Він згадав Золоте правило, коли навчав, як нам треба поводитись з людьми загалом і навіть з нашими ворогами. (Прочитайте Луки 6:27, 28, 31, 35). Тож якщо ми маємо застосовувати Золоте правило до наших ворогів, то тим більше повинні керуватися ним у служінні, проповідуючи людям, багато з яких «схильні прийняти правду» (Дії 13:48).

4 Тепер ми розглянемо чотири запитання, про які повинні пам’ятати, беручи участь в служіння: кому я проповідую? Де я проповідую? Коли найліпше приходити до людей? Як я маю проповідувати? Обговорення цих запитань допоможе нам зважати на почуття тих, з ким ділимося доброю новиною, і відповідно пристосувати свій підхід (1 Кор. 9:19—23).

КОМУ Я ПРОПОВІДУЮ?

5. Які запитання нам варто ставити собі?

5 Під час проповідування ми зазвичай розмовляємо з окремими людьми. Кожна особа має своє походження і свої проблеми (2 Хр. 6:29). Коли ти намагаєшся поділитися з кимось біблійною звісткою, запитай себе: «Якби ми помінялись місцями, то якого ставлення до себе я хотів би? Чи було б мені приємно, якби мене вважали просто одним із багатьох мешканців території? Чи, навпаки, я хотів би, щоб співрозмовник ставився до мене як до окремої особистості?» Роздуми над такими запитаннями допоможуть нам ставитись до кожного співрозмовника як до особистості.

6, 7. Що треба робити, якщо ми зустрічаємо в служінні сварливу людину?

6 Нікому не подобається, аби його вважали невихованою людиною. Наприклад, ми, як християни, намагаємось якнайліпше застосовувати біблійну пораду: «Нехай ваше слово завжди буде люб’язне» (Кол. 4:6). Однак, будучи недосконалими, ми іноді говоримо те, про що пізніше шкодуємо (Як. 3:2). Якби ми недоброзичливо розмовляли з кимось,— скажімо, через те, що в нас був важкий день,— то не хотіли б, аби нас вважали грубими чи неввічливими. Ми, напевно, сподівалися б, що нас розуміють. Чи не повинні ми ставитись до інших з таким же розумінням?

7 Якщо ми зустрічаємо в служінні сварливу людину, було б добре не думати про неї погано. Можливо, в неї труднощі на роботі чи в школі. Може, вона має серйозні проблеми зі здоров’ям. Часто співрозмовників, котрі спочатку дратуються, зворушує лагідність і повага, яку до них виявляють служителі Єгови (Прип. 15:1; 1 Пет. 3:15).

8. Чому варто ділитися звісткою про Царство з «усілякими людьми»?

8 Біблійна звістка торкається серця різних людей. Лише за кілька останніх років у рубриці «Біблія змінює життя», яка публікується у «Вартовій башті», було надруковано понад 60 життєписів. Декотрі люди, згадані в цих статтях, у минулому були злодіями, п’яницями, бандитами чи наркоманами. Інші були кар’єристами, політиками або релігійними лідерами. Ще хтось вів неморальне життя. Однак усі вони почули добру новину, погодились вивчати Біблію,  зробили зміни у своєму житті та стали Божими служителями. Тому ми не повинні думати, що деякі люди ніколи не приймуть звістки про Царство. (Прочитайте 1 Коринфян 6:9—11). Навпаки, ми розуміємо, що «усілякі люди» можуть відгукнутися на добру новину (1 Кор. 9:22).

ДЕ Я ПРОПОВІДУЮ?

9. Чому ми маємо належно ставитися до власності людей?

9 Де ми проповідуємо людям? Часто ми приходимо до них додому (Матв. 10:11—13). Ми цінуємо, коли інші належно ставляться до нашої домівки і власності. Адже наш дім має для нас неабияке значення. Ми хочемо почуватися в ньому безпечно і мати право на приватне життя. Нам треба виявляти таку ж повагу до людей. Тому під час служіння від дому до дому було б добре зважати на те, як ми ставимося до їхніх осель (Дії 5:42).

