Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ТРАВЕНЬ 2014

 ЖИТТЄПИС

Єгова — мій помічник

Єгова — мій помічник

Ми з дружиною, Евелін, рано-вранці зійшли з поїзда на станції Горнпейн, що на півночі Онтаріо (Канада). Було дуже холодно. Нас зустрів місцевий брат, і, ситно поснідавши з ним, його дружиною та сином, ми вирушили по снігу в служіння від дому до дому. Пополудні того дня я виголосив свою першу промову як районний наглядач. На цю промову прийшло тільки нас п’ятеро.

НАСПРАВДІ те, що промову, яку я виголосив 1957 року, слухало так мало людей, мене зовсім не хвилювало. Адже я завжди був дуже сором’язливим. У дитинстві я ховався від гостей, котрі приходили до нас, навіть якщо їх знав.

Напевно, ви будете здивовані, коли довідаєтесь, що більшість моїх завдань в організації Єгови були пов’язані зі співпрацею з багатьма людьми, як з братами, так і з незнайомцями. Але я досі борюся з сором’язливістю і невпевненістю. Тому я не можу приписати собі заслуги за будь-які успіхи, яких досяг, виконуючи ці завдання. Натомість я бачу правдивість обіцянки Єгови: «Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Ісаї 41:10). Надзвичайно цінним джерелом підтримки від Єгови для мене є брати і сестри. Хочу розказати про декого з них і розпочну зі свого дитинства.

ВОНА ВИКОРИСТОВУВАЛА БІБЛІЮ І ЧОРНИЙ ЗАПИСНИЧОК

На фермі нашої сім’ї в південно-західному Онтаріо

Одного недільного ранку в 1940-х роках Елсі Гантінгфорд відвідала нашу сім’ю, яка мешкала на південному заході Онтаріо. Моя мама відчинила двері, а тато, який був таким же сором’язливим,  як і я, сидів зі мною в кімнаті й слухав. Подумавши, що сестра Гантінгфорд була продавцем і що мама могла купити якусь непотрібну річ, тато зрештою підійшов до дверей і сказав, що нас це не цікавить. «Вас не цікавить вивчення Біблії?» — запитала сестра Гантінгфорд. «Звичайно, цікавить»,— відповів тато.

Сестра Гантінгфорд прийшла в найвідповідніший час. Мої батьки були дуже активними членами Об’єднаної церкви Канади, але нещодавно вирішили вийти з неї. Чому? Тому що у фойє церкви служитель вивісив список жертводавців, щоб усі знали, скільки хто жертвує. Мої батьки, котрі жили скромно, були в списку майже останніми, і пастори церкви вимагали від них більших пожертв. Інший пастор, який не хотів втратити свою роботу, визнав, що не навчає того, у що насправді вірить. Тож ми покинули церкву і розмірковували про те, як будемо задовольняти свої духовні потреби.

Оскільки діяльність Свідків Єгови в Канаді була під забороною, сестра Гантінгфорд проводила вивчення з нашою сім’єю лише за допомогою Біблії і нотаток зі свого записничка. Коли вона згодом переконалась, що ми не видамо її владі, то дала нам біблійну літературу. Після кожного вивчення ми її ретельно ховали *.

Мої батьки почули правду завдяки проповідуванню від дому до дому й охрестилися 1948 року

Попри гоніння та інші перешкоди сестра Гантінгфорд ревно проповідувала добру новину. Її за́пал справив на мене неабияке враження і спонукав стати на бік правди. Через рік після хрещення моїх батьків я присвятився Богові й 27 лютого 1949 року охрестився в металевому кориті, яке фермери використовували, щоб поїти худобу. Тоді мені було 17 років, і я вирішив розпочати повночасне служіння.

ЄГОВА ДОПОМІГ МЕНІ СТАТИ ВІДВАЖНИМ

Запрошення в Бетель 1952 року було для мене несподіванкою

Я вагався відразу розпочати піонерське служіння. Деякий час я працював у банку та конторі, оскільки вважав, що маю заробити трохи грошей, аби утримувати себе  в піонерському служінні. Але, будучи недосвідченим юнаком, я нерозсудливо витрачав гроші. Брат, на ім’я Тед Сарджент, заохотив мене бути відважним і довіритись Єгові (1 Хр. 28:10). Завдяки такому лагідному поштовху я в листопаді 1951 року почав служити піонером. Я мав лише 40 доларів, старенький велосипед і новий чемодан. Проте Єгова завжди давав мені все необхідне. Який же я вдячний Тедові за те, що він заохотив мене стати піонером! Адже це служіння принесло мені чимало благословень.

