Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) КВІТЕНЬ 2013

 ЖИТТЄПИС

П’ятдесят років повночасного служіння біля Північного полярного кола

П’ятдесят років повночасного служіння біля Північного полярного кола

«Тобі легко служити піонером. Твої батьки в правді і підтримують тебе»,— казали ми нашій подрузі, яка служила повночасно. «Але ми всі маємо одного Батька»,— відповіла вона. Її відповідь містила цінний урок: наш небесний Батько піклується про своїх служителів і зміцнює їх. І за все своє життя ми цілковито в цьому переконалися.

 МИ НАРОДИЛИСЬ у Північній Остроботнії (Фінляндія) в сім’ї фермера, в якій було десятеро дітей. Наше дитинство затьмарила Друга світова війна. Хоча ми жили за сотні кілометрів від лінії фронту, жахіття війни залишили в нашій пам’яті глибокий слід. Коли поблизькі міста Оулу і Калайокі бомбардували, ми бачили червону заграву на нічному небі. Батьки радили нам якомога швидше ховатись, як тільки над нашими головами з’являлися військові літаки. Тому, почувши від нашого найстаршого брата, Тауно, про земний рай, в якому не буде несправедливості, ми були зворушені до глибини серця.

Тауно довідався про правду у віці 14 років з літератури Дослідників Біблії. Коли вибухнула Друга світова війна, наш брат відмовився від військової служби через навчене Біблією сумління, і його посадили в тюрму. Там з ним жорстоко поводилися. Це лише посилило прагнення Тауно служити Єгові, і після звільнення він став ще запопадливішим у служінні. Чудовий приклад брата заохотив нас ходити на зібрання Свідків, які проводилися в сусідньому селі. Крім того, ми відвідували конгреси, хоча заощадити достатньо грошей для подорожі було досить нелегко. Ми шили одяг для наших сусідів, вирощували цибулю і збирали ягоди. Оскільки ми мали багато роботи на фермі, то зазвичай не могли відвідувати конгреси разом, тому робили це по черзі.

Зліва: Матті (батько), Тауно, Саймі, Марія Емілія (мати), Вяйньо (немовля), Айлі й Анніккі, 1935 рік

Правда про Єгову і його наміри поглибила нашу любов до нього, і ми вирішили присвятити йому своє життя. У 1947 році ми обидві символізували своє присвячення водним хрещенням (Анніккі у 15 років, Айлі — в 17). Того ж року охрестилась і наша сестра Саймі. Також ми проводили вивчення ще з однією нашою сестрою, Ліннеєю, яка вже була заміжня. Вона і її сім’я теж стали Свідками Єгови. Після хрещення ми поставили собі мету розпочати піонерське служіння і деколи служили піонерами під час відпустки (тобто були допоміжними піонерами).

РОЗПОЧИНАЄМО ПОВНОЧАСНЕ СЛУЖІННЯ

Зліва: Еева Калліо, Саймі Маттіла Сюрьяля, Айлі, Анніккі і Саара Нопонен, 1949 рік

У 1955 році ми переїхали до міста Кемі, що лежить далеко на півночі. Ми обидві працювали повний робочий день, але й далі прагнули служити піонерами. Все ж ми переживали, чи зможемо утримувати себе, і думали, що спершу треба зробити деякі заощадження. Саме тоді ми мали розмову, про яку згадується напочатку. Вона допомогла нам зрозуміти, що повночасне служіння не залежить тільки від наших коштів чи підтримки рідних. Найважливіше, щоб ми покладалися на нашого небесного Батька.

Під час подорожі на конгрес у Куопіо, 1952 рік. Зліва: Анніккі, Айлі й Еева Калліо

На той час ми зібрали достатньо грошей, яких вистачило б на два місяці. Тож у травні  1957 року ми з острахом подали заяву, щоб два місяці служити піонерами в місті Пелло (Лапландія), що за Північним полярним колом. Цей період добіг до кінця, а в нас все ще залишалися всі наші заощадження. Тому ми заповнили заяву на наступних два місяці. Минув і цей час, а ми так і не витратили грошей. Тепер ми були впевнені, що Єгова дбатиме про нас. Ми служимо піонерами вже 50 років, і нам ніколи не бракувало коштів. Озираючись назад, ми почуваємося так, наче Єгова міцно тримає нас за руку і каже: «Не бійся,— Я тобі поможу» (Ісаї 41:13).

Ми служимо піонерами вже 50 років, і нам ніколи не бракувало коштів

Кайсу Рейкко й Айлі у служінні

У 1958 році районний наглядач порадив нам переїхати в Соданкюлю (Лапландія), аби служити там спеціальними піонерами. Тоді в цій місцевості була лише одна сестра. Вона пізнала правду в цікавий спосіб. Її син разом з класом поїхав до Гельсінкі, столиці Фінляндії. Коли група прогулювалася містом, літня сестра дала примірник журналу «Вартова башта» хлопчику, який ішов останнім, і попросила віддати його матері. Хлопчик так і зробив, і його мама відразу зрозуміла, що це правда.

Ми винайняли кімнату над лісопильнею і проводили там зібрання. Спочатку на них були присутні тільки ми двоє і місцева сестра з донькою. Ми разом читали матеріал для вивчення. Згодом на роботу в лісопильні влаштувався чоловік, який вивчав Біблію зі Свідками. Він і його сім’я стали приходити на наші зібрання. З часом цей чоловік та його дружина охрестилися. Цей брат взяв провід на зібраннях. До того ж наші зібрання почали відвідувати інші працівники лісопильні, які прийняли біблійну правду. Через декілька років з нашої групи утворився збір.

