Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Пробудись!  |  Лютий 2014

 З ІСТОРІЇ

Константин

Константин

Константин був першим римським імператором, котрий навернувся на християнську віру. Цим він справив вагомий вплив на світову історію. Прийнявши християнство, прибічників якого раніше переслідували, Константин посприяв формуванню християнського світу. Завдяки цьому так зване християнство стало, як написано в «Британській енциклопедії», «найпотужнішою суспільною і політичною силою» з-поміж тих, що коли-небудь впливали на хід історії.

ЯК ІСТОРІЯ про цього римського імператора стосується вас? Якщо ви цікавитесь християнством, вам варто знати, що політична та релігійна діяльність Константина вплинула на вірування і традиції багатьох церков, і цей вплив відчутний досі. Обговорімо це детальніше.

ЦЕРКВИ — ІНСТРУМЕНТ В РУКАХ ІМПЕРАТОРА

У 313 році н. е. Константин правив над Західною Римською імперією, а Ліциній і Максимін — над Східною. Константин і Ліциній забезпечили свободу віросповідання усім своїм підданим, у тому числі християнам. Константин підтримував християнство, бо вважав, що воно допоможе йому об’єднати імперію *.

Тож Константина приголомшив той факт, що між церквами існували поділення і точилися суперечки. Прагнучи, аби церкви досягли згоди, він вирішив створити і запровадити «правильне» вчення. Щоб здобути прихильність імператора, єпископам треба було піти на компроміс у доктринальних питаннях. Ті, хто так робив, звільнялися від податків і отримували щедру підтримку Константина. За словами історика Чарлза Фрімена, «прийняття “правильної” версії християнського вчення не тільки відкривало шлях до неба, але й давало доступ до великого багатства  на землі». Так духівництво почало справляти великий вплив на світські справи. «Церква отримала покровителя,— каже історик Арнольд Джонс,— але разом з тим і пана».

«Церква отримала покровителя, але разом з тим і пана» (історик Арнольд Джонс)

ЯКЕ ХРИСТИЯНСТВО ЗАПРОВАДИВ КОНСТАНТИН?

Внаслідок співпраці Константина і єпископів виникла релігія, в якій християнські поняття переплелися з язичницькими. І це не дивно, адже імператор прагнув досягти релігійного плюралізму, а не знайти релігійну правду. Зрештою він був правителем язичницької імперії. Щоб догодити і християнам, і язичникам, Константин «свідомо вдавався до неоднозначності в поведінці й методах правління», як висловився один історик.

Хоча Константин твердив, що обстоює християнство, він не полишив язичництва. Наприклад, він займався астрологією і ворожінням — окультними заняттями, які Біблія засуджує (Повторення Закону 18:10—12). На арці Константина в Римі показано, що він приносив жертви язичницьким божествам. Цей імператор продовжував вшановувати бога-сонце, карбуючи зображення цього божества на монетах і сприяючи поширенню його культу. До того ж наприкінці життя Константин дозволив, щоб у маленькому містечку в Умбрії (Італія) звели храм, присвячений йому та його сім’ї, і призначили священиків для служіння в цьому храмі.

Константин не поспішав з «християнським» хрещенням і здійснив цей обряд лише за кілька днів до своєї смерті у 337 році н. е. На думку багатьох науковців, він зволікав з цим, щоб не втратити політичної підтримки як християн, так і язичників у своїй імперії. Безперечно, життя Константина і його пізнє хрещення викликають сумніви щодо щирості його віри у Христа. А втім, одне є певним: церква, якій Константин дав офіційне визнання, стала могутньою політичною і релігійною організацією — організацією, яка повернулася спиною до Христа і здружилася зі світом. А Ісус про своїх послідовників казав: «Вони, як і я, не належать світу» (Івана 17:14). З цієї — тепер світської — церкви постали численні конфесії.

Яке значення все це має для нас? Не варто приймати на віру вчення жодної церкви. Було б мудро дослідити їх у світлі Біблії (1 Івана 4:1).

^ абз. 6 Багато хто піддає сумніву те, що Константин щиро прийняв християнське вчення, зокрема через «його очевидну терпимість до язичницьких культів, навіть під кінець його правління», як стверджується в одному джерелі.