Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ПРОБУДИСЬ! ГРУДЕНЬ 2015

А ось і кити!

А ось і кити!

Щороку на початку липня самки австралійського південного кита (Eubalaena australis) припливають до узбережжя на півдні штату Санта-Катарина в Бразилії. Вони долають тисячі кілометрів з далекого субантарктичного поясу, щоб привести на світ і вигодувати на мілководді своїх малят. Упродовж кількох місяців туристи й місцеві жителі можуть зі скель або на пляжах із захватом спостерігати, як самки з дитинчатами граються у воді або просто плавають *.

Велетенські морські акробати

Самка може мати завдовжки 16 метрів (майже як великий двосекційний автобус) і важити до 80 тонн! Її масивне тіло є зазвичай чорного кольору, іноді з білими плямами на животі. Голова у неї дуже велика і становить чверть загальної довжини тіла, а ротова лінія довга і вигнута. У тварин цього виду немає спинного плавця, як у деяких інших видів китів. Щоб рухатись уперед, вони водять своїми широкими з великою зазублиною хвостами угору і вниз, а не з боку в бік, як це роблять риби. Для зміни напрямку руху ці кити використовують бічні плавці. Це нагадує керування літаком.

Цікаво, що попри величезні розміри південні кити досить гнучкі і можуть виконувати дивовижні акробатичні трюки. Вони здатні робити «стійку на голові», тримаючи хвіст над водою протягом довгого часу. Також вони можуть піднімати хвіст і щосили бити ним по воді. Ще інший номер — кити вистрибують з води і з плескотом падають назад. Тоді здіймається стільки бризок, що їх можна побачити з далекої відстані.

Характерні особливості

У деяких місцях голова австралійського південного кита вкрита білуватими  або жовтуватими наростами. Це затверділі ділянки шкіри, на яких паразитують колонії маленьких ракоподібних, відомих як китові воші. «Малюнок кожного з таких наростів унікальний, подібно до відбитків пальців людини. Це дозволяє розрізняти китів. Ми фотографуємо нарости, коли кити навідуються до нашого узбережжя, і складаємо каталог»,— розповідає Каріна Грош, координатор бразильського проекту зі збереження китів (Brazilian Right Whale Project).

За словами біологів, визначити вік південних китів важко, адже вони не мають зубів. Учені кажуть, що середня тривалість життя цих тварин становить принаймні 65 років *.

Незвичний спосіб харчування

Південні кити харчуються планктоном. Вони мають цідильний апарат, утворений із сотень рогових пластин, які називаються китовим вусом. Ці пластини розташовані з обох боків верхньої щелепи кита. Внутрішня сторона пластин розщеплена на тонкі щетинки. Пливучи, кит відкриває рот, набирає у нього воду, а потім проціджує її крізь китовий вус. При цьому крихітна здобич залишається на щетинках. Таким чином кит може виловити до двох тонн планктону на день.

Австралійські південні кити проводять літо (січень і лютий) у водах Південного океану, де вони харчуються та накопичують товстий шар ворвані, тобто жиру. Коли кити перебувають у холодних водах, цей жир чудово захищає тварин від низьких температур, а під час міграції служить джерелом поживних речовин.

«Правильні» кити

Починаючи з XVIII століття, китобої активно полювали на австралійських китів у Південній півкулі. Полювати на них було легко, тому англійською мовою їх назвали «правильними» китами. Вони повільно плавали, і їх було нескладно ловити навіть з невеликих дерев’яних човнів за допомогою ручних гарпунів. Крім того, на відміну від інших китів, вбиті «правильні» кити не тонули, а трималися на поверхні води завдяки величезній кількості жиру. Тому китобої могли без великих зусиль тягнути їх до берега.

Ворвань і китовий вус у той час були цінним товаром. Жир слугував як мастило, а ще ним заправляли вуличні ліхтарі. Китовий вус використовувався при виготовленні таких речей, як корсети, батоги та парасолі. Кошти, отримані за китовий вус лише одного кита, могли покрити витрати цілої експедиції!

На початку XX століття через надмірне полювання на південних китів їхня популяція сильно зменшилася. Тож китобійний промисел став зрештою неприбутковим. У Бразилії останню китобійну станцію було закрито 1973 року. І хоча популяції деяких видів китів повільно відновлюються, існування інших все ще під загрозою.

Південні кити — видатний приклад того, наскільки складним і різноманітним є життя на землі. Він свідчить про дивовижну мудрість і силу його Величного Творця, Бога Єгови (Псалом 148:7).

^ абз. 2 Інші місця, де вони виводять потомство, розташовані біля берегів Австралії, Аргентини, ПАР і Уругваю, а також біля островів Окленд.

^ абз. 8 Вчені виокремлюють три різні види південного кита: Eubalaena australis, який поширений у Південній півкулі, а також Eubalaena glacialis і Eubalaena japonica, які водяться у Північній півкулі.

Довідатися більше