10. Чого слід уникати, щоб не викликати занепокоєння людей у служінні?

10 У нинішньому злочинному світі багато людей з підозрою дивляться на незнайомців (2 Тим. 3:1—5). Нам потрібно уникати всього, що посилювало б таку недовіру. Приміром, ми підходимо до будинку і стукаємо у двері. Якщо ніхто не відповідає, нам могло би захотітися заглянути у вікно або обійти будинок, щоб знайти господаря. Чи це не занепокоїло б його? А що подумають сусіди? Щоправда, ми маємо старанно проповідувати (Дії 10:42). Ми прагнемо поширювати приємну звістку і робимо це з добрих спонук (Рим. 1:14, 15). Усе ж було б мудро уникати вчинків, які могли б надто непокоїти людей у нашій території. Апостол Павло написав: «Ми не даємо жодної підстави для спотикання, щоб наше служіння було бездоганне» (2 Кор. 6:3). Коли ми шанобливо ставимось до осель і власності людей на нашій території, це може привабити декого до правди. (Прочитайте 1 Петра 2:12).

Завжди шанобливо ставтесь до власності співрозмовника і його права на приватне життя. (Дивіться абзац 10)

КОЛИ НАЙЛІПШЕ ПРИХОДИТИ ДО ЛЮДЕЙ?

11. Чому нам приємно, коли інші цінують наш час?

11 Більшість із нас веде насичене життя. Щоб виконувати свої обов’язки, ми розставляємо пріоритети і ретельно плануємо всі справи (Еф. 5:16; Фил. 1:10). Якщо хтось порушує наші плани, це може нас дратувати. Тому нам приємно, коли інші цінують наш час і виявляють розсудливість, не забираючи в нас надто багато часу. Як Золоте правило допоможе нам виявляти повагу до тих, кому ми проповідуємо?

12. Як визначити, коли найліпше приходити до людей на території?

12 Нам варто визначити, коли найліпше приходити до людей на території. Коли вони зазвичай бувають вдома? Коли люди охочіше слухатимуть нас? Було б добре намагатися відповідно змінювати свій графік. У деяких країнах проповідування від дому до дому є більш ефективним надвечір або ввечері. Якщо це стосується і вашої місцевості, чи ви робите бодай кілька відвідин у такий час? (Прочитайте 1 Коринфян 10:24). Не сумніваймося, що Єгова поблагословить наші зусилля, які ми докладаємо, щоб іти в служіння тоді, коли це найліпше для людей у нашій території.

13. Як нам виявляти повагу до співрозмовника?

13 Як ще можна виявити повагу до людини? Зустрівши того, хто готовий нас слухати, ми маємо дати добре  свідчення, але не слід зловживати його часом. Можливо, співрозмовник спланував цей час для якихось важливих справ. Якщо він каже, що зайнятий, ми можемо запевнити, що не заберемо багато часу, і постараємось дотриматися своєї обіцянки (Матв. 5:37). На закінчення доречно запитати людину, коли ми могли б продовжити з нею розмову. Деякі вісники побачили, що можна досягти хорошого результату, сказавши: «Я хотів би зустрітися з вами знову. Я міг би зателефонувати вам чи надіслати повідомлення перед тим, як прийти». Пристосовуючи свій графік до людей у нашій території, ми наслідуватимемо приклад Павла, який шукав «користі не для себе, а для багатьох, щоб вони спаслися» (1 Кор. 10:33).

ЯК Я МАЮ ПРОПОВІДУВАТИ?

14—16. а) Чому необхідно чітко сказати співрозмовнику про мету нашого візиту? Поясніть. б) Який підхід один районний наглядач вважає ефективним?