НЕЛЕГКІ УМОВИ

У служінні нам доводилось долати великі відстані, і це було нелегко. Влітку ми ходили пішки, їздили на велосипедах і навіть пливли до нашої території на човні. Особливо часто ми користувалися велосипедами. Ми їздили ними на конгреси чи до батьків, котрі жили за сотні кілометрів. Узимку ми рано-вранці сідали в автобус і добиралися до сільських місцевостей, де проповідували від дому до дому. Закінчивши проповідувати в одному селі, ми пішки йшли в інше. Сніг був глибоким, а дороги не завжди розчищені.  Часто ми йшли по слідах саней, які тягли коні, хоча траплялося, що сніг притрушував сліди попередніх мандрівників. Ранньою весною сніг ставав м’яким та вогким, через що йти по ньому було досить нелегко.

Разом у служінні холодного зимового дня

Сильний мороз і снігові хуртовини навчили нас тепло вдягатися. Ми носили шерстяні панчохи і дві-три пари шкарпеток, а також чоботи з високими халявами. Все ж у наші чоботи нерідко набивалось багато снігу. Перш ніж зайти в дім, ми знімали наше взуття і витрушували його. Коли ми йшли по снігу, краї наших довгих зимових пальт ставали мокрими, і, якщо мороз дужчав, вони замерзали і нагадували бляху. Одна господиня якось сказала: «Ви, мабуть, маєте справжню віру, якщо відважилися йти в таку погоду». Щоб добратися до цього дому, ми пройшли 11 кілометрів.

Оскільки відстані були великі, ми деколи мусили залишатися на ніч у місцевих жителів. Як тільки смеркало, ми починали шукати нічліг. Будинки були скромні, але люди, які приймали нас, ставились до нас привітно й гостинно. Вони часто пропонували нам не лише місце для ночівлі, але й щось поїсти. Іноді нашим ліжком була шкура північного оленя, лося чи навіть ведмедя. Деколи ми мали змогу трохи порозкошувати. Наприклад, одного разу господиня великого будинку запросила нас на верхній поверх до гостьової кімнати, де на нас чекали чисті білі простирадла, прикрашені мереживом. Бувало, що ми обговорювали з господарем біблійні питання аж до пізньої ночі. Якось у будинку, де ми ночували, подружжя спало в одному куті кімнати, а ми в іншому. Наша розмова на основі Біблії почалася глибокої ночі і затягнулася до світанку. Чоловік і дружина по черзі ставили багато запитань.

ПЛІДНЕ СЛУЖІННЯ

Лапландія — не дуже родючий, але гарний край, і кожної пори року він чарівний по-своєму. А для нас, людей, які знають Єгову, цей край ще красивіший. Серед щирих людей, яким ми проповідували, були лісоруби, котрі приїжджали в лісозаготівельні поселення в Лапландії. Іноді в будинку жили десятки чоловіків, і ми, дві маленькі сестрички, заходили до них проповідувати. Ці кремезні чоловіки охоче приймали біблійну звістку та з радістю брали наші публікації.

Ми мали чимало захопливих випадків. Одного дня ми не встигли на автобус, тому що годинник на автовокзалі спішив на п’ять хвилин. Тож ми вирішили сісти в інший автобус і поїхати у село, в яке раніше ніколи не їздили. В першому будинку ми зустріли молоду жінку, яка сказала: «Заходьте, дівчата, я вас чекала». Ми проводили біблійне вивчення з її старшою сестрою. Ця молода жінка  попросила свою сестру передати нам, аби ми зайшли до неї саме в цей день. Однак та не передала. З жінкою, до якої ми зайшли, і з її родичами, що жили по сусідству, були розпочаті біблійні вивчення. Невдовзі після цього ми об’єднали ці вивчення в одне, на яке приходило дванадцять людей. Згодом багато членів цієї сім’ї стали Свідками Єгови.

У 1965 році нас призначили в збір у Куусамо, трохи нижче Північного полярного кола, де ми служимо донині. На той час у зборі налічувалося лише кілька вісників. Спершу наша нова територія видавалася складною. Люди були дуже релігійними і ставились до нас з упередженням. А втім, чимало з них поважало Біблію, завдяки чому ми мали спільні теми для розмови. Мало-помалу ми знайомились з людьми, і приблизно через два роки починати біблійні вивчення стало легше.

І ДАЛІ АКТИВНІ В СЛУЖІННІ

Дехто, з ким ми вивчали Біблію

Сьогодні у нас вже немає сил, аби служити цілими днями, все ж ми проповідуємо майже щодня. Поширювати добру новину в нашій великій території стало легше, коли Айлі, послухавшись поради племінника, пройшла курси водіння і в 1987 році, у віці 56 років, отримала посвідчення водія. Особливе полегшення ми відчули, переїхавши у квартиру в новозбудованому Залі Царства.

Ріст, за яким ми можемо спостерігати, приносить нам велику радість. Коли ми почали повночасне служіння в північній Фінляндії, там служило декілька вісників, які були розпорошені на великій території. Тепер декілька зборів утворюють один район. Буває, що на конгресах хтось знайомиться з нами і питає, чи ми його пам’ятаємо. Іноді виявляється, що ми вивчали Біблію у нього вдома, коли він був ще дитиною. Насіння, яке ми посіяли багато років тому, принесло плоди! (1 Кор. 3:6).

У служінні навіть у дощовий день

У 2008 році виповнилося 50 років, відколи ми служимо спеціальними піонерами. Ми дякуємо Єгові, що є одна для одної підтримкою в його важливій праці. Ми вели просте життя, але нам ніколи нічого не бракувало (Пс. 23:1). Дарма ми вагалися напочатку. На щастя, впродовж усіх тих років Єгова підтримує нас, як і записано в Ісаї 41:10: «Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю».