Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ПРОБУДИСЬ! ЛИСТОПАД 2014

Римські акведуки — шедеври інженерії

Римські акведуки — шедеври інженерії

ОДНИМ з найвидатніших досягнень інженерного мистецтва є римські акведуки. «Якщо ваша воля, порівняйте силу-силенну цих незамінних споруд, які несуть стільки води, з непотрібними пірамідами або ні до чого не придатними, хоча й відомими, витворами греків!» — написав політичний діяч і доглядач міського водопроводу Рима Секст Юлій Фронтин (35 — бл. 103 рік н. е.) *.

Яке призначення акведуків?

Стародавні міста зазвичай будувалися там, де було вдосталь води, і Рим не був винятком. Спочатку річка Тибр і поблизькі джерела та водойми забезпечували потреби міста. Але у IV столітті до нашої ери Рим почав швидко розростатися і потреба у воді зросла.

Проточна вода була у небагатьох домах, тож римляни побудували сотні приватних і публічних лазень. До першої публічної лазні у Римі вода надходила з акведука Аква Вірго, який почав діяти у 19 році до н. е. Його будівничий, Марк Агріппа, близький друг Цезаря Августа, вклав чималі кошти зі своїх величезних статків у капітальний ремонт і розширення системи водопостачання Рима.

Римські лазні стали популярними місцями зустрічей. Більші з них навіть мали сади і бібліотеки. З лазень вода акведуків, яка текла безупинно, потрапляла до стічних труб і постійно змивала відходи, у тому числі з убиралень при лазнях.

Будівництво й експлуатація

Коли ви чуєте вислів «римські акведуки», то чи думаєте одразу про величні аркові споруди, які простягаються на далекі відстані? Насправді арки становлять лише 20 відсотків цих водогонів. А от переважна частина каналів лежить під землею. Будувати і експлуатувати підземні водогони було дешевше. Такі водогони менше руйнувалися і не справляли значного впливу на довкілля, зокрема на поля землеробів. Приміром, водогін Аква Марція, будівництво  якого було завершене 140 року до н. е., мав протяжність 92 кілометри. Але довжина його аркових споруд становила лише близько 11 кілометрів.

Перш ніж починати будувати водопровід, інженери оцінювали якість водного джерела за такими показниками, як прозорість, сила течії та смак води. Вони також брали до уваги стан здоров’я місцевих жителів, які пили воду з цього джерела. Коли джерело визнавали придатним, землеміри визначали кут нахилу і найкращий шлях для водогону, а також розміри і довжину каналів. Робочою силою, очевидно, служили раби. Будівництво тривало багато років і тому вимагало великих затрат, особливо якщо були потрібні арки.

Крім того, водопроводи треба було обслуговувати й охороняти. У певний період за системою водопостачання у місті Рим доглядало близько 700 людей. Водогони проектувались так, щоб забезпечити можливості для їхнього обслуговування. Наприклад, у підземні частини акведука можна було дістатись через люки і шахти. А коли потрібно було зробити серйозний ремонт, інженери могли тимчасово відвести воду від пошкодженої ділянки.

Акведуки в Римі

На початку III століття н. е. у місті Рим діяло 11 великих акведуків. Перший з них, Аква Аппія, що був збудований 312 року до н. е. і мав довжину трохи більше ніж 16 кілометрів, повністю лежав під землею. А водогін Аква Клавдія, що простягався на 69 кілометрів і частини якого збереглися донині, мав близько 10 кілометрів аркових споруд. Деякі з них здіймалися на висоту 27 метрів!

Скільки ж води несли міські акведуки? Дуже багато! Приміром, згаданий раніше водогін Аква Марція щодня спрямовував до Риму коло 190 000 кубометрів води. Коли вода — під впливом гравітації — досягала міста, вона потрапляла до розподільних цистерн, а потім у різні гілки водогону, які направляли її до інших розподільних цистерн або до місць її споживання. Система водопостачання досягла такого рівня, що, за деякими підрахунками, на кожного жителя міста щодня припадало понад 1000 літрів води.

Із розширенням Римської імперії «акведуки приходили туди, куди приходив Рим»,— сказано в одній книжці про римські акведуки («Roman Aqueducts & Water Supply»). І сьогодні в Малій Азії, Франції, Іспанії та Північній Африці мандрівники можуть оглядати ці шедеври стародавнього інженерного мистецтва.

^ абз. 2 Римляни не були першими, хто почав будувати водогони. Ще раніше подібні споруди будували у стародавній Ассирії, Єгипті, Індії та Персії.