Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ПРОБУДИСЬ! ТРАВЕНЬ 2014

Полювання на відьом у Європі

Полювання на відьом у Європі

КІЛЬКА століть тому в Європі страх перед чаклунством призвів до полювання на відьом. Це відбувалося насамперед у Бельгії, на півночі Італії, у Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Франції та Швейцарії. «У Європі та європейських колоніях * загинули десятки тисяч людей... мільйони інших пережили тортури, арешти, допити та ненависть, почуття вини та страху»,— говориться у книжці «Полювання на відьом у західному світі» (англ.). З чого почалася ця істерія? Що її підживлювало?

Інквізиція і «Молот відьом»

Велику роль у полюванні на відьом відіграла інквізиція. Католицька церква запровадила інквізицію в XIII столітті «з метою навернення відступників і запобігання відступництву», як пояснюється у книжці «Відьмоманія» («Der Hexenwahn»). Інквізиція була своєрідною церковною поліцією.

П’ятого грудня 1484 року папа Інокентій VIII видав буллу (лист), в якій засуджувалось чаклунство. Крім того, папа доручив двом інквізиторам — Якобу Шпренгеру і Генріху Крамеру (відомому також за своїм латинським ім’ям Генрікус Інстіторіс) — боротися з цим явищем. Ті двоє чоловіків написали книжку за назвою «Маллеус малефікарум», тобто «Молот відьом». Як католики, так і протестанти вважали її надійним керівництвом у боротьбі з відьмами. Ця праця містила вигадані історії про чаклунів, що ґрунтувалися на народних переказах. У ній наводилися теологічні і юридичні підстави для боротьби з чаклунством, а також вказівки щодо того, як розпізнавати і знищувати чаклунів. Книжку «Молот відьом» назвали «найогиднішою... книгою у світовій літературі» і «такою, що завдала найбільшої шкоди».

Книжку «Молот відьом» назвали «найогиднішою... книгою у світовій літературі» і «такою, що завдала найбільшої шкоди»

Звинувачення когось у чаклунстві не треба було підкріпляти доказами. У книжці  «Відьми і суди над відьмами» сказано, що судові процеси «були спрямовані лише на те, щоб переконуванням, тиском чи силою змусити звинувачених визнати свою вину» («Hexen und Hexenprozesse»). Під час судів над відьмами нерідко застосовувались тортури.

Після оприлюднення вищезгаданої папської булли і видання книжки «Молот відьом» у Європі розпочалося велике полювання на відьом. Переслідуванню відьом також посприяла нова технологія книгодрукування на друкарському верстаті, завдяки чому ця манія поширилась і за Атлантичний океан, до Америки.

Кого звинувачували в чаклунстві?

Понад 70 відсотків обвинувачених становили жінки, зокрема вдови, бо їх здебільшого не було кому захистити. Жертвами переслідувань ставали бідні та літні особи, а також жінки, котрі лікували травами,— особливо коли їхні ліки не приносили одужання. Ніхто не почував себе в безпеці: ні багаті, ні бідні, ні чоловіки, ні жінки, ні прості, ні знатні.

Людей, котрих вважали чаклунами, звинувачували в усіх можливих нещастях. Як говориться в німецькому журналі «Дамальс», відьми нібито «накликали мороз, нашестя слимаків та гусені, що нищили посіви і плоди землі». Якщо град побив врожай або корова перестала давати молоко, якщо чоловік чи жінка були безплідними, то в цьому відразу звинувачували відьом.

Підозрюваних зважували, бо вважалося, ніби відьми дуже легкі, а то й взагалі нічого не важать

Як розпізнавали відьом і відьмаків? Декого з підозрюваних зв’язували і кидали у «благословенну» холодну воду. Якщо хтось ішов на дно, його витягували й оголошували невинним. Якщо ж людина плавала на поверхні води, то її вважали відьмою чи відьмаком і негайно страчували або відправляли на допит. Інших підозрюваних зважували, бо вважалося, ніби відьми дуже легкі, а то й взагалі нічого не важать.

Щоб виявити чарівників, шукали також «знак Диявола» — «видимий знак, котрий свідчив би про контакт або угоду з Дияволом», як сказано у книжці «Полювання на відьом у західному світі». Уповноважені особи шукали знак, «зголюючи у звинуваченої особи все волосся та ретельно оглядаючи кожен закуток тіла» — і все це прилюдно! Потім у кожну знайдену родимку, бородавку і рубець встромляли голку. Якщо підозрюваний не відчував болю від уколу або якщо з місця уколу не текла кров, то це місце вважали знаком Сатани.

Полювання на відьом підтримували і католицькі, і протестантські правителі. У деяких місцевостях протестантська влада була навіть жорстокішою, ніж католицька. Однак з часом люди почали прислухатися до здорового глузду. Серед таких людей був священик-єзуїт Фрідріх Шпее. Він супроводжував багатьох людей, засуджених як чаклунів, до стовпа, на якому їх спалювали живцем. У 1631 році цей священик написав, що, на його думку, ніхто з них насправді не був винним. Також він попереджав: якщо таке полювання на відьом триватиме і далі, то країна стане пусткою. Тоді ж лікарі почали визнавати, що в людини можуть траплятися припадки через хворобу, а не через вплив демонів. Протягом XVII століття кількість судових процесів над відьмами різко скоротилась, а наприкінці того століття подібних судів майже не відбувалося.

Чого можна навчитися з цього темного періоду історії? Ось один з головних уроків: коли так звані християни почали замінювати правдиві вчення Ісуса Христа забобонами і фальшивими релігійними уявленнями, вони підготували ґрунт для поширення неймовірного лиха. Біблія передрекла, що через таких невірних чоловіків, котрі ганьбитимуть християнство, люди «говоритимуть зневажливо про дорогу правди» (2 Петра 2:1, 2).

^ абз. 2 Йдеться також про колонії на землях обох Америк.