Якось пізно ввечері в серпні 1952 року до мене зателефонували з Торонто. Філіал Свідків Єгови в Канаді запросив мене з вересня служити в Бетелі. Хоча я був сором’язливим і ніколи не відвідував філіалу, я дуже радів, оскільки чув від інших піонерів багато приємних відгуків про Бетель. Там я одразу став почувати себе, як вдома.

«ПОКАЖИ БРАТАМ, ЩО ТИ ДБАЄШ ПРО НИХ»

Через два роки після приїзду в Бетель я замінив Білла Якеса, який був слугою збору (тепер координатор ради старійшин) в об’єднанні «Шов» міста Торонто *. Я мав тільки 23 роки і був наївним сільським хлопчиком. Але брат Якес смиренно і з любов’ю показав мені, що́ я повинен робити. Єгова справді допомагав мені.

Брат Якес — кремезний усміхнений чоловік — цікавився людьми. Він любив братів і сестер, а вони любили його. Брат Якес регулярно приходив до одновірців додому, а не лише тоді, коли вони мали проблеми. Цей брат заохотив мене робити те саме і співпрацювати з братами й сестрами в служінні. «Кен, покажи братам, що ти дбаєш про них,— казав він.— Це покриє чимало недоліків».

МОЯ ДРУЖИНА ВИЯВЛЯЄ ВІДДАНУ ЛЮБОВ

З січня 1957 року Єгова допомагає мені по-особливому. Того місяця я одружився з Евелін, випускницею 14-го класу школи «Ґілеад». До нашого одруження вона служила у франкомовній території провінції Квебек. За тих часів у Квебеку великий вплив мала римо-католицька церква. Тож у Евелін було нелегке служіння, але вона віддано виконувала його і міцно трималась Єгови.

У день нашого весілля, 1957 рік

Крім того, Евелін стала моєю відданою помічницею (Еф. 5:31). Її відданість була випробувана відразу після одруження. Ми планували поїхати у Флориду (США), але наступного дня після нашого весілля філіал попросив мене відвідати тижневу зустріч у канадському Бетелі. Звісно, це розладнало наші плани, однак ми з Евелін хотіли робити все, що скаже Єгова. Отож ми скасували наш медовий місяць. Упродовж того тижня Евелін проповідувала поблизу філіалу. Хоча територія дуже відрізнялася від території Квебеку, моя дружина не опускала рук.

Під кінець тижня на мене чекала несподіванка — мене призначили районним наглядачем  на півночі Онтаріо. Я тільки-но одружився, мав лише 25 років і був недосвідченим, але ми розпочали це служіння, сповнені довіри до Єгови. В один з найхолодніших днів канадської зими ми сіли на нічний поїзд разом з іншими досвідченими роз’їзними наглядачами, котрі поверталися у свої райони. Вони нас дуже підбадьорили! Один брат навіть наполіг, щоб ми зайняли місце в спальному вагоні, яке він зарезервував для себе, і не сиділи всю ніч у загальному вагоні. Наступного ранку, лише через 15 днів після нашого весілля, ми відвідували маленьку групу в Горнпейні, як я згадував на самому початку.

На нас з дружиною чекало багато змін. Наприкінці 1960 року, коли ми були в обласному служінні, я отримав запрошення навчатися в 36-му класі школи «Ґілеад», десятимісячному курсі, який мав розпочатись у лютому 1961 року в Брукліні (Нью-Йорк). Звичайно, я був приємно здивований, але мою радість затьмарював той факт, що Евелін не отримала запрошення. Натомість вона, як і інші дружини, котрі опинилися в подібній ситуації, мала написати листа, в якому давала згоду жити окремо щонайменше десять місяців. Евелін розплакалась, але ми вирішили, що я поїду на навчання. Вона тішилась, що я зможу отримати цінне навчання в «Ґілеаді».

