Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) СІЧЕНЬ 2017

Вони охоче пішли на жертви задля служіння

Вони охоче пішли на жертви задля служіння

ДО ЧИСЛА ревних Свідків, що служать в країнах, де є більша потреба у вісниках Царства, належить чимало неодружених сестер. Деякі з них служать за кордоном впродовж багатьох років. Що допомогло їм колись відважитися на переїзд в іншу країну? Чого вони навчилися, служачи за кордоном? Як склалося їхнє життя? Ми взяли інтерв’ю в кількох таких сестер. Якщо ти неодружена сестра і щиро прагнеш брати участь у служінні, яке приносить справжнє задоволення, то обов’язково почерпнеш щось цінне з їхнього досвіду. По суті, всім Божим служителям буде корисно подумати над їхніми прикладами.

ЯК ПОДОЛАТИ СУМНІВИ

Аніта

Можливо, ви невпевнені, що, будучи неодруженими, зможете служити в іншій країні. Аніта, якій тепер за 70, дуже сумнівалася, що їй це вдасться. Вона виростала в Англії і почала служити піонеркою у 18 років. «Мені подобалося навчати людей про Єгову,— каже Аніта,— але я ніколи не уявляла собі, що зможу служити за кордоном. Я раніше не вивчала іноземних мов і була впевнена, що мені це не під силу. Тож я була шокована, коли мене запросили в школу “Гілеад”. Мене здивувало, що я, звичайна маленька людина, отримала таке запрошення. Але я подумала собі: “Якщо Єгова вважає, що я впораюсь, то я спробую”. Це було більш ніж 50 років тому. Відтоді я служу місіонеркою в Японії». Аніта додає: «Іноді я з запалом кажу молодшим сестрам: “Беріть рюкзак і нумо до найзахопливішої праці в житті!” І я дуже тішуся, що багато хто так і робить».

ЯК НАБРАТИСЯ СМІЛИВОСТІ

Чимало сестер, які служать за кордоном, спочатку вагалися переїжджати в іншу країну. Як вони набралися необхідної сміливості?

Моурін

«З дитинства я хотіла вести змістовне життя, прагнула допомагати іншим»,— розповідає Моурін, якій за 60. Коли їй виповнилося 20 років, вона переїхала у Квебек (Канада), де тоді були потрібні піонери. «Згодом я отримала запрошення навчатися в школі “Гілеад“, але боялася їхати в незнайому місцевість без друзів,— каже Моурін.— Також я переживала про те, як полишу маму, яка доглядала хворого тата. Не одну ніч я зі слізьми молилися про все це до Єгови. Коли я порозмовляла про свої тривоги з батьками, вони заохотили мене прийняти запрошення. Крім того, я бачила, як місцевий збір з любов’ю  дбав про моїх батьків. Я відчула, наскільки турботливий Єгова, і вже не сумнівалася, що він попіклується і про мене. Зрештою я була готова їхати». Починаючи з 1979 року Моурін понад 30 років служила місіонеркою в Західній Африці. Тепер вона дбає про свою маму в Канаді і все ще служить спеціальною піонеркою. Згадуючи роки служіння за кордоном, вона говорить: «Єгова завжди давав мені все необхідне в потрібний момент».

Венді

Венді, якій зараз 65, розпочала піонерське служіння в Австралії ще в підлітковому віці. Вона пригадує: «Я була дуже сором’язлива, і мені було важко розмовляти з незнайомими людьми. Але, служачи піонеркою, я навчилась спілкуватися з різними людьми і стала сміливішою. З часом я повністю поборола свою невпевненість. Це служіння вчило покладатися на Єгову, і мене вже не лякала думка про служіння за кордоном. Крім того, одна неодружена сестра, яка понад 30 років була місіонеркою в Японії, запросила мене на три місяці послужити в цій країні. Співпраця з нею зміцнила моє бажання переїхати за кордон». У 1986 році Венді переїхала до Вануату, острівної держави, що лежить за 1770 кілометрів на схід від Австралії.

Венді досі живе у Вануату і тепер служить у віддаленому перекладацькому офісі. Вона каже: «Я дуже радію, коли бачу, як у віддалених районах створюються нові групи і збори. Не передати словами, яка це честь робити свій маленький внесок у працю Єгови на цих островах».

Куміко (посередині)

Куміко, якій тепер 65, служила сталою піонеркою в Японії. Її напарниця в піонерському служінні запропонувала переїхати в Непал. «Вона весь час просила мене про це, а я відмовлялася,— каже Куміко.— Я переживала через те, що доведеться вивчати нову мову і пристосовуватися до нових обставин. Також важко було зібрати гроші на переїзд в іншу країну. У той період, коли я боролася зі своїми тривогами, я потрапила в аварію, через яку опинилася в лікарні. Там я почала думати: “Хто знає, що станеться в майбутньому? Я можу серйозно захворіти і втратити нагоду служити за кордоном. Хіба я не могла б поїхати туди хоча б на рік?” Я палко молилася, щоб Єгова допоміг мені наважитись на це». Після лікарні Куміко з’їздила в Непал і пізніше разом зі своєю напарницею переїхала туди.

Озираючись назад на майже десять років служіння в Непалі, Куміко говорить: «Проблеми, які мене непокоїли, розступилися переді мною, немов  Червоне море. Я дуже рада, що почала служити там, де є більша потреба у вісниках. Нерідко, коли я приходжу до якоїсь сім’ї додому, щоб поділитися біблійною звісткою, до нас приєднується ще п’ять-шість сусідів. Навіть малі діти ввічливо просять мене дати їм буклет про Біблію. Як же приємно проповідувати там, де тебе готові слухати!»

