Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЧЕРВЕНЬ 2013

 ЖИТТЄПИС

Послух Єгові приніс мені багато благословень

Послух Єгові приніс мені багато благословень

«Ной залишив нам чудовий приклад. Він слухався Єгови і любив свою сім’ю. Всі домашні Ноя пережили Потоп, бо увійшли в ковчег»,— так любив говорити мій батько.

ЦЕ ОДИН з моїх ранніх спогадів про тата, скромного працьовитого чоловіка. У нього було сильне почуття справедливості, тому біблійна звістка, яку він почув у 1953 році, відразу привернула його увагу. Відтоді тато намагався передавати набуті знання нам, дітям. Моя мама спочатку не хотіла відкинути католицькі традиції. Але з часом вона теж прийняла біблійну правду.

Батьки мусили докладати неабияких старань, щоб навчати нас, оскільки мама була майже неписьменна, а татові доводилось довго і важко працювати на полі. Деколи він почувався настільки змученим, що засинав під час вивчення. Однак його зусилля мали успіх. Як найстарша дитина, я допомагала вчити свою сестру і двох братів. Ми часто обговорювали татову розповідь про Ноя: про те, що він любив свою сім’ю і слухався Бога. Мені дуже подобалась ця біблійна історія. Невдовзі всі ми почали ходити на зібрання в Зал Царства в місті Розето-дельї-Абруцці, що розкинулося на Адріатичному узбережжі Італії.

У 1955 році, коли мені було 11, ми з мамою відвідали наш перший конгрес, який проходив у Римі. Ми подорожували туди гірськими дорогами. Великі конгреси з тих пір стали для мене найкращими подіями у християнському житті.

Через рік я охрестилась і згодом розпочала повночасне служіння. Коли мені виповнилося 17 років, я стала спеціальною піонеркою і служила в місті Латині, що на південь від Рима. Воно лежало приблизно за 300 кілометрів від дому. Це було зовсім нове місто, і люди надто не переживали, що скажуть сусіди, якщо вони приймуть біблійну звістку. Нам з моєю напарницею у піонерському служінні подобалося розповсюджувати багато біблійних публікацій. У той час я була дуже юна і сумувала за домом. Все ж я прагнула слухатись Єгови і залишилася служити в Латині.

День нашого одруження

Пізніше мене призначили в Мілан допомагати в підготовці міжнародного конгресу «Вічна добра новина»,  який проходив у 1963 році. Під час конгресу я служила добровольцем разом з багатьма іншими братами і сестрами, серед яких був Паоло Піччолі, молодий брат з Флоренції. На другий день конгресу він виголосив зворушливу промову про безшлюбність. Я пригадую, як подумала тоді: «Цей брат, напевно, ніколи не одружиться». Але ми почали листуватися і стало очевидним, що в нас є багато спільного: цілі, любов до Єгови і прагнення слухатися його. У 1965 році ми з Паоло одружилися.

РОЗМОВИ ЗІ СВЯЩЕНИКАМИ

Я служила сталим піонером у Флоренції десять років. Було приємно бачити, як зростали збори і який духовний поступ робила молодь. Нам подобалось спілкуватися з юними братами і сестрами на духовні теми і разом відпочивати. Паоло часто грав з ними у футбол. Звичайно, я цінувала хвилини, проведені зі своїм чоловіком, але розуміла, що його щирої уваги й часу потребує молодь і сім’ї в зборі.

Мені досі приємно згадувати багатьох зацікавлених, з якими ми вивчали Біблію. Однією з них була Андріана. Вона поділилась набутими знаннями з двома іншими сім’ями. Вони домовилися про зустріч зі священиком, щоб обговорити такі доктрини, як Трійця і безсмертна душа. На зустріч прийшло троє прелатів. Їхнє пояснення було складним і непослідовним. Наші зацікавлені швидко це збагнули, порівнявши його з чіткими біблійними вченнями. Та зустріч стала для них поворотним пунктом. З часом 15 членів цих сімей стали Свідками.

Сьогодні наші методи проповідування зовсім інші. Пригадуючи минуле, можна сказати, що Паоло став «фахівцем» у тому, як вести розмови зі священиками. Таких розмов він мав чимало. Пам’ятаю одну зустріч у присутності багатьох слухачів, які не були Свідками. В якийсь момент ми зрозуміли, що противники заздалегідь домовилися з деякими присутніми, аби ті в ході розмови ставили нам підступні запитання. Проте розмова повернулася в іншому напрямку. Хтось запитав, чи правильно, що церква втручається в політику, як вона це робила століттями. Всім стало очевидно, що священики потрапили в халепу. Несподівано погасло світло, і розмову відклали. Через кілька років ми довідалися, що тимчасове вимкнення електроенергії було сплановане на випадок, якщо розмова піде не так, як сподівалися священики.