Тим часом Евелін служила у філіалі в Канаді. Вона жила з помазаною сестрою, Маргарет Ловелл. Ми з Евелін дуже скучали одне за одним. Але з підтримкою Єгови ми взялися виконувати тимчасові доручення. Готовність дружини пожертвувати можливістю бути разом заради того, щоб робити більше для Єгови і його організації, зворушила мене до глибини душі.

Приблизно після трьох місяців навчання в «Ґілеаді» брат Натан Норр, який тоді брав провід у всесвітній діяльності, повідомив мене про незвичайне запрошення. Він запитав, чи я готовий припинити навчання в школі «Ґілеад» і повернутися в Канаду, щоб деякий час бути викладачем у Школі служіння Царству, яка проводилась у філіалі. Брат Норр сказав, що я не зобов’язаний приймати це запрошення. Якби я захотів, то міг би закінчити школу «Ґілеад» і, можливо, був би призначений служити місіонером. Також він зазначив: якщо я вирішу повернутися в Канаду, то, можливо, більше ніколи не отримаю запрошення в «Ґілеад» і, ймовірно, не залишусь у Бетелі. Я мав порадитися з дружиною і прийняти рішення.

Оскільки Евелін вже казала мені, як вона ставиться до теократичних завдань, я відразу повідомив братові Норру: «Ми готові з радістю виконувати будь-яке доручення в організації Єгови». Ми завжди вважали, що, хоч би  якими були наші вподобання, нам треба йти туди, куди нас призначає Божа організація.

Тож у квітні 1961 року я повернувся в Канаду проводити навчання в Школі служіння Царству. Пізніше ми почали служити в Бетелі. Невдовзі, на моє здивування, я отримав запрошення на навчання в 40-му класі школи «Ґілеад», яке мало розпочатися 1965 року. І знову Евелін мусила написати листа про те, що погоджується на розлуку. Але через декілька тижнів нам було приємно довідатись, що вона теж отримала запрошення відвідати школу разом зі мною.

Після того як ми приїхали на навчання в «Ґілеаді», брат Норр сказав, що студентів, записаних у франкомовні класи, і нас зокрема, призначать в Африку. Однак під час випускної програми нам повідомили, що ми повертаємось у Канаду. Я був призначений новим наглядачем філіалу (тепер координатор комітету філіалу). Мені було тільки 34 роки, тому я сказав братові Норру: «Я досить молодий». Але він заспокоїв мене. З самого початку я часто радився зі старшими, більш досвідченими братами в Бетелі, перш ніж приймати важливі рішення.

У БЕТЕЛІ ВЧИШСЯ І НАВЧАЄШ

Бетелівське служіння дало мені чудові нагоди вчитися в інших. Я поважаю інших членів комітету філіалу і надзвичайно захоплююся ними. До того ж на мене справляють позитивний вплив сотні чудових братів і сестер, юних і літніх, з якими ми познайомилися в Бетелі та в багатьох зборах, в яких служили.

Проводжу ранкове поклоніння для родини Бетелю в Канаді

У Бетелі я також маю змогу навчати інших і зміцнювати їхню віру. Апостол Павло сказав Тимофію: «Ти ж перебувай у тому, чого навчився». Крім того, він писав: «Те, що ти чув від мене і що підтвердило багато свідків, передавай вірним людям, котрі у свою чергу будуть відповідно підготовлені, щоб навчати інших» (2 Тим. 2:2; 3:14). Іноді одновірці запитують мене, чого я навчився за 57 років служіння в Бетелі. І я відповідаю: «Охоче й відразу виконувати завдання в організації Єгови і покладатися на його підтримку».

Здається, що тільки вчора я, сором’язливий і недосвідчений юнак, вперше приїхав у Бетель. Але всі ці роки Єгова «держав [мене] за правицю». Через доброту і вчасну допомогу одновірців Бог продовжує запевняти мене: «Не бійся,— Я тобі поможу» (Ісаї 41:13).

^ абз. 10 22 травня 1945 року уряд Канади зняв заборону на нашу діяльність.

^ абз. 16 На той час, якщо в місті діяв більше ніж один збір, окремі збори називались об’єднаннями.