Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) БЕРЕЗЕНЬ 2014

Досягайте серця невіруючих рідних

Досягайте серця невіруючих рідних

«ІДИ додому, до родини, і розкажи все, що зробив тобі Єгова і як він над тобою змилосердився»,— сказав Ісус Христос чоловікові, який хотів стати його послідовником. Ця розмова відбулась, імовірно, в Гадарі, що на південному сході від Галілейського моря. Зі слів Ісуса видно, що він розумів основну характерну особливість людей — бажання ділитися чимось цікавим і важливим зі своїми рідними (Марка 5:19).

Це прагнення притаманне людям і в наші дні, хоча в деяких народах це виражено більше, ніж в інших. Хоч би як там було, коли людина стає служителем правдивого Бога, Єгови, вона зазвичай прагне розповідати про свої нові переконання родичам. Але як це робити? Як їй досягти серця рідних, котрі мають свою релігію або взагалі не вірять у Бога? Цінні та практичні поради можна знайти в Біблії.

«МИ ЗНАЙШЛИ МЕСІЮ»

У I столітті Андрій був одним із перших, хто зрозумів, що Ісус є Месією. Кому він одразу розповів про це? Насамперед Андрій «знайшов свого брата, Си́мона, і сказав йому: “Ми знайшли Месію” (що в перекладі означає “Христос”)». Андрій привів Петра до Ісуса, і завдяки цьому Петрові випала нагода стати Ісусовим учнем (Ів. 1:35—42).

Приблизно через шість років, коли Петро зупинився в Йоппії, його попросили прийти до дому сотника Корнилія, котрий жив у Кесарії, що лежала на півночі. Кого апостол побачив у його домі? На Петра і тих, хто з ним подорожував, «уже чекав Корнилій, який скли́кав своїх родичів та близьких друзів». Цей чоловік хотів, щоб його рідні послухали  Петра й на основі почутого зробили свій вибір (Дії 10:22—33).

Який урок ми беремо з того, як Андрій і Корнилій ставилися до своїх родичів?

Жоден із них не пустив справи на самоплив. Андрій особисто познайомив Петра з Ісусом, а Корнилій попіклувався, щоб його рідні почули Петрові слова. Проте Андрій і Корнилій не тиснули на родичів і не вдавались до хитрих прийомів, аби тільки вони стали послідовниками Христа. Чого ми вчимося з їхнього прикладу? Нам треба поводитись так само. Можна ділитися з близькими деякими думками і створювати нагоди, за яких вони могли б знайомитися з біблійними істинами і з нашими одновірцями. При цьому важливо поважати їхню свободу вибору та не бути нав’язливими. Розгляньмо приклад подружжя Юрґена і Петри, які живуть у Німеччині, та подивімось, як ми можемо допомагати нашим рідним.

Петра вивчала Біблію зі Свідками Єгови і з часом охрестилась. Її чоловік, Юрґен, служив військовим офіцером. Спочатку він був незадоволений рішенням дружини. Та згодом Юрґен усвідомив, що Свідки проповідують правду з Біблії. Він теж присвятив своє життя Єгові і тепер є старійшиною збору. Яку пораду він дає тим, хто прагне досягти серця своїх рідних, котрі мають інші переконання?

Юрґен зауважує: «Ми не повинні нав’язувати свої переконання і “бомбардувати” рідних біблійними істинами. Це може їх ще більше відштовхнути. Щоб досягти позитивних результатів, ліпше час від часу тактовно ділитися з ними якоюсь думкою. Також було б добре познайомити наших родичів з братами і сестрами їхнього віку, які цікавляться тим самим, що й вони. Так можна подолати розбіжності в поглядах».

«Ми не повинні нав’язувати свої переконання і “бомбардувати” рідних біблійними істинами» (Юрґен)

Апостол Петро і рідні Корнилія швидко відгукнулися на звістку з Писань. Інші особи в I столітті, які почули правду, потребували більше часу, щоб прийняти рішення.

ІСУСОВІ БРАТИ ПОВІРИЛИ

Під час земного служіння Ісуса кілька його родичів повірило в нього. Наприклад, апостоли Яків та Іван, очевидно, були Ісусовими двоюрідними братами, а їхня мати, Саломія,— його тіткою. Вона, мабуть, була серед «багатьох інших жінок, що їм [Ісусові та апостолам] служили, використовуючи своє майно» (Луки 8:1—3).

А втім, інші члени Ісусової сім’ї повірили в нього не відразу. Приблизно через рік після хрещення Ісуса в одному домі зібрався великий натовп людей, щоб послухати його. «Коли ж його родичі почули про все це, то пішли його забрати, бо говорили: “Він зійшов з розуму”». Згодом єдиноутробні брати Ісуса намагалися вивідати, куди він збирається йти. Але Ісус не відповів їм прямо. Чому? Тому що «його... брати не вірили в нього» (Марка 3:21; Ів. 7:5).

Чого ми вчимося з того, як Ісус ставився до своїх родичів? Він не ображався, коли дехто з них твердив, ніби він втратив здоровий глузд. Навіть після страти і воскресіння Ісус укотре підбадьорив рідних, з’явившись своєму  єдиноутробному братові Якову. Це, очевидно, переконало не тільки Якова, але й інших єдиноутробних братів Ісуса в тому, що він дійсно Месія. Тому вони були з апостолами та іншими в горішній кімнаті в Єрусалимі і, напевно, отримали святий дух. З часом Яків та Юда, ще один Ісусів єдиноутробний брат, одержали багато чудових благословень (Дії 1:12—14; 2:1—4; 1 Кор. 15:7).

ДЕКОМУ ПОТРІБНО БІЛЬШЕ ЧАСУ

«Багато доброго можна досягнути, якщо терпіти, терпіти і ще раз терпіти» (Розвіта)

Декотрі наші родичі, як і дехто в I столітті, потребують немало часу, щоб стати на дорогу життя. Ось приклад Розвіти, яка була ревною римо-католичкою, коли 1978 року її чоловік став охрещеним Свідком Єгови. Віддана своїм віруванням, Розвіта спершу противилась чоловікові. Але з роками її протидія послабилась. Розвіта зрозуміла, що Свідки навчають правди. У 2003 році вона охрестилася. Що посприяло такій зміні? Замість того щоб ображатися на Розвіту, її чоловік створював багато нагод, аби допомогти їй змінити свою думку. Що радить Розвіта? «Багато доброго можна досягнути, якщо терпіти, терпіти і ще раз терпіти».

Моніка охрестилася в 1974 році, а двоє її синів стали Свідками приблизно через десять років. Її чоловік, Ганс, ніколи не чинив їм опору, але він охрестився аж у 2006 році. Яку пораду дає ця сім’я, згадуючи минуле? «Будьте відданими Єгові і не йдіть на компроміс у питаннях віри». Звичайно, Моніка з синами постійно запевняли Ганса у своїй любові. Вони ніколи не втрачали надії, що він зрештою пізнає правду.

ВІДСВІЖЕНІ ВОДОЮ ПРАВДИ

Якось Ісус прирівняв звістку правди до води, яка дає вічне життя (Ів. 4:13, 14). Ми бажаємо, щоб наші рідні відсвіжувались прохолодною кришталево чистою водою правди. Звісно, ми не хочемо, щоб вони захлинулися від великої кількості води, яка надто швидко обрушується на них. Чи рідні відсвіжаться, чи захлинуться водою правди, залежить від того, як ми пояснюємо їм свої переконання. Біблія говорить, що «серце праведного розмірковує про відповідь» і що «серце мудрого чинить розумними уста його». Як нам застосовувати цю пораду? (Прип. 15:28; 16:23).

Дружина може прагнути пояснити свої переконання чоловікові. Якщо вона «розмірковує про відповідь», то ретельно підбиратиме слова і не буде говорити бездумно. Вона не повинна поводитись самовдоволено та зверхньо. Її добре обдумані слова мають бути приємними і сприяти миру. Коли найкраще розмовляти з чоловіком? Про що йому подобається говорити і що він любить читати? Що його цікавить: наука, політика чи спорт? Як дружина може ви́кликати в чоловіка зацікавлення Біблією і водночас поважати його думки й почуття? Якщо вона братиме всі ці моменти до уваги, то зможе говорити і поводитись проникливо.

