Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЖОВТЕНЬ 2012

 Життєпис

Дружба, яка триває 60 років. «І це лише початок»

Дружба, яка триває 60 років. «І це лише початок»

Літній вечір 1951 року. Четверо молодих чоловіків, яким трохи за 20, стоять у суміжних телефонних будках в Ітаці (штат Нью-Йорк) і телефонують по міжміській лінії в Мічиган, Айову та Каліфорнію. Вони хочуть повідомити своїм близьким захопливу звістку.

У ЛЮТОМУ того ж року в Південний Лансінґ (штат Нью-Йорк) з’їхалося 122 піонери, щоб пройти навчання в 17-му класі школи «Ґілеад». Серед майбутніх місіонерів були Ловелл Тернер, Вільям (Біл) Кастен, Річард Келсі і Реймон Темплтон. Ловелл та Біл походили з Мічигану, Річард — з Айови, а Реймон — з Каліфорнії. Всі четверо згодом стали близькими друзями.

Зліва направо: Річард, Ловелл, Реймон і Біл подружилися в школі «Ґілеад»

Минуло п’ять місяців. Студенти були надзвичайно схвильовані через те, що брат Натан Норр з усесвітнього центру мав виголосити перед ними промову. Четверо друзів раніше висловили побажання служити в одній країні, якщо це можливо. Чи їхня мрія збудеться?

Напруження зросло, коли брат Норр звернувся до цілого класу і почав оголошувати призначення. Першими на сцену ви́кликали чотирьох юнаків, які намагались приховати своє переживання. Їм повідомили, що вони будуть служити разом! Але де саме? На загальне здивування, їх призначили в Німеччину. Клас вибухнув аплодисментами, які довго не вщухали.

Свідки Єгови по всьому світі захоплювалися вірністю, яку виявляли німецькі брати і сестри за правління Гітлера, що почалось у 1933 році. Багато студентів пригадували, як посилали одяг і пакунки з гуманітарною допомогою (так звані пакунки «CARE») своїм європейським братам, котрі пережили Другу світову війну. Божі служителі в Німеччині подали приклад визначної віри, непохитності, мужності і довіри до Єгови. Ловелл згадує, як він тоді подумав: «Тепер ми особисто познайомимося з цими дорогими братами і сестрами». Ось чому хлопці були в такому захваті і телефонували своїм рідним та друзям, щоб повідомити про своє призначення.

НА ШЛЯХУ ДО НІМЕЧЧИНИ

Реймон проводить Школу служіння Царству

Двадцять сьомого липня 1951 року в порту на Іст-Рівер у Нью-Йорку четверо друзів сіли на пароплав «Хоумленд» і відправились до Німеччини. Ще раніше брат Альберт  Шредер, один з викладачів школи «Ґілеад», а згодом член Керівного органу, навчив їх пару речень німецькою. А тепер, під час 11-денної подорожі, в них з’явилась можливість вивчити більше, оскільки на борту було кілька німецьких пасажирів. Однак ті німці, очевидно, говорили на різних діалектах, і хлопці були спантеличені.

У вівторок вранці, 7 серпня, витримавши приступи морської хвороби, брати врешті-решт ступили на тверду землю в Гамбурзі. Повсюди були руїни, адже війна закінчилася лише шість років тому. Засмучені побаченим, брати сіли на нічний поїзд до Вісбадена, де в той час розміщувався філіал.

Річард працює за адресографом у Бетелі (Вісбаден)

Першим Свідком, з яким вони познайомилися в цій країні, був брат з типовим німецьким іменем — Ганс. Ранком у середу він зустрів їх на вокзалі, відвіз до Бетелю і залишив з літньою сестрою, яка не розмовляла англійською. Вона, мабуть, була твердо переконана, що мовний бар’єр можна здолати, якщо говорити гучно. Незважаючи на те що сестра намагалась говорити все голосніше, вони так і не змогли порозумітися. Зрештою прийшов брат Еріх Фрост, наглядач філіалу, і сердечно привітав їх англійською. Життя почало налагоджуватися.

Наприкінці серпня четверо братів відвідало свій перший конгрес німецькою мовою, який називався «Чисте поклоніння» і проходив у Франкфурті-на-Майні. Найвища кількість присутніх становила 47 432 особи. Те, що на конгресі охрестилося 2373 вісники, посилило в братів місіонерську ревність і бажання проповідувати. Але через кілька днів брат Норр повідомив, що вони мають залишитися служити в Бетелі.

