Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) СІЧЕНЬ 2014

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Західній Африці

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Західній Африці

ПАСКАЛЬ виростав у бідній околиці Кот-д’Івуару і мріяв про краще життя. Оскільки він любив займатися боксом, то роздумував про те, де є більші можливості стати зіркою спорту і розбагатіти. Коли Паскалю було приблизно 25 років, він вирішив податися до Європи, бо вважав, що там зможе здійснити свою мрію. Проте хлопець не мав необхідних документів, тож йому залишалося поїхати туди нелегально.

У 1998 році, у віці 27 років, Паскаль вирушив до Європи. Він перетнув кордон з Ганою, проїхав Того, Бенін і зрештою добрався до містечка Бірні Нконні в Нігері. Тепер мала розпочатись дуже небезпечна частина подорожі. Щоб дістатись узбережжя Середземного моря на півночі Африки, Паскаль мав перетнути пустелю Сахару в кузові вантажівки. Там він повинен був сісти в шлюпку, щоб доплисти до Європи. Таким був його план, але він залишився в Нігері. На це Паскаль мав дві причини.

По-перше, в нього закінчились гроші. По-друге, він зустрівся з Ное́, піонером, який почав вивчати з ним Біблію. Знання з Божого Слова глибоко запали в серце Паскаля і змінили його погляд на життя. Духовні справи стали для нього важливішими за матеріальні прагнення. У грудні 1999 року Паскаль охрестився. Спонуканий вдячністю Єгові, у 2001 році він почав служити піонером у Нігері, в місті, де перший раз почув правду. Що Паскаль думає про своє служіння? Він каже: «Це найкращий спосіб життя!»

ЗМІСТОВНІШЕ ЖИТТЯ В СЛУЖІННІ ТАМ, ДЕ Є БІЛЬША ПОТРЕБА

Анне-Ракел

Подібно до Паскаля, чимало братів і сестер зрозуміли, що життя стає змістовнішим, якщо зосереджуватися на духовних цілях. Аби досягти їх, дехто переїхав з Європи в Африку і служить там, де є більша потреба у вісниках Царства. Майже 65 Свідків з Європи, віком від 17 до 70 років, вирішили переїхати у такі країни Західної Африки, як Бенін, Буркіна-Фасо, Нігер і Того, де є велика потреба в проповідниках *. Що спонукало їх зробити такі значні зміни в житті і які благословення вони отримали?

Анне-Ракел з Данії розповідає: «Мої батьки служили місіонерами в Сенегалі. Вони завжди з ентузіазмом розповідали про життя місіонерів, тому я теж хотіла стати місіонеркою». П’ятнадцять років тому, коли Анне-Ракел було трохи більше  за 20, вона переїхала в Того, де служить у зборі, зібрання якого проходять мовою жестів. Чи її переїзд якось вплинув на інших? Вона говорить: «Через деякий час мої молодші брат і сестра також приїхали в Того».

Альбер-Фаєт і Орель

Орель, 70-літній брат з Франції, каже: «П’ять років тому, коли я вийшов на пенсію, в мене був вибір: вести спокійне життя у Франції та чекати Раю або розширити своє служіння». Він обрав останнє. Близько трьох років тому Орель разом зі своєю дружиною, Альбер-Фаєт, переїхав до Беніну. «Служити тут Єгові від усієї душі — це найкраще, що ми робили в житті,— визнає усміхаючись Орель.— Так склалося, що деякі куточки нашої території, яка простягається вздовж узбережжя, нагадують мені Рай».

Клодомір зі своєю дружиною, Лізьян, переїхали з Франції у Бенін 16 років тому. Спочатку вони дуже скучали за рідними й друзями, які залишились у Франції, і боялися, що не зможуть призвичаїтися до нового життя. А втім, їхнє побоювання було безпідставним. Вони відчували неабияку радість. Клодомір каже, що за цей період вони кожного року допомагали одній людині пізнати правду.

Лізьян і Клодомір з тими, кому допомогли пізнати правду

Жоанна і Себастьян

У 2010 році подружня пара, Себастьян і Жоанна, переїхала з Франції до Беніну. Себастьян розповідає: «У зборі роботи — непочатий край. Служачи тут, ми наче проходимо інтенсивний курс теократичного навчання!» Як люди відгукуються на проповідування? Жоанна говорить: «Люди спраглі правди. Навіть коли ми не проповідуємо, вони зупиняють нас на вулиці, щоб поставити біблійні запитання і попросити в нас публікації». Як переїзд вплинув на Себастьяна і Жоанну? Себастьян зазначає: «Він зміцнив наше подружжя. Приємно цілими днями проповідувати разом з дружиною».

Ерік і Кеті служать піонерами в малонаселеній території північного Беніну. Приблизно десять років тому, ще у Франції, вони почали читати статті про служіння там, де є більша потреба, і спілкуватися з повночасними служителями. Це спонукало Еріка і Кеті поїхати за кордон, що вони й зробили у 2005 році. Вони стали очевидцями небувалого росту. Ерік пригадує: «Два роки тому до нашої групи в містечку Тангієта належало тільки дев’ять вісників, а тепер у ній — 30 братів і сестер. У неділю зібрання відвідує від 50 до 80 осіб. Такий ріст приносить незрівнянну радість!»

Кеті та Ерік

 ЯК РОЗПІЗНАВАТИ І ДОЛАТИ ТРУДНОЩІ?

