Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЛЮТИЙ 2014

Вдова із Сарепти отримала нагороду за свою віру

Вдова із Сарепти отримала нагороду за свою віру

БІДНА вдова міцно обіймає синочка, свою єдину дитину. Вона не може повірити власним очам, адже зовсім недавно тримала бездиханне тіло хлопчика на своїх руках, ніжно пригортаючи його. Тепер жінка дивиться на свого воскреслого сина і радіє його усмішці. «Дивися,— твій син живий!» — каже її гість.

Таке дивовижне воскресіння відбулося майже три тисячі років тому. Про цю подію можна прочитати в 17-му розділі Першої книги царів. Гостем є Божий пророк Ілля. А хто ця жінка? Це вдова, чиє ім’я невідоме. Вона живе в місті Сарепті. Воскресіння сина надзвичайно зміцнило її віру. Ближче познайомившись із цією жінкою, ми візьмемо для себе декілька важливих уроків.

ІЛЛЯ ЗНАХОДИТЬ ВДОВУ, ЯКА МАЄ ВІРУ

Єгова вирішив покарати ізраїльський край, над яким правив злий цар Ахав, довготривалою посухою. Після того як Ілля повідомив про посуху, Бог сховав його від Ахава і чудом годував пророка хлібом та м’ясом, які йому приносили круки. Згодом Єгова сказав Іллі: «Устань, іди до Сарепти сидонської, й осядеш там. Ось наказав Я там одній вдові, щоб годувала тебе» (1 Цар. 17:1—9).

Прибувши до Сарепти, Ілля побачив бідну вдову, яка збирала дрова. Чи це була та жінка, котра мала годувати пророка? Як вона могла робити це, якщо сама була дуже бідною? Попри всі побоювання, які міг мати Ілля, він почав розмову з жінкою. «Візьми мені трохи води до посудини, і я нап’юся»,— попросив пророк. Коли вона пішла по воду, Ілля додав: «Візьми мені й шматок хліба в свою руку» (1 Цар. 17:10, 11).  Напоїти незнайомця вдові було неважко, але де вона мала взяти хліба?

«Як живий Господь, Бог твій,— промовила вдова,— не маю я калача, а тільки повну пригорщу борошна в дзбанку та трохи олії в горняті. А оце я назбираю два полінця дров, і піду, і приготовлю це собі та синові своєму. І з’їмо ми,— та й помремо» (1 Цар. 17:12). Подивімось, що́ розмова вдови та пророка відкриває нам.

Вдова розпізнала в Іллі богобоязливого ізраїльтянина, на що вказують її слова: «Як живий Господь, Бог твій». Здається, жінка дещо знала про Бога Ізраїля, але, говорячи про Єгову, вона не називає його «своїм Богом». Ця жінка жила в місті Сарепті, яке належало фінікійському місту Сидону, тобто було залежне від нього. Найімовірніше, в Сарепті мешкали поклонники Ваала. Все ж Єгова побачив у вдові щось особливе.

Хоча вдова із Сарепти жила серед ідолопоклонників, вона вірила в Бога Ізраїля. Коли Єгова послав до цієї жінки Іллю, то подбав не лише про свого пророка, але й про неї. З цього ми можемо взяти для себе важливий урок.

Не всі мешканці Сарепти, де процвітало поклоніння Ваалу, були безнадійно зіпсутими. Пославши Іллю до цієї вдови, Єгова показав, що звертає увагу на щиросердих осіб, які ще не служать йому. Поза всяким сумнівом, «в кожному народі [Богові] до вподоби той, хто боїться його та чинить праведність» (Дії 10:35).

Скільки людей у вашій території чимось подібні до вдови із Сарепти? Можливо, вони теж живуть серед прихильників фальшивої релігії, але прагнуть чогось ліпшого. Вони можуть дещо знати про Єгову або не знати про нього нічого. Тому їм необхідна допомога, щоб стати на бік правдивого поклоніння. Чи ти шукаєш таких людей і чи допомагаєш їм?

«СПОЧАТКУ ЗРОБИ МЕНІ... МАЛОГО КАЛАЧА»

Уважно розгляньмо, про що Ілля попросив вдову. Вона щойно сказала йому, що піде приготує поїсти для себе і свого сина, що вони з’їдять це й помруть. Але якою була відповідь Іллі? «Не бійся! Піди, зроби за своїм словом. Тільки спочатку зроби мені з того малого калача, і винесеш мені, а для себе та для сина свого зробиш потім. Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі» (1 Цар. 17:11—14).