Радість, яку ці брати відчували у своєму призначенні, повністю переконала їх у тому, що Єгова знає все найкраще

Реймон цілим серцем прагнув бути місіонером, тому колись відмовився від можливості служити в Бетелі у США. Річард і Біл взагалі ніколи не думали про бетелівське служіння. А втім, радість, яку ці брати відчували у своєму призначенні, повністю переконала їх, що  Єгова знає все найкраще. Як же мудро покладатися на Божий провід, а не йти за власними бажаннями! Той, хто розуміє це, з радістю служитиме Єгові будь-де і в будь-якому призначенні.

«ФЕРБОТЕН!»

Чимало членів німецької родини Бетелю зраділи, що у філіалі служитимуть американці, з якими можна вправлятися в англійській мові. Але одного дня такі сподівання розвіялися. В їдальні брат Фрост з притаманним йому ентузіазмом почав щось дуже серйозно говорити німецькою. Більшість родини притихла, потупивши очі у свої тарілки. Новоприбулі брати, хоча й не розуміли сказаного, стали поволі здогадуватись, що мова йде саме про них. А коли брат Фрост голосно промовив: «ФЕРБОТЕН!» («Забороняється!») — і кілька разів гучно це повторив, брати зніяковіли. Що ж вони накоїли? Чим викликали такі сильні емоції?

Брат Фрост (справа) разом з іншими братами під час зустрічі з братом Норром (зліва)

Сніданок закінчився, і всі швидко розбіглися по своїх кімнатах. Пізніше один брат пояснив: «Якщо ви хочете нам допомагати, то мусите говорити німецькою. Тому брат Фрост сказав, що, поки ви не опануєте мову, розмовляти з вами англійською забороняється».

Бетелівці покірно слухалися. Завдяки цьому нові брати не лише вивчили німецьку, але й зрозуміли, що порада від люблячого брата, яку спочатку буває важко прийняти, згодом приносить користь. Слова брата Фроста свідчили про те, що він любить братів і щиро цікавиться добробутом організації Єгови *. Тож не дивно, що з часом ця четвірка сильно полюбила брата Фроста!

ДРУЗІ ВЧАТЬСЯ ОДНІ ВІД ОДНИХ

Відпустка у Швейцарії, 1952 рік

Ми можемо почерпнути цінні уроки від друзів, які виявляють страх перед Богом. Їхній приклад допомагає нам розвивати тісніші стосунки з Єговою. Четверо друзів наслідували вірних німецьких братів і сестер, яких було так багато, що важко назвати всіх по імені. Однак ті брати вчилися також один в одного. Річард пояснює: «Ловеллу добре давалася німецька, в той час як решта з нас робила чимало помилок. Оскільки він був найстаршим з нас, то ми зверталися до нього в усіх мовних питаннях і за  керівництвом». Реймон пригадує: «Я зрадів, коли брат зі Швейцарії запропонував нам відпочити в його сільському будиночку. Це була наша перша відпустка після року служіння в Німеччині. Два тижні відпочинку і ніякої німецької! Та я і не здогадувався, що вигадає Ловелл. Він наполіг, щоб ми кожного ранку читали і обговорювали щоденний вірш німецькою мовою, і навіть не думав поступатися. Але ми засвоїли для себе урок: дуже важливо слухатися тих, хто зацікавлений у нашому добрі, навіть якщо ти з чимось не згідний. Такий підхід приносив нам користь упродовж років, і нам було легше підкорятися теократичному порядку».

Крім того, четверо друзів навчилися цінувати сильні сторони один одного, як радиться у Филип’ян 2:3: «Будьте смиренними і вважайте одні одних вищими від себе». Тому вони часто просили Біла виконати певні завдання. Всі троє погоджувалися, що він впорається з цим краще за них. «Коли треба було вдатися до рішучих або неприємних дій, щоб розв’язати ту чи іншу проблему,— розповідає Ловелл,— ми зверталися до Біла. Він успішно справлявся зі складними ситуаціями, для подолання яких нам бракувало мужності або здібностей».