Бенджамін

З якими труднощами стикаються деякі вісники, котрі служать там, де є більша потреба? Бенджамін, якому 33 роки, є братом Анне-Ракел. У 2000 році в Данії він зустрів місіонера, який служив у Того. Бенджамін пригадує: «Коли я розповів йому про те, що хочу бути піонером, він сказав, що я можу служити піонером у Того». Бенджамін добре все обдумав. Він говорить: «На той час мені не було й 20, але двоє моїх сестер вже служили в Того. Тому мені було легко прийняти рішення поїхати туди». Тож він переїхав. Але Бенджамін зіткнувся з однією трудністю. «Я не знав ані слова французькою,— пояснює він.— Перші півроку були для мене важкими, бо я зовсім не міг спілкуватися». Та згодом він зробив поступ. Тепер Бенджамін служить у Бетелі в Беніні. Він розвозить літературу і допомагає в комп’ютерному відділі.

Марі-Аньєз і Мішель

Ерік і Кеті, про яких згадувалося раніше, до переїзду в Бенін служили в іншомовній території у Франції, яка дуже відрізняється від Західної Африки. «Важко було знайти підхоже місце для життя,— розповідає Кеті.— Кілька місяців ми жили в хатині без світла і проточної води». Ерік додає: «По сусідству до пізньої ночі лунала гучна музика. Ми мусили виявляти терпіння і вчитись пристосовуватися». Все ж вони обоє визнають: «Радість, яку приносить служіння в території, де рідко проповідують, перевершує будь-які труднощі».

Мішель і Марі-Аньєз, подружжя з Франції, яким майже по 60, переїхали до Беніну приблизно п’ять років тому. Спочатку вони дуже переживали. Мішель каже: «Дехто прирівняв наш переїзд до переходу по канату канатохідця, який штовхає перед собою тачку, а в ній сидимо ми. Стає страшно, якщо не знати, що канатохідцем є Єгова. Ми ж переїхали, щоб служити для Єгови і з його підтримкою».

ВАЖЛИВІСТЬ ПІДГОТОВКИ

Брати і сестри, які переїхали служити там, де є більша потреба, наголошують на важливості доброї підготовки. Вони радять зробити такі кроки: планувати наперед, вчитися пристосовуватись, мудро розпоряджатися грошима та покладатися на Єгову (Луки 14:28—30).

Себастьян, про якого йшлося раніше, розповідає: «Перш ніж переїхати, ми з Жоанною два роки заощаджували гроші, обмежуючи свої витрати на розваги та непотрібні покупки». Щоб продовжувати служіння за кордоном, вони кілька місяців на рік працюють в Європі і завдяки цьому решту року можуть служити піонерами в Беніні.

Марі-Терез

 Марі-Терез — одна з 20 неодружених сестер, які переїхали в Західну Африку, аби служити там, де є більша потреба. У Франції вона працювала водієм автобуса, але 2006 року взяла на рік відпустку, щоб служити піонеркою в Нігері. Незабаром Марі-Терез збагнула, що прагнула саме такого життя. Вона ділиться: «Повернувшись у Францію, я поговорила з роботодавцем про те, що хотіла б змінити робочий графік, і він охоче погодився. Тепер з травня по серпень я працюю водієм автобуса у Франції, а з вересня по квітень служу піонеркою в Нігері».

Сафіра

Ті, хто «шукає найперше царства», можуть не сумніватися, що Єгова подбає про «все те інше» (Матв. 6:33). Розгляньмо приклад Сафіри, неодруженої сестри з Франції, якій близько 30 і яка служить піонеркою в Беніні. У 2011 році вона повернулася у Францію, щоб заробити грошей на ще один рік служіння в Африці, де вона прослужила вже п’ять років. Сафіра пригадує: «Це була п’ятниця, мій останній робочий день. Але щоб заробити достатньо грошей на майбутній рік служіння, мені необхідно було працювати додаткових десять днів. У Франції я залишалася ще на два тижні. Тож я розповіла про свою ситуацію Єгові. Невдовзі після цього до мене зателефонували з агентства з працевлаштування і попросили попрацювати за когось два тижні». У понеділок Сафіра прийшла на роботу, щоб перейняти досвід у того, кого вона мала замінити. Сафіра веде далі: «Для мене було несподіванкою, коли я довідалася, що працюватиму замість нашої сестри, котра потребувала десять вихідних днів, щоб відвідати Школу піонерського служіння. Директор не хотів відпускати її, поки вона не знайде собі заміни. Вона так само, як і я, благала в Єгови допомоги».

ДЖЕРЕЛО СПРАВЖНЬОГО ЗАДОВОЛЕННЯ

Деякі брати і сестри з різних країн уже багато років служать у Західній Африці, і для них вона стала рідною домівкою. Інші мають змогу служити тут кілька років і потім повертаються додому. Але такі вісники й далі отримують пожиток з того, чого вони навчилися за роки служіння за кордоном. Вони зрозуміли, що справжнє задоволення в житті походить від служіння Єгові.

^ абз. 6 За проповідницькою працею в цих чотирьох франкомовних країнах наглядає філіал у Беніні.

 

Довідатися більше

Які існують школи для піонерів?

Яке навчання можуть отримати ті, хто присвячує багато часу проповідуванню про Царство?