14 Уявімо, що одного дня нам хтось телефонує, але ми не впізнаємо голосу. Цей незнайомець ставить нам запитання, якому харчуванню ми надаємо перевагу. Нам цікаво, хто це й чого він насправді хоче. З ввічливості ми могли б коротко порозмовляти з ним, але потім, імовірно, натякнемо, що хочемо завершити розмову. А тепер уявімо, що людина, яка телефонує нам, називає себе і каже, що працює у сфері харчування та хоче поділитися деякою корисною інформацією. Ми, напевно, охочіше вислухаємо її. Зрештою, ми цінуємо,  коли люди відверті й водночас тактовні з нами. Як нам виявляти подібну ввічливість до тих, кого зустрічаємо в служінні?

15 У багатьох територіях необхідно чітко сказати співрозмовнику про мету нашого візиту. Звичайно, ми маємо цінну інформацію, якою він не володіє. Але припустімо, що ми не представились і відразу почали вступ з такого запитання: «Якби ви могли вирішити проблеми у світі, то з якої почали б?» Ми ставимо це запитання, бо хочемо з’ясувати, що́ думає людина, а потім скерувати розмову до Біблії. Однак людину може цікавити, хто ми такі, чому ставимо це запитання і чого насправді хочемо. Тому намагаймося створити невимушену атмосферу (Фил. 2:3, 4). А як можна це зробити?

16 Один роз’їзний наглядач побачив, наскільки ефективним є такий підхід. Привітавшись, він дає співрозмовнику буклет «Чи ви хочете знати правду?» і каже: «Ми пропонуємо цей буклет усім людям у вашій місцевості. В ньому обговорюється шість запитань, які цікавлять багатьох. Цей примірник ваш». Брат говорить, що більшість людей почуваються невимушено, коли довідуються про мету візиту. Після такого вступу нерідко легше продовжити розмову. Далі роз’їзний наглядач запитує співрозмовника: «Чи ви колись задумувались над якимось із цих запитань?» Якщо він вибирає одне з них, брат розгортає буклет і обговорює біблійну відповідь на це запитання. Або ж він сам вибирає запитання і продовжує розмову, при цьому не ставлячи людину в незручне становище. Звісно, існує чимало способів почати розмову. У деяких місцевостях необхідно дотримуватись певних формальностей, перш ніж пояснити співрозмовнику ціль свого візиту. Важливо пристосовувати свої вступи до людей у нашій території, щоб вони хотіли з нами розмовляти.

ПРОДОВЖУЙТЕ КЕРУВАТИСЯ В СЛУЖІННІ ЗОЛОТИМ ПРАВИЛОМ

17. Як, згідно з цією статтею, ми можемо застосовувати Золоте правило?

17 Тож як ми керуємося Золотим правилом у служінні? Ми ставимось до кожного співрозмовника як до особистості. Ми шанобливо ставимось до його оселі й власності. Ми намагаємось ходити в служіння тоді, коли люди зазвичай бувають удома і більше схильні нас вислухати. І ми проголошуємо нашу звістку так, щоб люди в нашій території охоче її прийняли.

18. Які благословення ми отримаємо, якщо будемо ставитись до людей у території так, як хотіли б, щоб вони ставились до нас?

18 Ми отримаємо чимало благословень, якщо будемо ставитись до людей у території так, як хотіли б, щоб вони ставились до нас. Поводячись люб’язно і тактовно, ми дозволяємо нашому світлу сяяти, підкреслюємо цінність біблійних принципів і несемо славу нашому небесному Батькові (Матв. 5:16). Ми можемо привабити багатьох людей до правди тим, як проповідуємо їм (1 Тим. 4:16). Незалежно від того, приймуть люди звістку про Царство чи ні, ми отримуємо задоволення від усвідомлення того, що намагаємось якнайкраще виконувати своє служіння (2 Тим. 4:5). Нехай кожен з нас наслідує апостола Павла, який написав: «Роблю все це задля доброї новини, щоб разом з іншими отримати пов’язані з нею благословення» (1 Кор. 9:23). Тож завжди керуймося Золотим правилом у служінні.