ЩАСЛИВІ ШЛЮБИ

Основою дружби цих братів була справжня любов до Єгови і до повночасного служіння. Завдяки такому служінню четверо братів зрозуміли, що більше задоволення — давати, ніж брати, і що слід надавати перевагу справам Царства, а не своїм бажанням. Тож коли вони вирішили одружитися, то постановили знайти собі дружин, які з готовністю ставили б поклоніння Богові на перше місце. Всі четверо, один за одним, обрали сестер, котрі вже служили повночасно з власної ініціативи. У результаті утворилося чотири міцних і щасливих шлюби.

Щоб дружні чи сімейні стосунки були по-справжньому міцні, Єгова має відігравати в них важливу роль (Еккл. 4:12). На жаль, у Біла й Реймона померли дружини. Обоє чоловіків у шлюбі відчували радість і підтримку своїх вірних жінок. Ловелл та Річард продовжують втішатися сімейним життям. Біл одружився знову, мудро обравши собі пару, бо міг і далі служити повночасно.

Останніми роками братам доводилося служити в різних країнах, зокрема в Німеччині, Австрії, Люксембурзі, Канаді і США. Через це вони не могли проводити разом стільки часу, скільки хотіли б. Але, незважаючи на відстань, четверо друзів завжди намагалися підтримувати зв’язок, радіти благословеннями один одного і розділяти горе (Рим. 12:15). Така дружба — наче скарб, її не слід сприймати як щось належне. Вона є дорогоцінним подарунком від Єгови (Прип. 17:17). У сьогоднішньому  світі нелегко знайти справжніх друзів. Проте кожен правдивий християнин може мати їх багато. Ми, як Свідки Єгови, насолоджуємось дружбою з одновірцями по всій землі і, щонайважливіше, дружбою з Богом Єговою та Ісусом Христом.

Щоправда, четверо друзів, як і кожен з нас, зазнали певних проблем у житті. Комусь з них довелося пережити втрату дружини; комусь боротися з серйозною хворобою чи дбати про стареньких батьків; комусь виховувати дитину, залишаючись у повночасному служінні. Також усі вони відчували побоювання, отримуючи нові теократичні призначення. Тепер ці брати мусять долати труднощі похилого віку. Але вони з власного досвіду знають, що друзі,— близько вони чи далеко,— допомагають вірним служителям Єгови долати будь-які лиха.

ДРУЖБА, ЯКА ТРИВАТИМЕ ВІЧНО

Як же чудово, що Ловелл, Реймон, Біл і Річард присвятилися Єгові у віці 18, 12, 11 і 10 років відповідно, а у віці 17—21 року почали служити повночасно. Вони послухались заохочення з Екклезіяста 12:1: «Пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця».

Якщо ти молодий брат, чому б тобі не влитися в лави повночасних служителів? Завдяки незаслуженій доброті Єгови ти зможеш скуштувати радість, яку мали четверо друзів, коли виконували районну, обласну чи зональну працю; служили в Бетелі, в тому числі в комітеті філіалу; проводили Школу служіння Царству і Школу піонерського служіння; виступали з промовами на великих і малих конгресах. Четверо друзів дуже тішаться, що десятки тисяч осіб почерпнули пожиток з їхнього служіння! Все це стало можливим, тому що колись хлопці прийняли сердечне запрошення Єгови служити йому від усієї душі (Кол. 3:23).

Зліва направо: Річард, Біл, Ловелл і Реймон зустрілися в Зельтерсі на присвяченні нових будинків філіалу, 1984 рік

Сьогодні Ловелл, Річард і Реймон знову служать разом у німецькому філіалі в Зельтерсі. На жаль, у 2010 році Біл помер. На той час він був спеціальним піонером у США. Прикро, що смерть перешкодила дружбі чотирьох братів. Але наш Бог, Єгова, ніколи не забуває своїх друзів. Ми впевнені, що під правлінням Царства всі зустрінуть своїх приятелів, яких тимчасово втратили через смерть.

«За 60 років нашої дружби я не пригадую жодного неприємного моменту»

Незадовго до своєї смерті Біл написав: «За 60 років нашої дружби я не пригадую жодного неприємного моменту. Наші стосунки для мене завжди були чимось особливим». А троє його друзів, які сподіваються, що їхня дружба триватиме і в новому світі, додали: «І це лише початок».

^ абз. 17 Захопливий життєпис брата Фроста опублікований у «Вартовій башті» за 1 листопада 1963 року, с. 170—173.