ЯК ДАВАТИ СОБІ РАДУ З ТРУДНОЩАМИ

Зрозуміло, що відважні неодружені сестри, в яких ми взяли інтерв’ю, стикалися з труднощами. Як вони давали собі раду?

Даєн

«На початку мені було важко через те, що я так далеко від рідних»,— каже Даєн з Канади. Зараз їй за 60. Вона 20 років служила місіонеркою на Березі Слонової Кості (тепер Кот-д’Івуар). Вона розповідає: «Я просила Єгову допомогти мені полюбити людей в призначеній мені території. Один з моїх викладачів у школі “Гілеад“, брат Джек Редфорд, попередив нас, що спочатку ми можемо бути збентежені і навіть шоковані умовами життя людей, особливо коли побачимо, як вони злидарюють. Але він сказав: “Не дивіться на злидні. Дивіться на людей, на їхні обличчя і в їхні очі. Спостерігайте, як вони реагують на біблійні істини”. Саме так я і робила. Це принесло хороші результати. Ділячись підбадьорливою звісткою про Царство, я бачила, як в людей загорялися очі». Що ще допомогло Даєн пристосуватися до служіння за кордоном? Вона говорить: «Ті, з ким я вивчала Біблію, ставали моїми друзями, і мені було дуже приємно бачити, як вони починають вірно служити Єгові. Територія, куди мене призначили, стала моїм домом. Як і обіцяв Ісус, в мене з’явилися матері і батьки, брати і сестри» (Марка 10:29, 30).

Енн, якій зараз 46 років, служить в Азії, в країні, де нашу діяльність обмежено. Вона розповідає: «Впродовж усіх років служіння в різних місцях за кордоном я жила з сестрами, які дуже відрізнялися від мене своїм характером і походженням. Часами це призводило до непорозумінь і образ. Коли так ставалось, я старалася ближче познайомитися з цими сестрами, ліпше зрозуміти їхню культуру. До того ж я намагалась ставитися до них більш сердечно і не бути занадто вимогливою. Як добре, що мої зусилля увінчалися успіхом, і тепер в мене багато близьких друзів, які допомагають мені далі виконувати служіння».

Уте

 Уте з Німеччини, якій тепер трохи за 50, в 1993 році була призначена місіонеркою на Мадагаскар. Вона каже: «Спочатку мені важко давалася місцева мова, я не могла звикнути до вологого клімату, а також мені докучала малярія, амеби і паразитичні черви. Але я відчувала велику підтримку. Місцеві сестри, їхні діти й ті, з ким я вивчала Біблію, терпеливо допомагали мені опанувати мову. Моя напарниця-місіонерка турботливо доглядала мене, коли я хворіла. Проте найбільше мені допомагав Єгова. Я постійно розповідала йому в молитві про свої тривоги і потім терпеливо чекала. Інколи я бачила відповідь на свої молитви вже за кілька днів, а інколи — за кілька місяців. Єгова вирішував усі мої проблеми». Уте служить на Мадагаскарі вже 23 роки.

ЖИТТЯ, СПОВНЕНЕ БЛАГОСЛОВЕНЬ

Подібно до інших Божих служителів, які переїхали туди, де є більша потреба у вісниках, неодружені сестри також часто кажуть, що служіння за кордоном збагатило їхнє життя. Які благословення вони відчули на собі?

Хайді

Хайді з Німеччини, якій зараз трохи за 70, у 1968 році стала місіонеркою на Березі Слонової Кості (тепер Кот-д’Івуар). Вона каже: «Найбільша радість для мене — бачити, що мої духовні діти “і далі ходять у правді”. Декотрі з тих, з ким я вивчала Біблію, тепер служать піонерами і старійшинами. Вони називають мене мамою чи бабусею. Один з цих старійшин і його дружина та діти вважають мене членом своєї сім’ї. Тож Єгова дав мені сина, невістку і трьох онуків» (3 Ів. 4).

Карен (посередині)

Карен з Канади, якій за 70, понад 20 років служила в Західній Африці. Вона говорить: «Життя місіонера навчило мене більшою мірою виявляти саможертовність, любов і терпіння. Співпраця з людьми різних національностей змінила моє ставлення до багатьох речей. Я зрозуміла, що до одної й тої самої справи можна підходити по-різному. І як же чудово тепер мати стількох друзів по цілому світі! Наше життя і призначення змінилися, але ми й далі дружимо».

Маргарет з Англії, якій коло 80 років, служила місіонеркою в Лаосі. Вона розповідає: «Служачи за кордоном, я на власні очі побачила, як Єгова приводить до своєї організації людей усіх національностей і культур. Це дуже зміцнило мою віру. Тож я цілковито впевнена, що Єгова керує своєю організацією і що його намір здійсниться».

Безперечно, неодружені сестри, які служать за кордоном, подають видатний приклад християнського служіння. Вони заслуговують сердечної похвали (Суд. 11:40). І кількість таких вісниць постійно зростає (Пс. 68:11). Чи могли б і ви зробити зміни у своєму житті і піти стопами ревних сестер, в яких ми взяли інтерв’ю для цієї статті? Зробивши це, ви самі переконаєтеся, «який добрий Єгова» (Пс. 34:8).