Щоб досягти серця рідних, які ще не є Свідками, недостатньо лише потрохи пояснювати їм свої вірування. Важливо, щоб наші слова не розходилися з ділами.

ЗРАЗКОВА ПОВЕДІНКА

«Постійно керуйтеся біблійними принципами у щоденному житті. Це дуже хороший спосіб зацікавити родичів правдою з Біблії, навіть якщо вони не з усім погоджуються»,— каже згаданий раніше Юрґен. Ганс, який охрестився майже через 30 років після своєї дружини, погоджується з цим. «Християнам украй важливо зразково поводитись. Саме так рідні можуть побачити, що правда позитивно впливає на наше життя». Наші родичі мають бачити, що завдяки вірі ми відрізняємось від інших і стали кращими та приємнішими людьми.

«Християнам украй важливо зразково поводитись. Саме так родичі можуть побачити, що правда позитивно впливає на наше життя» (Ганс)

Апостол Петро дав цінну пораду дружинам, чиї чоловіки не поділяють їхніх вірувань: «Підкоряйтеся своїм чоловікам, аби тих, хто не слухається святого слова, ви могли без слів здобути своїми вчинками, коли вони побачать вашу чисту поведінку і глибоку повагу. І нехай вас прикрашає не те, що видно одразу: заплетене волосся, золоті оздоби чи одяг, а те, що  є в серці людини, її нетлінне вбрання спокійного і лагідного духу, який має надзвичайну цінність у Божих очах» (1 Пет. 3:1—4).

Петро писав, що чоловіка може переконати зразкова поведінка його дружини. Пам’ятаючи Петрову пораду, сестра, на ім’я Кріста, яка охрестилась 1972 року, намагається хорошою поведінкою торкнутися серця свого чоловіка. Хоча її чоловік колись вивчав Біблію зі Свідками, він таки не пізнав правди. Інколи чоловік Крісти приходить на християнські зібрання й залюбки спілкується з братами і сестрами. Вони у свою чергу поважають його право вибору. Що Кріста робить, аби досягти його серця?

«Я постановила триматися того, чого Єгова очікує від мене. У той самий час я намагаюсь здобути чоловіка “без слів”, тобто своєю доброю поведінкою. Коли не йдеться про порушення біблійних принципів, я з усіх сил стараюсь догоджати йому. Я також поважаю його свободу волі й залишаю справу в руках Єгови».

З прикладу Крісти можна побачити, наскільки важливо бути поміркованим. Ця християнка тримається хороших духовних звичок, в які входить регулярне відвідування зібрань та активна участь у християнському служінні. Проте вона чітко розуміє, що її чоловік має повне право вимагати від неї любові, часу й уваги. Кожен, хто має невіруючих рідних, повинен виявляти поміркованість і розуміння. «Для всього свій час»,— каже Біблія. Тому потрібно проводити час із членами сім’ї, особливо зі шлюбним партнером, який не поділяє наших вірувань. Спільне проведення часу сприяє доброму обміну думками. Життя показує, що завдяки ефективному спілкуванню близькі не почуватимуться самотніми, покинутими і не будуть ревнивими (Еккл. 3:1).

НІКОЛИ НЕ ВТРАЧАЙТЕ НАДІЇ

«Важливо виявляти любов до рідної людини і молитися за неї»,— зазначає Хольґер, батько якого охрестився через 20 років після інших членів їхньої сім’ї. Кріста додає: «Я ніколи не втрачу надії, що мій чоловік зрештою стане на бік Єгови і прийме правду». Ми завжди повинні доброзичливо ставитись до родичів, які не поділяють наших релігійних переконань, і плекати надію, що вони приєднаються до нас.

Наша мета — зберігати з ними тісні стосунки, створювати для них нагоди пізнати правду і торкнутися їхнього серця біблійною звісткою. Тому в усьому нам треба поводитися «з лагідністю та глибокою повагою» (1 Пет. 3:15).