Перейти до матеріалу

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Свідки Єгови

українська

Вартова башта  |  № 2 2016

Чи повинні християни поклонятися у святинях?

Чи повинні християни поклонятися у святинях?

ЩОРОКУ понад шість мільйонів людей подорожують до віддаленого кедрового лісу, що на півострові Сіма в Японії. Вони йдуть до Великого святилища Ісе, яке вже близько двох тисяч років є місцем поклоніння синтоїстській богині сонця Аматерасу Омікамі. Спершу прочани проходять обряд очищення, під час якого миють руки і полощуть рот. Тоді, стоячи перед хайден (молитовним залом), вони проводять ритуал: кланяються, плескають у долоні й моляться до богині *. Прихильники синтоїзму можуть сповідувати інші релігії, і деякі буддисти, так звані християни та інші не бачать нічого поганого в тому, щоб виконувати синтоїстські ритуали в цій святині.

Чимало провідних релігій світу мають свої святині *, куди приходять мільйони людей. У християнських країнах і територіях є багато церков і храмів, присвячених Ісусу, Марії та святим. Інші святині засновані там, де, як вважають, відбувалися біблійні події або «чуда» пізніших часів, або ж там, де зберігаються реліквії. Багато людей відвідують святині, бо вірять, ніби є більша ймовірність того, що їхні молитви будуть вислухані, якщо їх заносити зі святого місця. Для інших прихід у святиню є кульмінаційним моментом довгої паломницької подорожі, яку вони здійснили, щоб виявити свою побожність.

Відвідувачі біля Великого святилища Ісе (Японія) і біля грота Масабель (Лурд, Франція)

Чи справді більше ймовірно, що молитви і благання будуть вислухані, якщо линуть зі святині? Чи Бог цінує побожність тих, хто здійснює паломницькі подорожі до святинь? І взагалі, чи повинні християни поклонятися у святинях? Відповіді на ці запитання не лише допоможуть нам зрозуміти, як слід ставитись до поклоніння у святинях, але й покажуть, яке поклоніння справді приємне Богові.

ПОКЛОНІННЯ «В ДУСІ ТА В ПРАВДІ»

Що мав на увазі Ісус, коли сказав, що ми повинні поклонятися «в дусі та в правді»?

Розмова Ісуса з самарянкою виявляє Божий погляд на поклоніння у «святих місцях» чи святинях. Подорожуючи Самарією, Ісус, втомлений дорогою, сів перепочити біля колодязя, що поблизу міста Сихар. Туди по воду прийшла одна самарянка, й Ісус заговорив до неї. У ході розмови ця жінка підкреслила головну релігійну розбіжність між юдеями та самарянами. Вона сказала: «Наші прабатьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі» (Івана 4:5—9, 20).

 Жінка говорила про гору Геризім, що лежала приблизно за 50 кілометрів на північ від Єрусалима. На цій горі колись стояв храм самарян, в якому вони відзначали свята, як-от Пасху. Ісус не почав обговорювати розбіжності в поклонінні юдеїв та самарян, натомість сказав: «Повір, жінко, надходить година, коли ви будете поклонятися Батькові не на цій горі і не в Єрусалимі» (Івана 4:21). Як дивно це, мабуть, прозвучало, особливо з уст юдея! Чому поклоніння Богові в Єрусалимському храмі мало припинитися?

Ісус вів далі: «Надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає» (Івана 4:23). Упродовж століть величний храм в Єрусалимі був для юдеїв центром їхнього поклоніння. Вони приходили туди тричі на рік, щоб скласти жертви своєму Богові, Єгові (Вихід 23:14—17). Але Ісус сказав, що все це зміниться і що «правдиві поклонники» будуть поклонятись «в дусі та в правді».

Єрусалимський храм був будівлею, зведеною у конкретній географічній місцевості. Однак дух і правда абстрактні і не перебувають у якомусь місці. Отже, Ісус говорив про те, що поклоніння правдивих християн не буде зосереджене в якійсь будівлі чи місцевості та не залежатиме від них, і немає різниці, чи це гора Геризім, храм в Єрусалимі чи будь-яке інше святе місце.

Під час розмови з самарянкою Ісус також зауважив, що «година» змін у поклонінні Богові «надходить». Та година надійшла тоді, коли Ісус через свою жертовну смерть поклав край юдейській системі поклоніння, в основі якої лежав Закон Мойсея (Римлян 10:4). Однак Ісус також сказав, що та «година... вже надійшла». Чому? Тому що як Месія він уже збирав учнів, котрі були готові слухатися наказу, який міститься в його подальших словах: «Бог є Дух, і ті, хто йому поклоняється, повинні поклонятися в дусі та в правді» (Івана 4:24). Що ж означає поклонятися в дусі та в правді?

Говорячи про поклоніння в дусі, Ісус не мав на увазі поклоніння в якомусь особливо піднесеному чи збудженому стані. Натомість він говорив про поклоніння, кероване Божим святим духом, який, серед іншого, допомагає нам розуміти Писання (1 Коринфян 2:9—12). А правда, про яку говорив Ісус,— це точне знання біблійних учень. Тож наше поклоніння буде вгодне  Богові не тоді, коли здійснюється в якомусь особливому місці, а тоді, коли відповідає тому, чого вчить Біблія, і кероване святим духом.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА СВЯТИНІ

Тож якого погляду слід дотримуватися християнам на паломництво до святинь і поклоніння в них? З огляду на Ісусів наказ про те, що правдиві поклонники Бога мають поклонятися Богові в дусі та в правді, стає чітко зрозуміло, що поклоніння, яке лине з якоїсь святині чи святого місця, не має жодної особливої цінності в очах нашого небесного Батька. Крім того, Біблія показує, як Бог ставиться до вшанування ідолів під час поклоніння. Вона каже: «Втікайте від ідолопоклонства» і «Стережіться ідолів» (1 Коринфян 10:14; 1 Івана 5:21). Тому правдиві християни не будуть поклонятися Богові в місці, яке вважається святим чи заохочує до ідолопоклонства. Пам’ятаючи про саму природу святинь, вони не поклоняються в них.

Усе ж це не означає, що Боже Слово забороняє нам мати якесь улюблене місце для молитви, дослідження чи роздумів. Належне й охайне місце зібрання сприяє навчанню та обговоренню духовних думок. Також немає нічого поганого в тому, щоб зробити пам’ятник, як-от надгробок, для того, хто помер. Цим ми можемо показати, що пам’ятаємо і любимо близьку нам людину, яку забрала смерть. Однак якщо б ми вважали таке місце святим або ж вшановували зображення чи реліквії, то це б ішло врозріз з Ісусовими словами.

Отже, немає потреби йти до святині з надією, що звідти Бог почує вашу молитву. Також Бог не виявить вам більше прихильності і не зіллє на вас благословень за те, що ви здійснили паломництво до святині. Біблія показує, що Бог Єгова, «який є Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах». Але це зовсім не віддаляє його від нас. Бог почує наші молитви, де б ми не були, адже «він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:24—27).

^ абз. 2 Ритуали в синтоїстських святинях можуть різнитися.

^ абз. 3 Дивіться додаткову інформацію  «Що таке святиня?»

Довідатися більше

ВІДПОВІДІ НА БІБЛІЙНІ ЗАПИТАННЯ

Чи слід вшановувати образи, статуї або інші релігійні символи?

Чи Богу подобається, коли ми, поклоняючись йому, використовуємо образи́ або статуї?