НОВІ ВИДИ СЛУЖІННЯ

Після десяти років подружнього життя нас з Паоло запросили в районне служіння. Паоло  мав хорошу роботу, тому прийняти це запрошення було нелегко. Але ми багато молилися і відчули, що готові виконувати новий вид служіння. Нам подобалось проводити час з сім’ями, в яких ми гостювали. Увечері ми нерідко щось разом вивчали, потім Паоло допомагав дітям виконувати домашні завдання, особливо з математики. Крім того, Паоло любив читати і з піднесенням розповідав цікаві та підбадьорливі історії, які колись прочитав. По понеділках ми часто проповідували в містах, де не було жодного Свідка, запрошуючи людей на промову, заплановану на вечір.

Ми з радістю проводили час з молоддю. Паоло часто грав у футбол

Провівши лише два роки в районному служінні, ми отримали запрошення в Бетель у Римі. Паоло мав займатися юридичними справами, а я служила у відділі журналів. Хоча робити зміни непросто, ми вирішили виявляти послух. Ми з захопленням спостерігали за поступовим розширенням філіалу і неймовірним ростом вісників в Італії. У той час Свідки Єгови в цій країні були офіційно визнані як релігійна організація. Безперечно, таке служіння приносило нам багато радості.

Паоло подобалося служіння в Бетелі

На початку 1980-х років, коли ми служили в Бетелі, в Італії широко обговорювався біблійний погляд на кров. Тоді розглядалася судова справа стосовно цього питання, навколо якої зчинилось багато галасу. Сім’ю Свідків фальшиво звинуватили в смерті їхньої доньки, хоча вона, насправді, померла в результаті серйозного захворювання крові, яке успадковує багато людей у країнах Середземномор’я. Брати і сестри з родини Бетелю допомагали юристам, які представляли християнських батьків. Завдяки буклету і спеціальному виданню «Пробудись!» люди могли розібратися у фактах і правильно зрозуміти, що́ про кров каже Боже Слово. Впродовж тих місяців Паоло неодноразово без перерви працював по 16 годин у день. Я з усіх сил намагалася підтримувати його у цій важливій справі.

ІНША ЗМІНА В ЖИТТІ

Минуло 20 років нашого сімейного життя. На нас чекала несподіванка. Я мала 41 рік, а Паоло — 49, коли ми довідалися про мою вагітність. У щоденнику Паоло я знайшла запис, який він зробив того дня: «Молитва: якщо це правда, допоможи нам залишитися в повночасному служінні, не ослабнути духовно і бути добрими батьками, які подають хороший приклад. А найголовніше, допоможи мені втілити в життя принаймні один відсоток з того, що я говорив зі сцени понад 30 років». Судячи з усього, Єгова відповів на його і мою молитви.

 З народженням Іларії наше життя докорінно змінилося. Щоправда, ми деколи знеохочувались, як зазначається в Приповістей 24:10: «Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила». Але ми підтримували одне одного, пам’ятаючи про важливість взаємного підбадьорення.

Іларія ще дитиною казала, наскільки вона щаслива, що народилася у двох Свідків, які присвятили життя повночасному служінню. Їй ніколи не бракувало уваги, і вона зростала в цілком нормальній сім’ї. Впродовж дня з нею була я, а ввечері — Паоло. Вдома на нього часто чекало багато роботи, все ж він проводив з донькою час, бавився з нею і допомагав виконувати домашні завдання. Чоловік робив це, хоча потім йому доводилось працювати до другої-третьої години ночі. Іларія нерідко говорила: «Тато мій найкращий друг».

Звісно, щоб допомогти доньці залишатися на дорозі правди, необхідно було діяти послідовно, а іноді навіть твердо. Я пригадую, як одного разу вона, бавлячись зі своєю подругою, повелася погано. За допомогою Біблії ми пояснили їй, чому не слід так поводитись. В нашій присутності вона попросила вибачення у своєї подруги.

Іларія говорить, що цінує любов до служіння, яку виявляли її батьки. Тепер вона одружена і ще краще розуміє, наскільки важливо виявляти послух Єгові та дотримуватись його вказівок.

ПОСЛУХ НАВІТЬ У ХВИЛИНИ СМУТКУ

У 2008 році Паоло довідався, що в нього рак. Спочатку здавалося, що чоловік зможе побороти хворобу, і він мене дуже підбадьорював. Ми шукали найкращого медичного лікування, разом з Іларією звертались до Єгови в довгих молитвах і просили допомоги знести те, що чекало попереду. Все ж я бачила, як мій сильний та енергійний чоловік поступово слабне. Він помер у 2010 році, і його смерть була для мене жахливим ударом. Однак я черпаю велику потіху з того, чого ми досягнули за 45 років спільного життя. Ми віддавали Єгові найкраще. Знаю, що наша праця матиме тривалу цінність. І я з нетерпінням чекаю, коли сповняться Ісусові слова, записані в Івана 5:28, 29, і Паоло воскресне.

«У глибині душі я все ще залишаюсь тою маленькою дівчинкою, якій подобається історія про Ноя. Моє рішення не змінилось»

У глибині душі я все ще залишаюсь тою маленькою дівчинкою, якій подобається історія про Ноя. Моє рішення не змінилось. Я хочу в усьому слухатися Єгови. Впевнена: будь-які перешкоди, жертви чи втрати є незначними в порівнянні з чудовими благословеннями, якими обдаровує наш люблячий Бог. Я особисто переконалася в цьому і запевняю вас, що вони того варті.