Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Вартова башта  |  № 2 2016

Чи повинні християни поклонятися у святинях?

Чи повинні християни поклонятися у святинях?

ЩОРОКУ понад шість мільйонів людей подорожують до віддаленого кедрового лісу, що на півострові Сіма в Японії. Вони йдуть до Великого святилища Ісе, яке вже близько двох тисяч років є місцем поклоніння синтоїстській богині сонця Аматерасу Омікамі. Спершу прочани проходять обряд очищення, під час якого миють руки і полощуть рот. Тоді, стоячи перед хайден (молитовним залом), вони проводять ритуал: кланяються, плескають у долоні й моляться до богині *. Прихильники синтоїзму можуть сповідувати інші релігії, і деякі буддисти, так звані християни та інші не бачать нічого поганого в тому, щоб виконувати синтоїстські ритуали в цій святині.

Чимало провідних релігій світу мають свої святині *, куди приходять мільйони людей. У християнських країнах і територіях є багато церков і храмів, присвячених Ісусу, Марії та святим. Інші святині засновані там, де, як вважають, відбувалися біблійні події або «чуда» пізніших часів, або ж там, де зберігаються реліквії. Багато людей відвідують святині, бо вірять, ніби є більша ймовірність того, що їхні молитви будуть вислухані, якщо їх заносити зі святого місця. Для інших прихід у святиню є кульмінаційним моментом довгої паломницької подорожі, яку вони здійснили, щоб виявити свою побожність.

Відвідувачі біля Великого святилища Ісе (Японія) і біля грота Масабель (Лурд, Франція)

Чи справді більше ймовірно, що молитви і благання будуть вислухані, якщо линуть зі святині? Чи Бог цінує побожність тих, хто здійснює паломницькі подорожі до святинь? І взагалі, чи повинні християни поклонятися у святинях? Відповіді на ці запитання не лише допоможуть нам зрозуміти, як слід ставитись до поклоніння у святинях, але й покажуть, яке поклоніння справді приємне Богові.

ПОКЛОНІННЯ «В ДУСІ ТА В ПРАВДІ»

Що мав на увазі Ісус, коли сказав, що ми повинні поклонятися «в дусі та в правді»?

Розмова Ісуса з самарянкою виявляє Божий погляд на поклоніння у «святих місцях» чи святинях. Подорожуючи Самарією, Ісус, втомлений дорогою, сів перепочити біля колодязя, що поблизу міста Сихар. Туди по воду прийшла одна самарянка, й Ісус заговорив до неї. У ході розмови ця жінка підкреслила головну релігійну розбіжність між юдеями та самарянами. Вона сказала: «Наші прабатьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі» (Івана 4:5—9, 20).

 Жінка говорила про гору Геризім, що лежала приблизно за 50 кілометрів на північ від Єрусалима. На цій горі колись стояв храм самарян, в якому вони відзначали свята, як-от Пасху. Ісус не почав обговорювати розбіжності в поклонінні юдеїв та самарян, натомість сказав: «Повір, жінко, надходить година, коли ви будете поклонятися Батькові не на цій горі і не в Єрусалимі» (Івана 4:21). Як дивно це, мабуть, прозвучало, особливо з уст юдея! Чому поклоніння Богові в Єрусалимському храмі мало припинитися?

Ісус вів далі: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає» (Івана 4:23). Упродовж століть величний храм в Єрусалимі був для юдеїв центром їхнього поклоніння. Вони приходили туди тричі на рік, щоб скласти жертви своєму Богові, Єгові (Вихід 23:14—17). Але Ісус сказав, що все це зміниться і що «правдиві поклонники» будуть поклонятись «в дусі та в правді».

Єрусалимський храм був будівлею, зведеною у конкретній географічній місцевості. Однак дух і правда абстрактні і не перебувають у якомусь місці. Отже, Ісус говорив про те, що поклоніння правдивих християн не буде зосереджене в якійсь будівлі чи місцевості та не залежатиме від них, і немає різниці, чи це гора Геризім, храм в Єрусалимі чи будь-яке інше святе місце.

Під час розмови з самарянкою Ісус також зауважив, що «година» змін у поклонінні Богові «надходить». Та година надійшла тоді, коли Ісус через свою жертовну смерть поклав край юдейській системі поклоніння, в основі якої лежав Закон Мойсея (Римлян 10:4). Однак Ісус також сказав, що та «година... вже надійшла». Чому? Тому що як Месія він уже збирав учнів, котрі були готові слухатися наказу, який міститься в його подальших словах: «Бог є Дух, і ті, хто йому поклоняється, повинні поклонятися в дусі та в правді» (Івана 4:24). Що ж означає поклонятися в дусі та в правді?

Говорячи про поклоніння в дусі, Ісус не мав на увазі поклоніння в якомусь особливо піднесеному чи збудженому стані. Натомість він говорив про поклоніння, кероване Божим святим духом, який, серед іншого, допомагає нам розуміти Писання (1 Коринфян 2:9—12). А правда, про яку говорив Ісус,— це точне знання біблійних учень. Тож наше поклоніння буде вгодне  Богові не тоді, коли здійснюється в якомусь особливому місці, а тоді, коли відповідає тому, чого вчить Біблія, і кероване святим духом.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА СВЯТИНІ

Тож якого погляду слід дотримуватися християнам на паломництво до святинь і поклоніння в них? З огляду на Ісусів наказ про те, що правдиві поклонники Бога мають поклонятися Богові в дусі та в правді, стає чітко зрозуміло, що поклоніння, яке лине з якоїсь святині чи святого місця, не має жодної особливої цінності в очах нашого небесного Батька. Крім того, Біблія показує, як Бог ставиться до вшанування ідолів під час поклоніння. Вона каже: «Втікайте від ідолопоклонства» і «Стережіться ідолів» (1 Коринфян 10:14; 1 Івана 5:21). Тому правдиві християни не будуть поклонятися Богові в місці, яке вважається святим чи заохочує до ідолопоклонства. Пам’ятаючи про саму природу святинь, вони не поклоняються в них.

Усе ж це не означає, що Боже Слово забороняє нам мати якесь улюблене місце для молитви, дослідження чи роздумів. Належне й охайне місце зібрання сприяє навчанню та обговоренню духовних думок. Також немає нічого поганого в тому, щоб зробити пам’ятник, як-от надгробок, для того, хто помер. Цим ми можемо показати, що пам’ятаємо і любимо близьку нам людину, яку забрала смерть. Однак якщо б ми вважали таке місце святим або ж вшановували зображення чи реліквії, то це б ішло врозріз з Ісусовими словами.

Отже, немає потреби йти до святині з надією, що звідти Бог почує вашу молитву. Також Бог не виявить вам більше прихильності і не зіллє на вас благословень за те, що ви здійснили паломництво до святині. Біблія показує, що Бог Єгова, «який є Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах». Але це зовсім не віддаляє його від нас. Бог почує наші молитви, де б ми не були, адже «він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:24—27).

^ абз. 2 Ритуали в синтоїстських святинях можуть різнитися.

^ абз. 3 Дивіться додаткову інформацію  «Що таке святиня?»