«Віддати останній хліб? Це жарт?» — міг би дехто подумати. Однак вдова так не подумала. Незважаючи на те, що жінка дуже мало знала про Єгову, вона повірила Іллі й зробила так, як він сказав. Це було неабияке випробування її віри, і вдова прийняла мудре рішення.

Завдяки вірі в Єгову, Бога Іллі, вдова і її син залишились живими

Бог не покинув її. Так як і пообіцяв Ілля, Єгова побільшив її мізерні запаси харчів настільки, що сам пророк, вона і її син мали що їсти аж до кінця посухи. «“Дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії”, за словом Господа, що говорив через Іллю» (1 Цар.  17:16; 18:1). Якби ця жінка вчинила інакше, то хліб, спечений з борошна й олії, які в неї залишилися, міг би бути її останньою поживою. Натомість вона діяла з вірою, покладалась на Єгову і спершу нагодувала Іллю.

Чого ми з цього вчимося? Єгова благословляє тих, хто виявляє віру. Коли випробовується твоя відданість і ти показуєш віру на ділах, Єгова допоможе тобі. Він подбає про тебе, захистить тебе і стане твоїм Другом, завдяки чому ти зможеш знести випробування (Вих. 3:13—15).

У «Сіонській Вартовій башті» за 1898 рік обговорювався такий урок з розповіді про вдову: «Оскільки жінка мала віру, необхідну для послуху, то вона вважалася достойною, аби Господь допоміг їй через пророка; якби вона не виявила віри, знайшлася б інша вдова. Подібне можна сказати про нас: на різних етапах нашого життєвого шляху Господь приводить нас туди, де випробовується наша віра. Якщо ми виявимо віру, то отримаємо благословення, якщо ні, то втратимо його».

Стикаючись з особливими випробуваннями, ми повинні шукати Божих порад у Святому Письмі та в біблійних публікаціях. Тоді нам слід діяти відповідно до вказівок Єгови, хоч би як важко було погодитися з ними. Ми неодмінно матимемо благословення, якщо прислу́хаємося до мудрого прислів’я: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Прип. 3:5, 6).

«ПРИЙШОВ ТИ... ЩОБ УБИТИ МОГО СИНА»?

Віра вдови мала зазнати ще іншого випробування. «По тих пригодах,— заслаб був син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже тяжка, аж духу не позосталося в ньому»,— розповідається в Біблії. Намагаючись збагнути, чому це трапилось, згорьована мати сказала Іллі: «Що тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!» (1 Цар. 17:17, 18). Що крилось у цих сповнених болю словах?

Чи вдова пригадала гріх, який мучив її сумління? Чи вона думала, що смерть її сина була карою від Бога і що Ілля був Божим провісником смерті? У Біблії про це нічого не сказано, але одне є очевидним: вдова не звинувачувала Бога в неправедності.

Ілля, напевно, був приголомшений смертю сина вдови і тим, що вона пов’язувала свою гірку втрату з його присутністю. Після того як пророк заніс бездиханне тіло хлопчика в горішню кімнату, він вигукнув: «Господи, Боже мій, чи й цій удові, що я в неї мешкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?» Пророкові було страшно подумати, що на ім’я Бога буде стягнуто ганьбу, якщо він дозволить, аби ця добра та гостинна жінка й далі страждала. Тому Ілля благав: «Господи, Боже, мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї» (1 Цар. 17:20, 21).

«ДИВИСЯ,— ТВІЙ СИН ЖИВИЙ!»

Єгова вислухав молитву Іллі. Вдова піклувалася про його пророка і виявляла віру. Очевидно, Бог допустив, аби хвороба забрала життя хлопчика, бо знав, що воскресить його і це дасть надію для майбутніх поколінь. Це перше записане в Біблії воскресіння. Почувши благання Іллі, Єгова повернув хлопчикові життя. Лише уявіть, як зраділа вдова, коли почула слова пророка: «Дивися,— твій син живий!» Вона відповіла:«Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх — правда!» (1 Цар. 17:22—24).

У 17-му розділі Першої книги царів більше нічого не розповідається про цю жінку. Але з огляду на те, що Ісус схвально говорив про неї, вона, мабуть, аж до смерті залишалась вірною служителькою Єгови (Луки 4:25, 26). Як видно з цієї розповіді, Бог благословляє тих, хто чинить добро його служителям (Матв. 25:34—40). Це показує, що Єгова дбає про своїх вірних поклонників, навіть якщо ті опиняються у скрутних обставинах (Матв. 6:25—34). Крім того, ця історія доводить, що Єгова прагне і спроможний воскресити мертвих (Дії 24:15). Безперечно, в нас є чудові підстави, аби пам’ятати про вдову із Сарепти.